Драма-феєрія "Лісова пісня"
| Сайт: | Дистанційне навчання в школі |
| Курс: | Українська література 10_М29 копіювання 1 |
| Книга: | Драма-феєрія "Лісова пісня" |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | неділя 27 лютий 2022 23:26 |
Зміст
- 1. Фольклорно-міфологічна основа сюжету. Проблематика твору.
- 2. Символічність образів Мавки і дядька Лева – уособлення духовності і краси. Мати Лукаша і Килина – антиподи головної героїні Мавки. Симбіоз високої духовності та буденного прагматизму в образі Лукаша.
- 3. Природа і людина у творі. Неоромантичне утвердження духовно-естетичної сутності людини, її творчих можливостей. Конфлікт між буденним і високим, дійсністю і мрією. Художні особливості твору.
1. Фольклорно-міфологічна основа сюжету. Проблематика твору.
Особливості драми (як ліричного ряду)
1. зображення людини через її вчинки, поведінку, висловлювання;
2. відтворення події, як живого процесу, що протікає в даний момент;
3. наявність ремарок;
4. поділ тексту на дії, картини, яви (останні часом відсутні);
5. призначення твору для вистави на сцені:
«Драма живе лише на сцені: без неї вона як душа без тіла» (М.Гоголь)
Особливості драми, як жанру
1. драматичний конфлікт;
2. художнє відтворення подій повсякденного громадського й побутового життя (переважно сучасного письменникові);
3. зображення людського горя і страждань без трагедійного загострення;
4. викриття і засудження негативних суспільних та побутових явищ і недоліків у характеристиці персонажів, без комедійного загострення;
5. закінчення твору благополучне або нещасливе для головного героя;
6. діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;
7. прозова форма.
Особливі ознаки драматичної поеми:
• в її основі переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей, поглядів;
• тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;
• ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, посвятами, ремарками, монологами;
• білий п’ятистопний ямб, який дає змогу розмовляти в емоційно піднесеному тоні;
• ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгортання певної думки часто підсумовуються афоризмом.
Особливості драми-феєрії:
- фантастично-казковий сюжет;
- дійові особи: міфічні або фантастичні істоти;
- відбуваються надзвичайні історії; театральний ефект з безліччю театральних трюків.
«Лісова пісня» (1911 р.) — є завершенням власне жанрової трилогії «Кассандра» — «Камінний господар» — «Лісова пісня». Тобто це міфологізована трагедія. Трагедія порожньої душі, яка зреклася творчих засад життя. Це трагедія розплати за зречення та знайдення справжньої людської сутності ціною смерті. У ширшому аспекті — це трагедія поколінь епохи світових катаклізмів і катастроф. Висловити це можна було тільки в формі сучасного міфу, екзистенціального й синкретичного. Синкретизм «Лісової пісні» є її найважливішою структурною особливістю. В ній поєднується поезія, живопис та музика. Музична гармонія в п'єсі лежить в основі головної симетрії дії (повернення музики в смерті).
Філософська концепція останнього шедевру Лесі Українки — «Лісової пісні» (1912) — не вичерпується ні протиставленням людини та природи, людини суспільної та людини природної, ні уславленням безсмертної любові, ні проблемою взаємозв'язків мистецтва та життя. Увесь цей комплекс ідей перебуває на поверхні міфологізованого сюжету про сенс та зміст людської екзистенції. А людина в п'єсі — Лукаш. Його постать немов би закривається поетичнішим та трагічнішим образом Мавки. Але складний філософський час цього міфу, де поєднується час буття та пори року, — це ж4 час життя Лукаша. Перед нами — всуціль «життя людини»: від пробудження свідомого почуття до смерті під білим снігом. Ця коловерть — важкий шлях пізнання істини через зраду самого себе, через усвідомлення свого місця в світі. «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись»,— каже Мавка Лукашеві. Трагічна єдність двох засад людського буття («своє життя» та «до себе», творчого, духовного) ставить саме Лукаша в центр драматичної дії. Образ Мавки втрачає самодостатність і отримує додаткове філософське значення як необхідну частку людського буття, відмова від якої загрожує духовною загибеллю. Мавка — це людська душа, без якої людина перетворюється на вовкулаку. Повернення до себе самого, до музики — це один із проявів того міфопоетичного принципу циклічності, на якому ґрунтується п'єса-феєрія. Цикли дня та ночі, пори року, цикл людського життя — та цикл пізнання самого себе, знаходження себе в смерті, початок — у кінці. Це і є третій цикл п'єси.
Джерела та історія створення драми «Лісова пісня»
«Лісову пісню» породила туга за рідним краєм (ліси Волинського Полісся). Тут образи рідної природи, легенди пралісу, мелодії почутих тоді пісень.
Вперше про Мавку Леся почула в селі Жаборинці. Рідну природу поетеса відчула дуже глибоко. Волинь вона любила палко, говорила, що в неї навіть вдача волинська і лісова душа.
Леся Українка часто бувала в сільських хатах, на сільських весіллях слухала дзвінкі пісні дівчат. Волинсько-поліський фольклор, міфологію поетеса знала досконало. Узнавала їх від дівчат – Білінької, Олександри; від дядька Лева з Нечемного (герой драми). У нього жили 3 доби.
«Лісову пісню» Леся написала за 10-12 днів. Перші струмочки драми беруть початок в лісах Звягельщини. Та основне джерело цього твору б'є в хащах та озерах Ковельщини. У 1882р. Косачі переїжджають з Луцька до села Колодязного під Ковелем.
«Лісову пісню» Леся Українка написала дуже швидко. Та задум тривав роками. Вперше драма надрукована 1912р. в журналі «Літературно-науковий вісник».
Тема та ідея
Тема – зображено духовне багатство, великі творчі можливості народу, показано перемогу добра і краси над злом.
Ідея – змагання за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу та вірність проти буденщини і тупості, міщанської обмеженості.
Основні питання:
- добро і зло;
- вірність і зрада;
- поетичне покликання і приватновласницькі інстинкти.
Сюжет і композиція
1. Пролог – заспів – вводить у казковий світ – пролог майбутніх конфліктів
2. І дія – «весняна» – дія зародження, розвитку і розквіту кохання: Мавка+Лукаш.
3. ІІ дія – «пізнього літа» – зав'язка конфлікту і перипетії їхнього кохання: в'яне поезія в душі Лукаша і його любов до Мавка. Любовний трикутник Килина – Лукаш – Мавка тимчасово перемагають сили буденщини.
4. ІІІ дія – «пізньої осені» – найглибша боротьба пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Мавку заклинає у вербу Килина, але кохання перемагає смерть, а чистий вогонь палить усе дрібне, брудне, нікчемне. Це вогонь очищення, він очищає людину, звільнює її від пут буденщини, дрібновласницької облуди.
Розв'язка оптимістична: прекрасне не вмирає, воно переможе.
Драма закінчується ремаркою – епілогом: спалах весняної краси, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію.
Композиція твору ґрунтується на чіткому співпаданні відповідних подій та пір року
Весна –початок кохання Мавки та Лукаша.
Літо – розквіт кохання Мавки та Лукаша.
Осінь – зрада Лукаша, одруження з Килиною; розпач Мавки.
Зима – Лукаш з вовкулаки стає людиною, жалкує за втраченим. Мавка гине, залишається тільки її безсмертна душа. Лукаш замерзає.
Проблеми твору «Лісова пісня»
- пошуку ідеалу людини
- духовності людини
- пошуку гармонії в житті
- кохання і зради
- сімейного життя
- високого пориву душі й буденності
- матеріального і духовного в житті
- життєвого вибору
- роздвоєння душі
- добра і зла
- внутрішньої свободи людини
- гармонії людини і природи
Забіжимо наперед! На чому ж будується твір? З чого все починалося?
На лоні весняної природи Лукаш зустрівся з лісовою красунею Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, забуяла від радості природа. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».
Письменниця малює перше соромливе кохання, перший поцілунок мрійливого юнака! Усе, що найкраще в людях, у людських стосунках, у цю мить спалахує для Лукаша яскравою зорею.
Але ж, спочатку невиразно, а потім усе рельєфніше, проступатимуть і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, людський вічний порив до прекрасного,— невільницьке життя в приватновласницькому суспільстві, деякі застарілі традиції. Мавка здивована, що Лукаш соромиться сказати дівчині про її красу, що він сам собі не знайде пари… Лісовик попереджує Мавку, що серед людей немає волі. Монолог Мавки, що наприкінці першої дії, сповнений тривоги дівчини за своє майбутнє.
У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі — мати Лукашева, вдова Килина та міфічний образ Марища («Того, що в скалі сидить»).
У третій дії лірична напруга сягає найвищої точки і йде до розв’язки. Вступна ремарка, що поєднує й опис осінньої, хмарної, вітряної, тривожної ночі, й портрет фізично знеможеної боротьбою, але нескореної духовно Мавки, й повідомлення про смерть дядька Лева, і натяк про крах господарства Лукашевої родини, наче віщує нещастя героям драми. Особливо велика увага тут зосереджена на трагічності Мавки, що в чорному вбранні й великій тузі притулилася до хати Лукаша.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, що виявилися у взаєминах з Мавкою, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цим символічним епізодом письменниця увиразнює народні погляди на людину — хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. Але ж людина має в собі сили завжди, щоб з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання, добросприймання й добротворення. Пройшовши через таке очисне горнило, вона стає мудрою, бо пізнає смисл свого буття. А якщо й загине, то краплинка мудрості, придбана в цій боротьбі, залишиться людям.
Розв’язка — трагічно-оптимістична: нещасні — і мати Лукашева, і Килина зі своїми дітьми—в злиднях повертаються в село; Лукаш замерзає; Мавка у вогняному леті покидає людей; але ж боротьба за людину між вічно ворогуючими в самій людині величним, прекрасним з одного боку, і дріб’язковим, нікчемним — з другого, увінчалася перемогою прекрасного.
2. Символічність образів Мавки і дядька Лева – уособлення духовності і краси. Мати Лукаша і Килина – антиподи головної героїні Мавки. Симбіоз високої духовності та буденного прагматизму в образі Лукаша.
Неодмінними ознаками художнього образу є:
а) те, що він дає художнє пізнання життя;
б) те, що він справляє емоційний вплив на людей;
б) те, що він, творчо відображаючи дійсність, містить у собі художнє узагальнення.
Засоби творення образів і прийоми типізації:
а) зображення вчинків, дії образів-персонажів;
б) портретне зображення;
в) мова персонажів;
г) пряма авторська характеристика;
д) виділення провідної риси характеру;
е) перебільшення.
|
Мавка |
Спільне |
Лукаш |
|
Поводить себе природно |
Мають почуття прекрасного |
Визнає умовності: вважає, що дівчині не слід себе вихваляти |
|
Мріє про кохання, яке було б єдиним на все життя |
Закохані в музику й природу |
Змиряється з думкою, що житиме так, як вирішать його рідні |
Проблемне питання. Як через образ Мавки письменниця розкрила мрію про ідеальну людину, утвердила думку, що людина — творець краси.
Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Вона втілює ідеали: гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».
Мавку від довгого зимового сну розбудила мелодія Лукашевої сопілки — незвичайний спів весни, як думалось їй спочатку. Дізнавшись від дідуся Лісовика, що «то хлопець на сопілці грає», вона захотіла його побачити. Застереження досвідченого Лісовика.
… Минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля,— там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля! —
здається Мавці дивним.
Для неї воля, природа, життя — нероздільні.
Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде! —
дивується вона.
«Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення», зацікавлено розглядаючи Мавку й одночасно граючи на сопілці українські веснянки, зачаровує лісову красуню — і в її серці зароджується незгасне кохання до юнака.
Прекрасними й дивними здаються Мавці люди порівняно з лісовими істотами: лише люди «так ніжно… кохаються», уміють творити щось «вічне і величне», лише людина може прожити життя, залишивши по собі красу. Тепер усе попереднє життя їй згадується крізь серпанок смутку, а майбутнє мріється лише з людьми, лише з коханим, з яким у неї багато спільного. Адже й Лукаша вразила особлива краса лісової чарівниці, дивний вираз очей, її незвичайна, багата, поетична мова.
Оцей особливий стан Мавки, зацікавленої людьми, закоханої в людину, особливо виразно розкривається в її монологах, що починаються словами «Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?», «Коли б ти, нічко, швидше минала!» і в діалогах із Лукашем.
У другій дії бачимо лісову вродливицю серед людей. Тут вона символізує людину, що не зазнала впливу суспільства, у неї душа не «така саміська», як у людей, вихованих суспільством. Навіть мудрий дядько Лев не знає такого слова, яке б розкрило їй таємниці суспільної людини, допомогло збагнути людські клопоти.
На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, для неї робота — не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб до існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому, коли Мавка «глядить корів, то більше дають набілу»; нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого бережно, розумно користується, відкриває перед «нею всі свої скарби; на подвір’я, яке «умаїла квітками попідвіконню — любо подивитись!»
Живучи в Лукашевій сім’ї, Мавка спіткалася із грубістю, черствістю, егоїзмом. І вона добротою, ніжністю хоче захистити чисте кохання від цих проявів зла, захистити «цвіт душі» свого коханого, своє і його щастя. У цій боротьбі ніжна Мавка виявляє стриманість, терплячість — на грубощі Лукашевої матері відповідає лагідно й покірно. І хоч зневіряється на якусь мить і йде в обійми забуття, та знову воскресає для боротьби за щастя, за кохання, за добро, за красу людської душі й торжество правди. Мавка завжди поривається до ідеалу, до краси. Ці думки увиразнюються фразеологізмами: «Не зневажай душі своєї цвіту», «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись», «Що ж? Хіба крові не варта краса?», «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». Безсмертна лісова царівна все-таки виходить переможницею в боротьбі за «цвіт душі» свого коханого. У кінці твору вона спалахує давньою красою, з’являється перед юнаком знову «у зорянім вінці», знову разом із ним єднає свою долю. Правда, краса, благородство перемагають над усім лукавим, потворним, антигуманним.
Проблемне питання. Які проблеми порушує поетеса через образ Лукаша?
З Лукашем ми зустрічаємось напровесні на галяві волинського лісу. Це — «дуже молодий хлопець, гарний чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний «…в полотняну одежу… сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки, свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку».
У цьому зовнішньому портреті вбачається щирість, дитяча допитливість, чистота помислів юнака. В одній з ремарок письменниця повідомляє про мистецький хист Лукаша: «З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі й зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки».
Зустріч з Мавкою, кохання до неї окрилило Лукаша. Він захоплюється красою Мавки, з подивом спостерігає, зачаровано слухаючи її розповідь, як міниться вираз її очей про зимовий сон природи. Але лицемірство, корисливість, що панують у взаєминах людей, уже проникли і в душу Лукаша. Недарма він засоромився при відповіді на Мавчине питання: «Чи гарна ж я тобі?», «Хіба ти сам собі не знайдеш пари?».
Мова Лукаша вказує на його соціальне походження, вона пересипана просторіччями, діалектизмами: «лепсько грає», «сидіти тута», «непевне місце», «хтів собі вточити соку», «любощі такі солодкі» та інші. Покохавши Мавку, Лукаш розкриває перед нею свою поетичну душу. Як і його кохана, він чує, «як солов’ї весільним співом дзвонять», «вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають: «Цілуй! Цілуй! Цілуй!»
Коли Мавка прийшла жити в сім’ю Лукаша, а його мати почала постійно дорікати своєму синові і грою на сопілці, і ніжними взаєминами з Мавкою, бо це нібито відриває їх від роботи, Лукаш намагається захистити й себе, і Мавку. Але й він скоро «захворів», заразившись від своєї матері породженими віками невільницького життя пороками; робота і краса — несумісні; невістка в сім’ї — невільниця, гірша наймички, і цінують її за придане; всім і за все треба віддячувати, навіть за почуття любові; «…їм така невістка не до мислі… Тобі недобра з їх свекруха буде!», «їм невістки треба, бо треба помочі — вони старі. Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички — не дочки», «Була надія, що віддячусь потім»— кидає він Мавці на її пристрасне благання не зневажати «душі своєї цвіту». Як іржа, врізалося це в душу Лукаша, витравлюючи любов до природи, і любов до народних казок, легенд, пісень, якими так захоплювався мудрий дядько Лев.
Розрив з Мавкою й одруження з лицемірною, ледачою, духовно убогою Килиною стало торжеством приватновласницького світу.
Але в останній сцені Леся Українка показує торжество краси в душі Лукаша. Звернений до власної долі монолог Лукаша перейнятий не стільки скорботою, скільки вірою в високе призначення людини, силу людського хисту, розуму, волі. Бажано прочитати монолог від слів: «Хто ти?..» і до кінця всю останню ремарку твору. У всій п’єсі, зокрема в образах Мавки і Лукаша, звучить осуд суспільних порядків, за яких гинуть найкращі якості людської вдачі.
Лукаш – вовкулака.
В українській міфології вовкулака — людина-перевертень, що має здатність перевтілюватися у вовка. Це напівфантастична істота, людина у вовчому вигляді. Вважалося, що вовкулаки можуть бути вродженими та оберненими, Вроджені — це ті вовкулаки, які народилися під певною планетою. Якщо вагітна жінка зустрічала вовка, то у неї повинен був народитися вовкулака. Перетворені (обернені) вовкулаки — істоти, що зазнають більших страждань, ніж вроджені. Вони живуть у барлогах, бігають у лісах, але зберігають людський внутрішній світ. У вовкулаку можна було обернути і старого, і малого. Повернутися до людської подоби обернені вовкулаки могли через кілька років. Вроджені ж вовкулаки все життя проводили в сім'ї як звичайні люди, а вночі, перетворившись на вовків, винищували худобу. Образ вовкулаки символізував безсилля людини перед темними надприродними силами, тугу за справжнім людським життям. Це також один із багатьох образів, через який народ застерігав людину від біди, що може на неї чекати. Цей образ нагадував про необхідність мати у своїй душі Бога, ніколи про нього не забувати, не грішити, щоб не бути тяжко покараним за зроблене зло.
Проблемне питання. Як у творі розкривається проблема людини й природи?
Дядько Лев «дуже добрий з виду», у нього «довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої шапки-рогатки», на ньому світлий, ясно-сивого кольору полотняний одяг, що свідчить і про високий естетичний смак тих, хто цей одяг робив, і про високий естетичний смак тих, хто його носить.
Змальована світлими фарбами зовнішність дядька Лева гармонує з душевною його красою та з ніжною красою лісового куточка.
Досвідчений дядько Лев з тих обдарованих буйною фантазією людей, які можуть упіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою отого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника. Дуже трепетно він ставиться до столітнього дуба, прагнучи зберегти лісового красеня від сокири, заповідає поховати себе саме під ним. На жаль, споживацький спосіб життя перемагає: Килина з матір’ю Лукаша після смерті дядька Лева продають його.
Дядько Лев – це гармонійний образ, тому що він є уособленням мудрості, духовності, розумного ставлення до природи. Наприклад, він намагається не зашкодити живій природі (оберігає дуб), уміє ладити з нечистю, захищає Мавку. Отже, дядько Лев живе у злагоді з природою і тому є гармонійною людиною.
Проблемне питання. Як письменниця розкриває в образах матері Лукаша й Килини духовне зубожіння, дисгармонію з природою?
Ця ж біда спіткала й Килину. Залишившись вдовою з двома дітьми, вона піклувалася перш за все про те, як їх нагодувати, одягнути, як утвердити для них «авторитет» серед людей. І в погоні хоч за якими-небудь матеріальними статками, за найнеобхіднішим для існування своїх дітей вона також розгубила свої духовні скарби, а може, навіть не змогла їх і придбати за тією безперервною турботою про хліб насущний.
Найстрашніше, що багато таких нещасних, які поневолені дріб’язковими турботами, не почувають себе їхніми рабами, хоч вони є ними. І для того, щоб раби збагнули своє становище й відчули, наскільки воля прекрасна порівняно з рабством, Леся Українка «посилає» до людей Мавку.
Мати Лукаша і Килина не могли бути щасливими, тому що були сварливими, приземленими, користолюбними, не помічають ніякої краси, тому і живуть у сварках і злиднях. Наприклад, мати Лукаша не змогла розпізнати щастя Лукаша у взаєминах з Мавкою, ображала її. Килина не має нічого святого за душею. Хижа, лицемірна, груба, бездуховна. Для неї ліс – це дрова, а сопілка – даремна трата часу. А в житті просто так нічого не буває. Робиш зло – воно ж до тебе і повернеться.
Отже, тому Килина і мати Лукаша не мали щастя самі і не могли дати його іншим.
3. Природа і людина у творі. Неоромантичне утвердження духовно-естетичної сутності людини, її творчих можливостей. Конфлікт між буденним і високим, дійсністю і мрією. Художні особливості твору.
Проблемне питання. Як у творі розкривається проблема людини й природи?
Дядько Лев «дуже добрий з виду», у нього «довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої шапки-рогатки», на ньому світлий, ясно-сивого кольору полотняний одяг, що свідчить і про високий естетичний смак тих, хто цей одяг робив, і про високий естетичний смак тих, хто його носить.
Змальована світлими фарбами зовнішність дядька Лева гармонує з душевною його красою та з ніжною красою лісового куточка.
Досвідчений дядько Лев з тих обдарованих буйною фантазією
людей, які можуть упіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою отого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника. Дуже трепетно він ставиться до столітнього дуба, прагнучи зберегти лісового красеня від сокири, заповідає поховати себе сааме під ним. На жаль, споживацький спосіб життя перемагає: Килина з матір’ю Лукаша після смерті дядька Лева продають його. Завдяки Мавці Лукаш починає розуміти, що в лісі нічого мертвого немає. Пригадайте, як він зумів збагнути почуття ясена до дикої рожі. Лукаш розуміє, якою безборонною може бути природа, аж тоді, коли Лісовик перетворює його на вовкулаку.
Для Мавки в лісі існує безліч табу, зокрема заборона нищити живі рослини. І навіть коли вона намагається порушити заборону, прагнучи догодити матері (діалог Польової Русалки з Мавкою) і врятувати своє кохання, перемагає споконвічна істина — не руш живе, не вбивай! Тому Мавка врізає собі руку.
Для матері Лукаша й Килини природа є засобом споживацтва, задоволення власних потреб. Коли вони прийшли жити в цю місцину, вона вражає своєю первозданністю, незайманістю, людина тут не господар, а гість. У ремарці до другої дії ми спостерігаємо, що людина, облаштовуючи свій побут, нищить гармонію, красу навколо себе. Порівняймо:
До приходу людини «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині.
Посеред ліса простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового
струмка. Струмок той вибігає з гущавин ліса, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Само озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура,— повна ніжної задумливої поліської краси.
Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от
має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює
од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду»
Після приходу людини: «На галявині вже збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця, на другій —
жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стримлять горшки, гладишки. Трава на галявині чисто викошена, під дубом зложений стіжок. По лісі калатають клокічки — десь пасеться товар».
Неоромантизм (новоромантизм) — так називала Леся Українка та інші творчий метод тих письменників кін. ХІХ — поч. XX ст., які поєднували у своїй творчості реалістичне зображення життя з романтизмом.
Леся Українка писала: «Справжній новоромантизм зневажає не самий натовп, тобто не особи, що складають натовп, а той рабський дух, який змушує людину добровільно зачисляти себе до натовпу, як до чогось стихійного, що поглинає, нівелює, стирає індивідуальність, приносить її в жертву інстинкту, стадності. Новоромантик протиставляє натовпу не героя, не вибрану особу, а суспільство свідомих осіб, у якому він, цей натовп, розчинився б без залишку»:
· властива виразність суспільних ідеалів;
· прагнення до визволення особистості;
· гармонія ідеалу з життєвою правдою;
· Леся Українка не поділяла персонажів на головних і другорядних, а наділяла всіх якостями повнокровних самоцінних особистостей;
· її ліричні та драматичні твори наснажені визвольним пафосом, їм притаманні гострота конфлікту між добром і злом, правдою і кривдою, оптимістична віра в перемогу перших.
Драма-феєрія (від франц. — фея, чарівниця) — один із жанрових різновидів драми. Для цього драматичного виду властивий фантастично-казковий сюжет, у ньому відбуваються неймовірні з реального погляду перетворення, поряд з людьми діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти.
На основі знань про неоромантизм як літературний напрям доведіть, що «Лісова пісня» твір неоромантичний. (Неоромантичне утвердження духовно-естетичної сутності людини, її творчих можливостей; конфлікт між буденним життям і високим пориванням душі особистості, дійсністю і мрією; індивідуальність і натовп).
Характерною ознакою драматичного твору є конфлікт. Доведіть, що в «Лісовій пісні» наявний конфлікт між буденним життям і високими пориваннями душі. (Мавка - це лісова істота, представник одухотвореної природи, яка є гармонійною й досконалою. Лукаш спочатку також прагне до досконалості й краси, проте в ньому перемагає матеріально-приземлене. «Лісова пісня» - неоромантичний твір, тому Леся Українка показує велику прірву між реальним життям людини та її високим призначенням.)
¨Зіставляючи природу та людину, Леся Українка доводить, що світ природи гармонійніший за людський. Покажемо це на конкретних прикладах. Прочитайте в особах першу розмову Мавки з Лісовиком. Доведіть, що найсолодше слово для лісових істот – це воля, і вони найбільше бояться її втратити.