Життєвий і творчий шлях Л.Українки.Неоромантизм як основа естетичної позиції поетеси. Філософська («Contra spem spero!») та громадянська лірика («І все-таки до тебе думка лине…»).
| Сайт: | Дистанційне навчання в школі |
| Курс: | Українська література 10_М29 копіювання 1 |
| Книга: | Життєвий і творчий шлях Л.Українки.Неоромантизм як основа естетичної позиції поетеси. Філософська («Contra spem spero!») та громадянська лірика («І все-таки до тебе думка лине…»). |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | неділя 27 лютий 2022 23:26 |
1. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року у м. Новограді Волинському на Житомирщині. Росла й виховувалась вона в середовищі демократично настроєної української інтелігенції, рід вела свій од людей порядних, не пустодухих, не змізернених; дід Лесин був декабристом.
А мати Олена Косач-Драгоманова, літературний псевдонім – Олена Пчілка, уподібнювала себе до бджоли, яка носить мед у вулик рідної культури. Письменниця, етнограф, видавець, редактор, перекладачка, активна громадська діячка.18-літньою дівчиною вона написала у щоденнику: «Всі народжені мною діти будуть розмовляти українською мовою».
Мати вплинула на формування світогляду, сформувала патріотичні погляди. Вплинула на вибір життєвого шляху. Прилучала з дитинства до перекладацької праці (зокрема, творів Гоголя, навіть Гомера). Заохочувала до вивчення фольклору, етнографії. Завдяки матері Леся «змалечку пише добірною українською мовою». Мати підбирала домашніх вчителів, не віддала до гімназії, бо це була казенна наука, всуціль зрусифікована. Вона ж вибрала доньці вельми красномовний псевдонім – Леся Українка. Отже, мати вплинула на формування світогляду, на розвиток обдарувань, на рівень освіченості.
Петро Косач, був родовитий землевласник, походив з українського аристократичного роду. Він врятував життя Лесі, коли вона була ще немовлям. Мати захворіла на тяжку анемію, і батько, боячись, що дитина загине, взяв відпустку і за лікарськими приписами, які старанно виконував, налагодив штучне годування і виходив Лесю сам. Може, тому вони: донька і батько, були найщирішими і найніжнішими приятелями.
Великий вплив на Лесю мав дядько, Михайло Драгоманов.
Професор, ерудит, соціаліст, учитель багатьох українських письменників, материн брат, Лесин духовний батько. Був виключений з Київського університету – за захист України від обрусителів. Вплинув на політичні, національні, релігійні погляди своєї «духовної дочки».
Через фізичний стан Леся Українка змушена багато подорожувати. На дорогах свого нелегкого мандрівного життя, улітку 1897 р. в Ялті, Леся зустріла Сергія Мержинського, особистість цільну, освічену, талановиту. Його кохання судилося іншій, Леся Українка стала для нього тільки другом, порадником, натхненником у боротьбі за життя. Вони довго листувалися. Коли Сергій Мержинський почував себе зовсім погано, Леся поїхала до нього в Мінськ.
Леся Українка вірила, що її почуття сильніші за хворобу, що її приїзд поставить хворого на ноги, що її турбота захистить дорогу людину від смерті. Та все було марне. Сергій помер на руках у Лесі. То був удар страшної сили. І перенести його допомогла поезія. Так народилася драматична поема «Одержима» і багато ліричних творів.
Після смерті Мержинського Леся Українка їде у Карпати. Краса Карпат, смереками напоєне повітря, мандрівки по Гуцульщині, зустрічі з друзями-письменниками допомагали переборювати тугу і фізичну недугу.
Серцем Леся Українка з Україною, але хвороба змушує її їхати на лікування за кордон.
Леся була мандрівницею з примусу, а примушувала її хвороба. У своїх листах вона часто пише про стан свого здоров’я, але ніде вона не плачеться, не падає духом. А з вимушених мандрів робить для себе школу життя. Вона буде вчитися все життя, буде робити це із задоволенням. Потрапляючи в ту чи іншу країну, вона вчить мову, читає літературу, знайомиться з традиціями та культурою. Їй цікаво жити.
…Тим часом невблаганно насувались ознаки важкої хвороби. З 1907 року у Лесі Українки виявилися симптоми туберкульозу нирок. Діяльна, енергійна натура письменниці не хотіла хилитись, коритися хворобі. Навіть найближчим людям – її рідним – важко було своєчасно усвідомити справжній загрозливий стан її здоров’я.
Хвороба прогресує. Клімат півдня України та Європи вже не лікує. Тому поетеса їде до Єгипту, сподіваючись, що його сонце буде порятунком. Та якась непереможна туга огортала її, вічну мандрівницю. «Пожила в Азії, поживу ще й в Африці, а там… отак все посуватимусь далі та далі – та й зникну, обернуся в легенду…»
Три зими між 1910 і 1913 роками пробула Леся Українка в Єгипті. Вона побачила великі піраміди та великого сфінкса й була зачарована.
Леся Українка вчилася все життя, займалася самоосвітою, цікавилася життям. Навіть за 4 місяці до смерті в одному з листів до О.Кобилянської вона пише: «…вчуся іспанської мови (сама, з книжки)».
Оглядаючись на свій письменницький шлях з відстані кінця 1911 року, вона дає собі таку самохарактеристику: « Життя ламало тільки обстанову навколо мене, а вдача моя, виробившись дуже рано, ніколи не мінялась та вже навряд чи й зміниться. Я людина еластично-уперта, скептична розумом, фанатична почуттям, до того ж давно засвоїла собі «трагічний світогляд», а він такий добрий для гарту. Зрештою, життя моє не було убогим, і сором було б мені плакатись на нього».
Останні роки свого життя Леся Українка живе переважно в Грузії – Телаві, Кутаїсі, Хоні, Сурамі, де служив її чоловік Климент Квітка – фольклорист і музикознавець. В останні роки Леся Українка працює в якомусь особливому напруженні, ніби поспішаючи. Сказати хотілося багато, а часу залишалось мало.
Повертаючись з Єгипту у травні 1913 року, останній раз відвідала Леся Українка Київ. Українська громадськість влаштувала поетесі врочисту зустріч.
З Києва Леся Українка знову повернулася на Кавказ, в Кутаїсі. Крайня грошова скрута призводить навіть до того, що доводилось продавати хатні меблі, аби прогодуватись. Лікування в Єгипті на цей раз не допомогло, загострення хвороби прогресувало. Та ця героїчна жінка продовжує працювати, не полишає своєї єдиної зброї – творчості.
1 серпня 1913 року в Грузії, в містечку Сурамі, Леся Українка померла. Її тіло перевезли до Києва, поховали на Байковому кладовищі. Похорон Лесі Українки перетворився у велику народну демонстрацію. Поліція заборонила нести труну на руках, як того хотіли громадяни, заборонила промови, співи, жандарми зрізували на вінках червоні стрічки з написами. Вітчизна прощалась із своїм великим поетом, творчість якого входила у вічність.
Літературне становлення Л. Українки припало на кінець 80-х початок 90 - х років. Наслідком тривалої творчої праці стали її збірки “На крилах пісень” (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), що були високо оцінені критикою. Частина поезій лірика не ввійшла до збірок і побачила світ уже тоді, коли авторки не стало. Висока культурна думка, емоційна наснага і разом з тим стриманість, свіжість образів – це риси, притаманні поезіям Л.Українки. Для самої поетеси визначальним є неоромантизм. Світогляд, у центрі якого людина, її творчі здібності, активність не лише в творчості, а й у суспільній сфері, утвердження свободи особистості. Дуже важливим для неоромантизму є принцип гармонії ідеалу й дійсності. Тому в центрі поезій Лесі Українки – образ сильної, вольової людини, борця, якому протистоять люди із рабською психологією, настроями розпачу, зневіри.
2. Неоромантизм. Ознаки неоромантизму

Неоромантизм – стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку ХХ століття, названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.
Ознаки неоромантизму:
- історико-героїчна тематика;
- герой - борець за волю рідного краю, народу;
- у творах обстоюється право нації на самовизначення, соціальна справедливість;
- прагнення героя до звільнення особистості, виступ проти пасивного оточення через альтруїстичні мотиви;
- властивий морально-етичний максималізм і демократизм, втілення ідеальних рис людини майбутнього;
- гармонія ідеалу з життєвою правдою;
- відсутність поділу персонажів на головних і другорядних, бо другорядні є індивідуалізованими постатями, самоцінними й самостійними персонажами;
- різка поляризація дійових осіб: з одного боку - герої, окрилені високою мрією, а з іншого - бездуховні утилітаристи;
- безкомпромісний конфлікт.
3. Вірш «Contra spem spero..!»
Вірш «Contra spem spero..!» написаний 19- річною дівчиною 2 травня 1890 року, але його сміливо можна взяти за епіграф до всієї творчості поетеси.
У цей час Леся Українка тяжко хворіла, страждала від болю й палко хотіла вирватися з лещат недуги.
За жанровими ознаками вірш належить до медитативної лірики, в ньому глибокі роздуми поєднуються з мистецьки довершеною формою.
У перших двох строфах поетично формулюється тема, окреслюється індивідуальність та настрій ліричної героїні — дівчини, що страждає від недуги й шукає шляхів опору їй.
Сумні думки героїні асоціюються з осінніми хмарами й протиставляються «весні золотій», яка буяє в цей час.
Друга строфа протистоїть першій, бо героїня виражає активний протест («крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись») — жити всупереч тяжким, болючим обставинам. Строфи вірша об’єднані прийомом градації (кожна наступна посилює зміст попередньої). Єдина відповідь на поставлені питання у Лесі Українки така: не піддаватися розпачу, сльозам, не потурати настрою пасивності, туги, а проявляти рішучість, наполегливість, волю, максимум зібраності всіх сил та резервів життя. Але вона була поетом і цю думку висловила не публіцистично, а у формі яскравих поетичних образів, що вражають читача асоціативністю, потужним естетичним втіленням. Особисте життя поетеси викликало асоціацію із «вбогим сумним перелогом» (полем), «корою льодовою, міцною». Ці художні образи — символи перешкод на її життєвому шляху.
Остання строфа завершує розгортання теми і підсумовує драматичні роздуми: так чи ні, бути чи не бути. Вона з певною варіацією повторює другу строфу, внаслідок чого створюється кільцеве обрамлення, яке увиразнює головну думку твору. І якщо спочатку висловлюється бажання «Хочу крізь сльози сміятись», «Жити хочу!», «Геть думи сумні!», то в кінці звучить оптимістично-ствердне: «Так! Я буду крізь сльози сміятись, … Буду жити! — Геть думи сумні!»
Цей вірш захоплював тогочасну молодь, яка вважала його виявом громадянської позиції автора; своєю силою та поетичністю він захоплює й наших сучасників.
4. «І все-таки до тебе думка лине»
Друга збірка творів Лесі Українки («Думи і мрії») вийшла у Львові 1899 року. Порівняно з першою збіркою («На крилах пісень») ця книжка відзначається мистецькою і світоглядною зрілістю. Для письменниці це була пора напружених ідейних шукань, пора інтенсивної творчої праці, розквіту її поетичного таланту. На час виходу другої збірки вона була загальновизнаною першорядною поетичною силою на Україні. Адже частина вміщених у збірці творів уже друкувалася в періодиці й дістала високу оцінку літературної громадськості. І. Франко зазначає: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте»,— пише критик,—Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини».
Вірш «І все-таки до тебе думка лине» — це висновок, результат болючих роздумів авторки: хоч її батьківщина найнещасніша, сама занапащена, але для неї вона найдорожча, а свою любов до рідного краю можна виявити не сльозами, тільки ціною тривалої боротьби за волю, ціною крові, ціною навіть життя:
О, сліз таких вже вилито чимало,—
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись,—
Що сльози там, де навіть крові мало!
Отже, з вірша видно, що корінні зміни в суспільному житті, соціальне й національне визволення народу може настати лише в наслідок рішучих дій.
Поезія «І все-таки до тебе думка лине» виявляє характерну рису громадянської лірики Лесі Українки — контраст сліз і дії, активності. Ідейною основою твору є заперечення сліз, вдаючись до яких неможливо подолати суспільне зло й допомогти рідному краєві, і ствердження необхідності рішучих дій, а також глибоке патріотичне почуття ліричної героїні, котра вболіває за поневолену батьківщину. Віршеві властива афористичність. Інтонацію роздуму відтворює ритм п’ятистопного ямбу (спробуйте це підтвердити).