Іван Франко.Поетична творчість

Сайт: Дистанційне навчання в школі
Курс: Українська література 10_М29 копіювання 1
Книга: Іван Франко.Поетична творчість
Надруковано: Гість
Дата: неділя 27 лютий 2022 23:08

1. Поетична творчість І. Франка

Літературну діяльність І. Франко розпочав поезією, яка посідає значне місце в його біографічній творчості.

Величезне враження справила на нього поезія Т. Шевченка. Під її впливом формується матеріалістичний світогляд письменника, пробуджується інтерес до народної творчості. Перший вірш Франка, що знаменує початок його літературної творчості,— «Народна пісня», написаний у 1873 р. Ранні вірші молодого поета друкувалися протягом 1874–1876 рр. у журналі «Друг» і увійшли до першої його збірки «Баляды і росказы» (1876).

Вірші цієї збірки переважно романтичного характеру. Поет оспівує героїчне минуле («Святослав»), малює образи сміливих, мужніх людей («Рибак серед моря», «Керманич»), реалістичні картини сучасного тяжкого народного життя («Ой чому ж ти мя,тяжко горенько»).

Пізніше друком виходять збірки «З вершин і низин» (1887), «Зів’яле листя» з підзаголовком «лірична драма», яку створював протягом десяти років (1886–1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» («Завжди учень») (1906), «Давнє і нове» (1911), «Із літ моєї молодості» (1914).

Поетична творчіть І. Франка вражає глибиною і багатством ідей, широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю форм. Своєю творчістю поет стверджує високу ідейність мистецтва, стверджує поезію громадську, народжену в політичній боротьбі, поезію широких соціально-філософських узагальнень.

В основному своєму вірші «Не мовчи», написаному в 1916 р., незадовго до смерті, Франко закликав передову молодь активно боротися проти соціальної неправди, не мовчати, а повстати протии неї: «Хоч би ушам глухим, до німої гори говори!».

Павло Тичина, характеризуючи поезію Франка, говорив: «Він так само, як і Шевченко, ніколи не переставав закликати народ до боротьби проти катів, проти тиранів, і коли прометеїзм Шевченка, згідно з характером його доби, для здійснення своєї програми міг дати в руки поетові лише селянські повстанські коси  та ножі,— прометеїзм Франка дав уже ковалевому сину в руки молот робітничий».

2. ЗБІРКА «З ВЕРШИН І НИЗИН»

У 1887 році у Львові вийшла збірка поезій І. Франка «З вершин і низин». До неї увійшло багато віршів, які раніше друкувалися в різних журналах.

У 1893 р. вийшло друге, значно доповнене видання цієї збірки.

У другому виданні збірка «З вершин і низин» має такі розділи: перший «De profundis» («З глибини»), що поділяється на цикли: «Веснянки», «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи», «Думи пролетарія» і «Excelsior!» («Вище!»); другий розділ — «Профілі і маски», який охоплює цикли: «Поезія», «Поет», «Україна», «Карта любові», «Знайомим і незнайомим», «Зів’яле листя», «Оси»; третій — «Сонети», що має два цикли: «Вольні сонети» і «Тюремні сонети»; четвертий — «Галицькі образи»; п’ятий —

«Жидівські мелодії»; шостий — поема «Панські жарти»; сьомий — «Легенди».

Збірку відкриває вірш «Гімн» («Вічний революціонер», 1880). Поет оспівує невмирущий революційний дух народів, віковічну боротьбу проти гніту й поневолення, боротьбу «за поступ, щастя й волю».

Аналіз поезії «Гімн»

У 1887 р. І. Франко видав збірку «З вершин і низин». Збірка містить 7 розділів, замість прологу її відкриває програмний вірш «Гімн». Автор створив високохудожній образ «вічного революціонера», що символізує вічний дух неспокою та прагнення свободи, рух уперед, до нового щасливого життя.

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю…

Ідея незламності бажання й пошуків волі і правди, невпинного зростання визвольного руху в рядках вірша підсилена анафорою «ні». Франко глибоко був переконаний, що реакційні сили неспроможні спинити революційного народу, який прагне знищити будь-яку експлуатацію і перебудувати світ на основі соціальної справедливості:

Ні попівські тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Тематичною новизною твору стає психологічний та патріотичний драматизм, пафосна напруженість, які вдало поєднуються з логікою, строгістю думок. Саме таке поєднання здається найбільш вдалим для проголошення нових задач, нових демократичних ідей.

Велику роль надавав поет агітаторському слову — рушійній силі в зростанні самоусвідомлення українців як нації. І цей дужий рух передається у вірші низкою дієслів руху — рве, розповився, простується, спішить.

Завершується твір пафосним розгорнутим риторичним запитанням, яке й містить відповідь, сповнену віри й оптимізму. Світлі часи, день свободи неодмінно прийде на Україну.

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

«Гімн» є кращим зразком політичної лірики, пройнятою мотивами мужності й визвольної боротьби.

Головний герой лірики І. Франка — незламний борець – вічний революціонер. Слово революціонер у цьому вірші вжите автором вперше в українській літературі.

Значення слова гімн.

ГІМН, у, чол.

  1. Урочиста пісня, прийнята як символ державної або класової єдності.
  2. перен. Захоплена хвала кому-, чому-небудь.

Покладений на музику Миколою Лисенком цей твір стан національним гімном українців.

3. Філософська і громадянська поезія. “Легенда про вічне життя”. “Декадент”

Біблійні мотиви у творчості І. Франка

Протягом багатьох століть у бездержавній українській культурі Біблія давала той ідеал і духовну підтримку, яких митці часом не знаходили в реальному житті. І справа не лише в тому, що деякі біблійні сюжети схожі з ситуацією, у якій перебувала Україна

протягом кількох останніх століть, а й у тому, що Святе Письмо давало віру у свого Бога й у свій народ, його життєві сили. Воно зміцнювало надію на те, що вихід з неволі знайдено, якщо слідувати Божим заповідям. Біблія завжди служила джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення й пізнання істини.

Важливу роль відігравала Біблія у становленні української літератури. Письменники запозичували із Святого Письма теми, ідеї, сюжети, образи, жанри.

Оригінальна інтерпретація ідей християнського гуманізму в поезії І. Франка довгий час лишалася поза увагою дослідників. Тим часом вагомий загальнолюдський зміст несуть такі твори, як «Легенда про вічне життя», «Притча про приязнь» та інші. За Євангельською канвою І. Франко виводить психологічні типии своєї доби: митникам, фарисеям, духовним мерцям протиставлені «Христові спадкоємці в царстві Духа», чиє серце, будучи тим добрим ґрунтом, на який падає Слово Боже, дає щедрий врожай мудрості, добра, самозречення.

Подальшого розвитку мотиви християнських заповідей набувають у збірках «Мій Ізмарагд», «Давнє і нове», «Semper tiro» та ін. Мораль християнського праведника не суперечить тут моралі активного борця за соціальні зміни, адже ідеалом кожного є дійова любов до ближнього.

Отже, біблійні мотиви, легенди, до яких звертався І. Франко, не були випадковими, або просто використані, як це стверджували критики, щоб викрити нищівну політику церкви.

І. Франко, гармонійно поєднуючи міфи, апокрифи, біблійні легенди із власним світобаченням, творчою уявою, неперевершеною поетичною майстерністю, створює оригінальні твори, суттєво відмінні від джерел, з яких вони брали витоки. Вони різняться не тільки розгортанням сюжету, змінюється й форма, зовсім іншим стає духовне, моральне наповнення. Франко зміг втілити в них найголовніші закони людського буття та взаємовідносин. Головне значення Біблії він бачить у проповідуванні Любові.

Аналіз твору «Легенда про вічне життя» — ПРОЧИТАТИ ТВІР

До циклу «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» увійшла філософська «Легенда про вічне життя», у якій І. Франко розмірковує про те, чим є людське життя, про його сенс, цінність. Для поетаборця «життя» — то борня», проте й у цій поезії автор звертається до теми нерозділеного кохання, зради, брехні («любов — то брехня»).

«Побожний аскет», проживши весь вік у пустелі та заслуживши молитвами та постом прихильність богині, здобув священний дар — золотистий горіх, що дарував вічне життя. Але античний мудрець відмовляється від подарунка. Він віддає його Олександру Македонському (356–323 рр. до н. е.), прозванному за життя Великим. Закоханий у персіянку Роксану, цар віддає священний горіх дівчині. Та вона кохає іншого — генерала Птоломея. Проте й цей геніальний полководець не уявляє свого безсмертя з вродливою Роксаною, зате готовий ділити його з куртизанкою. Куртизанка ж приносить горіх безсмертя отруєному Роксаною Олександру, адже кохає царя, але він знову відмовляється від вічного життя й кидає горіх у вогонь.

     «Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найцінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не на-

важився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно:

«А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!»

Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.

 

 

Аналіз поезії «Декадент» — ПРОЧИТАТИ ПОЕЗІЮ

Поезія «Декадент» (1896) входить до циклу «Поклони». Цей вірш був поетичною відповіддю літературному критикові В. Щуратові, який назвав збірку «Зів’яле листя» проявом декадентства в українській літературі, як «поезію песимізму», ототожнюючи, по суті, автора з тим «чоловіком слабої волі» із передмови. Ярлик «декадента» ображав Франка до глибини душі, бо ж байдужим до життя, до громадських настроїв він ніколи не був.

Іван Франко в поезії викрив і різко засудив антинародний зміст занепадницької літератури та виклав свої погляди на роль і завдання поета в суспільстві.

У вірші змальований образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народові. Ліричний герой дуже далекий від буржуазного песимізму й нігілізму декадентства. Його душа, вірші завжди сповнені оптимізму, бо в найтяжчі для себе і для народу часи поет не впадає в розпач, гордо тримає голову перед гнобителями українського народу.

Якщо декадент завжди оспівує минуле, живе минулим, то справжній народний поет разом із народом дивиться в майбутнє, невтомно працює для нього.

Поет часто звертається до поетичних метафор, за допомогою яких показує незламність своєї волі до боротьби та іронічно висміює декадентство: «Хоч часто я гірке й квасне ковтаю… та ще ж оскомини хронічної не маю», «Я з п’ющими за пліт не виливаю» та ін.

Вірш написано гостропубліцистичним стилем. Багаті рядки поезії на риторичні запитання, емоційно-напружені перелічування, навмисне вживання заниженої лексики.

Проти декадентства виступив І. Франко і в літературно-критичних статтях, зокрема в статті «З чужих літератур», опублікованій у ЛНВ за 1898 р. Він писав, що для декадентів «нема вищої студії над власне «я», немає законів понад власний темперамент, нема естетики понад власну хвилеву вподобу, немає моралі понад власні нічим не зв’язані пориви».

Декадент – людина із занепадницькими, песимістичними настроями, з опущеними руками, у якої немає сил і бажання щось змінювати.

 

 

4. Поема "Мойсей"

Історична довідка з «Біблейської енциклопедії»

Народився Мойсей приблизно за 1575 років до Христа в сім’ї Аврама. Під час побиття дітей мати у кошику пустила його водою, бо знала, що за течією купається донька фараона. Освіту і виховання, досвід воєначальника отримав при єгипетському фараоні. Вперше задумався про важку долю євреїв у сорокарічному віці. Рятуючи іудея, вбив єгиптянина. Переховувався 40 років у свого тестя, який був священиком. Першим провидінням став терновий кущ біля гори Хорив. Господь назвав себе Єговою (Сущим). Дива Господа — палиця стала змією, рука хворою на проказу. Помічником проголошено Аарона, брата Мойсея. Кари Бога єгиптянам за небажання відпустити євреїв: сарана, жаби, смерть немовлят. Шлях лежав через Аравійську пустелю, яку мали подолати 600 000 чоловіків з майном. Мойсей своїми молитвами рятував людей від спраги, голоду і нападників. Поблизу гори Сінай євреї вперше почули 10 Божих заповідей і настанови щодо церковного і громадського устрою. Замість поклоніння Богу, іудеї почали поклонятися золотому бику, якого розтрощив Мойсей, перед цим побивши скрижалі із заповідями. Чотири рази піднімався Мойсей на Сінай і перед кожним сходженням на гору постився по 40 днів. Так пройшло два роки. Зухвалість іудеїв постійно давала себе взнаки: надмірність у їжі (переїдання перепілками), ігнорування манни, протести під проводом Аарона і Датана, небажання воювати за землю обітовану. Через це євреї були покарані Господом і приречені на 40-річне блукання пустелею (померли всі, кому було за двадцять, крім Ісуса Навина та Халева). За те, що Мойсей і Аарон не завжди слухали Єгову, отримали покарання — померти поза землею обітованою. Помер Мойсей у 120-літньому віці на горі Нево, побачивши здалеку мету свого життя.

Аналіз поеми «Мойсей»

Однією з високохудожніх перлин української літератури є написання в 1905 році глибоко патріотичної поеми Франка «Мойсей», у кожному рядку якої відчувається зболена за стражденну долю України душа автора, його любов, віра й надія на те, що прийде час і наш народ «огнистим видом засяє у народів вольних колі… і гляне, як хазяїн домовитий, по своїй хаті й по своїм полі». Тобто побудує власну самостійну державу.

Використавши біблійну легенду, поет створив високохудожній філософський твір, в якому висловив погляди на історичну долю свого народу, пов’язуючи її з революційними подіями в Росії. Поет вірить, що волелюбний і талановитий український народ не примириться зі своїм поневоленням, підніметься на визвольну боротьбу і здобуде перемогу: «Вірю в силу Духа і в день воскресний твойого повстання».

У передмові до поеми «Мойсей» Франко писав: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея, як пророка, не признанного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні». За жанром «Мойсей» — філософська поема, яка складається з прологу і 20 пісень (роздумів). Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії. (див. додаток)

У пролозі поеми І. Франко немовби стисло формулює її ідею. У хвилюючих, натхненних рядках перед читачем постає історична доля українського народу, його минуле, сучасне й майбутнє. Автор звертається до народу: «Народе мій, замучений, розбитий, мов

паралітик той на роздоріжжі». Таким було українство на початку сторіччя: розшматоване, розділене між кількома державами, після кількох століть панської неволі, воно не маючи свого ватажка, пророка, не знало, куди і як рухатися.

Пролог написано терцинами, які вперше застосував Данте в «Божественній комедії». Це строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба. Перший рядок у терцині римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи.

У центрі розповіді в поемі знаходиться постать іудейського пророка Мойсея, якому судилося збудити в людях почуття власної гідності.

Протягом поеми розказана його доля, як від рабства єгипетського увів свій народ у пустелю, як мучили пророка спокуси й сумнів під час нескінченних мандрів пустелею, але єврейський народ дістав бажаного. А пророк залишився забутим і «відіпхнутим» своїм народом.

 

Інші образи поеми

Центральним образом поеми «Мойсей» є народ-борець. Поет змальовує живу картину побуту народу. Читач чітко уявляє життя табору, звуки журливих пісень. Він проймається сумом, що не вистачає каші для тварин і молока для дітей.

Мойсей порівнює народ із сліпцями, сірими волами, що гнуть шиї в ярмі, з губкою бука, яка довго ловитиме іскру, з бидлом, котре йде в плуг, із здичавілим конем, що летить у безодню з розгону.

У багатьох місцях поеми неважко в образі єврейського племені впізнати український народ. Поет страждає за свій «заму- чений, розбитий» народ, який за століття національного гніту перетворився в купу рабів, які можуть виражати свою злість і незадоволення.

Франко викриває ті ворожі сили, що сіяли в народові невіру в перемогу. Ці сили виведені в образах Авірона й Датана. Вони наказали Мойсеєві мовчати, припинити свої пророцтва, що закликають народ до бунту й до змін, загрожуючи йому самому. Устами Мойсея Франко засуджує зрадників, які сіють недовір’я і закликають народ примиритися з жалюгідним становищем. Мойсей не боїться погроз зрадників. Добре розуміє, що головне

для народу, який піднявся,— ні на хвилину не зупинятися, невпинно йти вперед.

Франко вірить, що народ таки подолає всі перешкоди та дістане свободу.

Єврейський народ у поемі Франка знайшов у собі сили, згуртувався довкола нового поводиря. Це Єгошуа, «князь конюхів», що закликає: «До походу!», «До зброї!», «До бою!».

Народ не може примиритися зі своїм поневоленим становищем. Він проймається духом боротьби.

 

5. Поетична збірка “Зів’яле листя”: “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, “Чого являєшся мені...”

Загальна характеристика поетичної збірки

Збірку «Зів’яле листя» з підзаголовком «лірична драма» Іван Франко створював протягом десяти років (1886–1896). Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема неподіленим коханням, звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття.

Недаремно Франко дав збірці підзаголовок «Лірична драма». Три «жмутки» — це три події, зміст яких — життя, нещасливе кохання ліричного героя. Конфлікт дуже напружений: адже тричі йому «являється любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився в усьому, прокляв життя й поклав йому край.

Не слід ототожнювати ліричного героя поезій із автором. Автобіографічні мотиви посідають у збірці чемне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. Митець має право на певні художні узагальнення, домисел. Душа ліричного героя

«Зів’ялого листя» ніжна, але безвольна.

Любовна, інтимна лірика збірки вражає своєю силою і глибиною («Чого являєшся мені у сні», «Якби знав я чари, що спиняють хмари», «Як почуєш вночі край свого вікна» та ін.).

І. Франко підкреслює зв’язок своєї поезії з народною творчістю, в якій він черпає натхнення. До таких творів належать передусім написані в стилі народних пісень поезії «Зелений явір, зелений явір», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся»,

«Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю мій, жалю», «Оце тая стежечка» та ін.

 В одному з віршів, уособлюючи народну пісню в журливих звуках сопілки, що чарують його серце, поет говорить:

… І стиха до строю сопілки

Поплив із народним до спілки

Мій спів.

(«Полудне. Широкеє поле безлюдне»)

Велика кількість поезій «Зів’ялого листя» написана на зразок народних пісень. Видатний український композитор М. Лисенко звертався до поезії цієї збірки й поклав на музику деякі з них.

О. Корнійчук у статті «Великий Каменяр» зазначає, що «ліричні вірші Франка з циклу «Зів’яле листя» стоять на рівні шедеврів світової поезії».

 

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» входить у збірку «Зів’яле листя». Поет, створюючи поетичний образ коханої, захоплюється її красою, проте, як і в народній традиції, протиставляє ніжній дівочій вроді запальний характер: «серденько — колюче терня», «слово остре, як бритва».

Ліричний герой проголошує свою приреченість вічно любити байдужу до нього дівчину. І вічно страждати від цього.

Душевна щирість та справжня любов чоловіка проявляються повною мірою у відсутності будь-якого осуду поведінки коханої.

Образ горіхового зерня є не лише оригінальним, але й надзвичайно ємним: він викликає зорові, дотикові асоціації в читачів.

Поезія покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.

У  поезії  „Ой  ти,  дівчино,  з  горіха  зерня...”  Франко  зображає  красу,  яка  чарує  душу  в  пристрасно  закоханого  у  неї  ліричного  героя, будить  у  ньому  невгасиме  почуття  любові:

Ох,  тії  очі,  темніші  ночі,

Хто  в  них  задивиться,  й  сонця  не  хоче!

Створюючи  поетичний  образ  коханої,  поет  захоплюється  її  красою, проте,  як  і  в  народній  традиції,  протиставляє  ніжній  дівочій  вроді  запальний  характер.

Очі  коханої  кращі  від  сонця, вони  запалюють  серце  пожаром. У  кожному  слові  поет  відтворює  драматизм  палкої  любові  героя  ліричної  драми. Для  нього  мила, яку  він втратив  є  водночас  радістю  і  горем. Невгасима  любов    ранить  його  серце:

Тебе  видаючи,  любити  мушу

Тебе  кохаючи,  загублю  душу.

 «Чого являєшся мені у сні?»

Провідною темою вірша «Чого являєшся мені у сні?» стає декадентський настрій занепаду, руйнування раціонального щасливого світу ліричного героя, нещасливого, нездійсненного кохання.

У вірші змальовано складний внутрішній світ закоханої безнадійно людини, де спогади про зародження кохання, його руйнацію приходять до ліричного героя уві сні.

Поет висловлює найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній, від якої не чекає на взаємність.

Схвильованість, переживання ліричного героя відтворені змінним ритмом поезії, який утворюється чергуванням різноскладових рядків: від двоскладових до дев’ятискладових.

Завершується ця поезія ліричним зверненням до своєї зіроньки коханої з проханням з’являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти його стомлене серце.

У  вірші  змальовано  складний  внутрішній  світ  закоханої  безнадійно  людини, де  спогади  про  зародження  кохання, його  руйнацію  приходять  до  ліричного героя  уві  сні,  але  тим  сильніше  він  страждає,  прокинувшись. у  поезії  «Чого  являєшся  мені  у  сні?»  життя  і  сон  протиставляються  ліричним  героєм: в  житті  кохана  ніколи  і  не  погляне  на  юнака,  а  у  сні  вона  не  зводить  своїх  чудових  і  ясних  очей  з  нього. страждання  зробило  з  ліричного  героя  поета. Усі   ці  пісні – це  «ридання  голосні».

         - Якою  постає  кохана  дівчина  поета?

Дівчина  жорстоко  обійшлася  із  ліричним  героєм, вона, знаючи  про  його  почуття, згордувала  ним,  ніколи  не  посміхнеться  й  не  озветься  до  нього  і  навіть  уві  сні  продовжує  мучити  його. герой  щиро  кохає  свою  милу, глибокі  переживання  він  висловлює  в  сумних  піснях:

Моє  ти  серце  надірвала

Із  нього  визвала  одні

Оті  ридання  голосні – пісні.

Завершується  ця  поезія   ліричним  зверненням  до  своєї  зіроньки  коханої   з  проханням  з’явитися  хоч  уві  сні,  дарувати  радість  і  оживляти  його  стомлене  серце, замість  того, щоб  проганяти  це видіння,  він  закликає: «О, ні  являйся  зіронько  мені  хоч  в  сні !», бо  кохання, яким  би  воно  не  було, - це  все  одно  дар,  це  щастя.

 

 

 

6. Сонет «Сікстинська мадонна»

Сонет (від італійського sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: два чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням і два тривірші (терцети). У сонеті має бути п’ять рим із різними видами римування.

Значення слова мадонна.

МАДОННА, и, жін. У католиків — назва матері Христа; богородиця.

 

Своє захоплення жінкою-матір’ю, безсмертним полотном Рафаеля «Сікстинська мадонна» І. Франко висловив у формі сонета. У Мадонні поет вбачає богиню, «райську рожу», і, хоч не знайшов для себе богів на небесах, цій — поклониться, як богині. Краса мадонни не казкова, а земна — щира, добра, ніжна. А справжнє мистецтво, яким є картина «Сікстинська мадонна» — вічне.

 

«Сікстинська мадонна» Рафаеля

Рафаель Санті (народився 26 чи 28 травня 1483 р.— помер 6 квітня 1520 р.) —великий італійський живописець і архітектор.

Славнозвісна картина «Сікстинська мадонна» зберігається в Дрезденській галереї і вважається кульмінативною у творчості Рафаеля.

Уже в тому, як ставна і вродлива жінка тримає своє дитя, і в лініях покривал є щось цнотливе й щемке, наївне і зворушливе, величне й принадне, що властиве лише матерям, незалежно від їхнього віку.

Картина ніби передає плавні рухи матері з дитям. Покривало, легко надуте вітром, підкреслює рух мадонни до глядача, а тому здається, що намальована жінка лине, пливе назустріч.

У виразі обличчя головної героїні картини — всепрощення, співчуття й готовність до будь-яких випробувань. Зате в рисах обличчя маляти, у складці уст, у міміці — докір і печаль.

Картина була створена на замовлення «чорних монахів» і мала висіти над місцем поховання Юлія ІІ. Тому на полотні проступає образ святого Сікста в папському вбранні, у якому проступають риси представників сім’ї Роверо.

Поява на картині Богородиці й Варвари теж пояснюється тим, що ці дві святі жінки, як вважається в народі, здатні полегшити муки помираючих і супроводжувати їх у рай, якщо ті цього заслужили.

У 1754 році король Август ІІІ купив «Сікстинську мадонну» й перевіз картину в Дрезден.

7. Поеми

У поемах І. Франко поглиблює провідні мотиви своєї лірики. Поет підносив актуальні питання з суспільного життя, будив визвольні думки у свого гнобленого народу, оспівував його творчі сили, моральну й духовну велич.

Його поеми умовно можна поділити на чотири групи: реалістично-побутові («Панські жарти», «Наймит», «Сурка»), філософсько-історичні («Іван Вишенський» «На Святоюрській горі»), філософські («Смерть Каїна», «Похорон», «Мойсей»), сатиричні («Ботокуди», «Мандрівка русина з бідою» та ін.). Окремі теми Франко опрацьовує і в поемах, і в прозових творах та в наукових студіях, наприклад: поема «Рибак» і оповідання «Рубач», поема «Похорон» і оповідання «Поєдинок», поема «Панські жарти» і стаття «Панщина та її скасування 1848 року», поема «Іван Вишенський» і низку наукових праць про цього видатного українського письменника.