Теорія: барометр-анероїд .

1. 1.

Теорія:

  До середини XIX ст для виміру атмосферного тиску застосовували лише рідинні барометри, винайдені  Е. Торрічеллі.  У 1844 р. Л. Віді сконструював новий, безрідинний барометр, що отримав  назву барометр-анероїд (від грецького слова «анерос» — безрідинний).  

Його основною частиною є кругла металева коробка 1 з хвилястими (гофрованими) сторонами. Усередині цієї коробки повітря відкачане і створено сильне розрідження. При підвищенні атмосферного тиску коробка стискується, і її верхня поверхня починає тягнути прикріплену до неї пружину 2. При зменшенні тиску пружина розпрямляється, і верхня сторона коробки підводиться.   До пружини за допомогою передавального механізму 3 прикріплена стрілка-покажчик 4. Ця стрілка переміщається за шкалою. Градуювання шкали анероїда здійснюють і вивіряють за показами ртутного барометра.                           

Чутливість анероїдів настільки висока, що навіть при підніманні барометра на 2-3 м стрілка-покажчик приладу помітно переміщається. Це дозволяє виявити поступову зміну атмосферного тиску.  Барометри-анероїди менш надійні, чим ртутні, оскільки пружини, що містяться в них, і мембрани з часом змінюють свою пружність, але вони зручніші в обігу і тому широко використовуються на практиці.  Оскільки кожному значенню атмосферного тиску відповідає своя висота над рівнем моря, то шкалу цих приладів можна відразу проградуювати в метрах (або кілометрах). Барометричні висотоміри, наприклад, використовувані в авіації, називають альтиметрами. З їх допомогою льотчики визначають висоту польоту літаків
.