Морфеміка і словотвір української мови як учення про будову і творення слів.Теоретичний матеріал .

Сайт: Дистанційне навчання в школі
Курс: Українська мова копіювання 1
Книга: Морфеміка і словотвір української мови як учення про будову і творення слів.Теоретичний матеріал .
Надруковано: Гість
Дата: понеділок 28 лютий 2022 00:20

1. Морфемна і словотвірна структура слова. Основа похідна і непохідна. Твірна основа.

Морфеміка — учення про значущі частини слова (морфеми).

Морфема — це найменша неподільна значуща частина слова.

Цей розділ пов’язує дві суміжні дисципліни: словотвір і морфологію. Це пояснюється тим, що морфеми виконують як словотворчі, так і граматичні функції, а словотворення тісно пов’язане з морфологією.

Словотвір — це розділ мовознавства, який вивчає структуру слова за способом творення його. Нове слово виникає на базі вже наявного в мові і сприймається як похідне, вторинне щодо того, від кого утворене. Наприклад, слова вітряк, денний сприймаються як вторинні щодо слів вітер, день.

За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на кореневі і службові (афіксальні).

Корені бувають незв'язані і зв'язані. Незв'язаний (вільний) корінь може існувати як самостійне слово: ліс, лісок, узлісся. Зв'язаний корінь у сучасній мові може виявити себе лише в поєднанні зі службовими морфемами (префіксами, суфіксами): корінь -н- (відняти, підняти, розняти) самостійно існувати не може, виступає лише в похідних словах.

Непохідна основа — це основа, у складі якої не можна виділити словотвірні афікси і яка не мотивується через зв'язки зі спільнокореневими словами: сонце, білий, сніг.

Похідна основа — це основа, у складі якої, крім кореня, є ще словітвірні афікси і яка мотивується через зв'язки зі спільнокореневими словами: морозиво ← мороз, правдивий ←правда.

Афікс (від лат. affixus — прикріплений) є носієм словотвірного та граматичного значень слова і служить засобом творення похідних слів і форм того ж слова.

Словотвір — розділ науки про мову, що вивчає будову слів та способи їх творення.

Похідні слова можуть утворюватися від різних типів основ — непохідних і похідних. Так, для дієслова української мови учити твірною є непохідна основа уч-,а для слів учительучительство — похідні основи: учи- стосовно першого прикладу, учитель- щодо другого (За С. Дорошенком).

Для того, щоб усвідомити процес творення слова в живій мовній практиці, недостатньо розкласти його на морфеми, виділити корінь чи навіть встановити морфологічний тип основи. Треба знайти те слово, зокрема ту його частину, з якої виведена похідна лексема. Цю частину похідного слова називають твірною основою. Отже, твірною вважається така основа, на базі якої тим чи іншим словотвірним способом сучасної мови безпосередньо утворене інше слово і яка є його складовою частиною.

Отже, похідною основою називається основа нового слова, утворена за допомогою афіксів. До складу похідної основи, крім твірної основи, входить словотворчий афікс: суфікс, префікс, постфікс, інтерфікс, зрідка флексія із словотворчою функцією (кум — кума).

Усі ці афікси називають у словотворі словотворчими засобами (формантами) (З підручника).

Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення, називається словотвірним ланцюжком. Наприклад: плід плідний плідник плідниковий (З посібника).\

2. Основні способи словотвору в сучасній українській мові. Історичні зміни в морфемному складі слова. Етимологія як учення про походження слів.

ПАМ’ЯТКА «Творення складноскорочених слів (абревіатур)»

Складноскорочені слова (абревіатури) можуть утворюватися:

1)складанням частин кожного з твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг завідувач магазину;

2)складанням частини твірного слова й цілого твірного слова:

держадміністрація ← державна адміністрація;

3)складанням назв початкових літер твірних слів: УТН (у-те-ен)Українські телевізійні новини;

4)складанням початкових звуків твірних слів: загс запис актів громадянського стану;

5)складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо:

облвно ← обласний відділ народної освіти

ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ В МОРФЕМНІЙ СТРУКТУРІ СЛОВА

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад слова може зазнавати змін.

Спрощення — це такий процес, коли членована на морфеми основа перетворюється на нечленовану: вікно — в минулому в основі виділявся корінь -ок- і суфікс -н-; у словах пир, жир, шило, мило, знак суфікси -р-, -л-, -к- зрослися з коренями.

Перерозклад — це переміщення від однієї морфеми до сусідньої, в результаті чого кількість морфем залишається такою ж, але співвідношення між ними змінюється.

У словах руками, межами у праслов’янський період -а- належало до основи, а закінчення було -ми. У такий спосіб виникають так звані складні суфікси -анин-, -чанин-, -івськ-, -анськ-, -ність-: полтавчанин, батьківський. Зрідка це явище трапляється і серед префіксів: знедолити, обезболити.

Ускладненням називається такий процес, унаслідок якого в межах морфемно нечленованих слів починають виділятися ті або інші морфеми. У словах ґанок, ранок виділяється суфікс -ок- за аналогією до слів свідок, випадок (М. Плющ).

У словотворі важливо визначити, чи є слово похідним, від якого твірного слова воно утворене, за допомогою яких словотвірних засобів, тобто визначити спосіб його творення. Наприклад: весело ← веселий.

Словотвірна мотивація і виявлення словотвірного значення похідного слова здійснюється на основі врахування того, яке зі слів первинне, а яке — вторинне, які їх основи. До розділу «словотвір» входить також учення про будову слова.

Прочитайте текст. Що нового ви дізналися з нього? У чому полягає роль етимології?

Етимологія — розділ мовознавства, що вивчає походження слів. Термін уживається також у значенні «походження слова».

Завдання й основна мета етимології — знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, з яких воно складається, з іншими морфемами.

Вибір ознаки, що лежить в основі називання, тобто є внутрішньою формою, не завжди визначається її важливістю. Нею може бути одна з багатьох ознак, яка випадково привернула увагу. Це є причиною того, що в різних мовах один і той самий предмет називається на основі різних ознак. Пор.: укр. швець — «той, що шиє», рос. сапожник — «той, хто робить чоботи (рос. сапоги)», болг. обущар — «той, хто робить взуття», нім. Schuhmacher — «той, хто робить черевики»; укр. пролісок — «такий, що росте на узліссі», рос. подснежник — «такий, що цвіте під снігом», нім. Schneeglockchen — «сніжний дзвіночок», англ, snowdrop — «сніжна крапля» (За М. Кочерганом).

3. Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту. Творення присвійних прикметників. Творення прикметникових форм від різних географічних назв.

Прочитайте висловлювання про суфікс.

1. Суфікс — великий «трудівник». Узявся за роботу суфікс -чанин-— і ось вамдатчанин,ростовчанин… Інший утворює назви осіб, означає професію. Варто лише до кореня слова додати -арчи -яр-,як перед нами постанутьвівчар,гусляр. Узявся до роботи суфікс -ун— і ось вам назви осіб за їх діями: бігун,опікун (хоча, відзначимо, суфікс може стати й приналежністю таких, скажімо, слів, якгризун,скакун).

2. Суфікси — це майстри на всі руки. Вони можуть укласти в слово суб’єктивну оцінку, утворити назви предметів… Вони змінюють у слів число, рід, можуть утворювати від однієї частини мови іншу… Одні рідко беруть участь у творенні нових слів і явно відживають свій вік. Інші є активними, щосили працюють (З тв. Е. Вартаньян).

Суфікси іменників для позначення назв жителів певного населеного пункту.

-анин,-янин         Село - сільчанин, Харків - харків'янин, харків'янка.

-ець,-єць              Канада - канадець, Бельгія - бельгієць.

Суфікси іменників на позначення назв осіб за професією, спеціальністю.

-ар,-яр                 токар, маляр

-ач,-яч                  перекладач, сіяч

-ій                         водій

-іст, -ист               танкіст, таксист

-ець                      продавець

-ник, -щик, -чик   газівник, прапорщик, льотчик

-тель                     учитель

-альник                прибиральник

Прочитайте текст. Визначте особливості вживання назв осіб за професією чоловічого та жіночого роду. Які суфікси використовуються в українській мові для назв професій жіночого роду?

Чимало іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад: адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок.

Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого родужурналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка, льотчик — льотчиця, офіціант — офіціантка, перекладач — перекладачка, продавець — продавщиця.

Деякі назви жіночого роду із суфіксом  (а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка, редакторка, дикторка. Вони належать до сфери розмовної мови.

Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів-их (а), -ш (а)сторожиха, бібліотекарша. Ці іменники вживаються тільки в розмовно-просторічному мовленні.

Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, покоївка, праля, рукодільниця.

Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої і жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар — «працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості» ідрукарка — «жінка, що працює на друкарській машинці» (За Г. Волкотруб).

Як ви гадаєте, чому серед багатьох назв професій відсутні форми жіночого роду?

Довідка. Відсутність багатьох форм жіночого роду посеред назв професій (інженер, агроном, пілот, кухар, геолог та ін.), належність до розмовного мовлення інших (директорка, касирка, професорка та ін.) іншомовне походження деякихз-поміжцих назв (поетеса, актриса) та інші особливості пояснюються тим, що в дореволюційні часи жінки не мали професій, посад, звань і були цілком віддані сімейним справам, тому такі назви ще й досі утворюються лише у формі чоловічого роду (З посібника).

Прочитайте. Складіть таблицю «Творення присвійних прикметників», використовуючи поданий текст.

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від назв людей — іменників 1-ї відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса-ин-причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра — сестринбаба — бабинГаля — ГалинОльга — Ольжинтітка — тітчинСолоха — Солошин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін- (на письмі -їн-): Лідія — ЛідіїнЄвдокія — Євдокіїн.

Від назв людей — іменників 2-ї відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса-ів-(-їв-),який чергується з-ов-або-ев-(-єв-):

а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів- (у закритому складі) — -ов- (у відкритому складі): дядько— дядьків,дядькового;дядькова;дядькове;

б) якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування-ів-(-їв-) -ев-(-єв-): Андрій — АндріївАндрієвогоАндрієваАндрієвелікар — лікарівлікаревоголікаревалікареве.

Від назв тварин прикметники зі значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин-, -ін- (на письмі-їн-): бджолинийпташинийорлинийзміїнийсолов’їний чи суфіксів-ач- (-яч-):качачийтелячийсвинячийгусячийкуринийлисячий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи: вовчийовечийлелечий (З посібника).

Прочитайте текст. На його основі підготуйте коротке лінгвістичне повідомлення щодо правопису прикметникових форм від географічних назв.

У суфіксах -инськ (ий),-інськ (ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй основі суфікси-ин,-ін,-инськ,-інськзберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назвіКамишин — камишинський, Ніжин — ніжинський, Філіппіни — філіппінський.

А в аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин,-інпишеться завжди иАляска — аляскинський, Баку — бакинський.

Усуфіксах -овськ(ий)-евськ(ий)-івськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов,-ев(-єв),-ів (-їв)зберігається той самий голосний (о,е,є,і,ї), що й в основній назві: Дніпропетровськ — дніпропетровський, Колгуєв — колгуєвський. Якщо при творенні таких прикметникових форм відкритий склад з о,е стає закритим, діє правило чергування ое з іЛозова — лозівський.

У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський(-ївський)Валки — валківський, Гребінка — гребінківський.

При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ (ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбувається такі фонетичні зміни:

1. Гжз (дз) +-ськ(ий)→ -зьк(ий):Буг — бузький, Рига — ризький.

2. Кцч +-ськ(ий)→ -цьк(ий):Баскунчак — баскунчацький, Кременчук — кременчуцький, Ніцца — ніццький.

3. Схш + -ськ (ий) → -ськ (ий)Черкаси — черкаський, Золотоноша — золотоноський(З правопису).

4. Основні способи творення дієслів, прислівників.

Прочитайте текст. Назвіть основні способи творення дієслів. Наведіть приклади.

У сучасній українській мові нові дієслова утворюються головним чином за рахунок використання основ з інших частин мови. Для творення дієслів від основ іменників, прикметників, числівників, займенників, прислівників, вигуків і (рідше) службових слів використовуються суфікси -и-,-і-,-а- (-я),-ува- (-юва-)-ка-, наприклад: щастя — щастити, свіжий — свіжити, вік — вікувати, ледар — ледарювати, ох — охкати, ви — викати.

Від основи дієслів за допомогою суфіксів -а-,-ва-,-ува-,-овува- творяться видові пари до префіксованих дієслів доконаного виду: застелити — застеляти, збути — збувати, розмалювати — розмальовувати.

Суфікс -ну-,поєднуючись із дієслівною основою, утворює дієслово доконаного виду:стукати — стукнути, кричати — крикнути. Цей суфікс виконує також і словотворчу роль, наприклад, у поєднанні з прикметниковою основою:худий — худнути.

Суфікс -ону- має значення раптової дії: рубонути, різонути. Дієслова можуть утворюватися від дієслівних основ за допомогою таких префіксів: в-,у-,уві-,від- (віді-),ви-,до- (ді-),з- (зі-,із-,с-),за-,на-,над- (наді-),об- (обі-),

під-,пере-,по-,при-,про-,поза-,попід-,зне-,обез-,недо-,напів-,а також префіксів іншомовного походження де- (дез-),дис-,ре-: внести, урвати, увійти, віднести, відібрати, винести, донести, дібрати, зшити, зігнути, списати, завісити, обізвати, піднести, недочувати, дописати; демаскуватися, дезорієнтувати.

Приєднання різних префіксів до безпрефіксального дієслова змінює його значення й розширює кількість споріднених слів: відбудувати, вибудувати, добудувати, збудувати, перебудувати, побудувати, прибудувати, розбудувати (З посібника).

Творення прислівників. 

Прочитайте текст. 

Удавні періоди розвитку української мови прислівники утворювалися шляхом переходу слів і словоформ з інших частин мови. Поступово змінювані слова стали незмінюваними, і колишні закінчення іменних слів -и,,-ом, тепер сприймаються як суфікси незмінюваних слів, як, наприклад, у прислівниках згори, внизу, тишком, востаннє, надвоє.

Від іменників, прикметників, числівників, займенників, прислівників утворилися нові прислівники шляхом злиття цих частин мови з прийменниками, які стали в таких словах префіксами: спідлоба, зроду, здалеку, замолоду, поодинці, передусім, подекуди.

Усучасній українській мові прислівники творяться за допомогою суфіксів -о,: дорогий — дорого, теплий — тепло, гарячий — гаряче, байдужий — байдуже, а в деяких прислівниках виступає суфікс -чі: двічі, тричі.

Можна виділити ряд префіксів, які приєднуються до прислівників часу й місця: від-,до-,поза-,перед-,після-,по-: віднині, донині, дотепер, позаторік, післязавтра, понікуди. Прислівники утворюються також за допомогою префіксів пре-за-, не-: пречудово, зашироко, нешвидко, негласно.

При префіксально-суфіксальному словотворенні використовується префікс по-: по-новому, по-братськи (З посібника).

5. Складні, складноскорочені слова, способи творення та написання слів.

Близько 10% словникового складу сучасної української мови становлять кілька кореневі слова.

При утворенні складних слів основи поєднуються за допомогою сполучних голосних [о], [е], що на письмі передаються буквами о, е, є.

Після твердого приголосного першої твірної основи – О: книголюб – книгу + любити.

Після м’якого приголосного першої твірної основи – Е: вуглекоп – вугілля + копати.

Після Й, яким закінчується перша основа, уживаємо – Є: краєвид – край + вид.

 ÐšÐ°Ñ€Ñ‚инки по запросу Складні, складноскорочені слова, способи творення та написання слів. 10 клас

1. Якщо складноскорочені слова називають одиничні установи, то їх пишемо з великої літери: ХерсоноблгазУкрдніпроенерго.

2. Якщо складноскорочені слова є загальними назвами, то їх пишемо з малої

літери, наприклад: медколедж, завгосп, начсклад, зоопарк.

3. Складноскорочені слова, утворені з початкових (ініціальних) букв, пишемо великими літерами: КЄТ (Комісія європейських товариств), РУВС (районне управління внутрішніх справ), УМВБ (Українська міжбанківська валютна біржа).

4. Скорочення змішаної форми (сполучення ініціальної абревіатури з усіченою частиною слова) пишемо разом тоді, коли воно при читанні вимовляється як одне слово: санбат.

5. Разом пишемо складноскорочені назви, які є частковими скороченнями всіх складових компонентів (універсам) чи поєднанням скорочень та повних слів (медінститут).

6. Стилістичне використання засобів словотвору. Національно-специфічне вживання зменшено-пестливих форм. Особливості вживання осново- і словоскладання, абревіатур, правильна їх вимова.

Лінгвістичне спостереження. Прочитайте слова. 

1. Земля, земляк, землянка, землянин, землистий, земельний. 2. Земелька, земелечка, землиця, землюка.

Коментар учителя. В українській мові існує багато суфіксів, які вносять певні відтінки в значення іменників. Це суфікси на означення збільшеності або негативної оцінки та суфікси на означення зменшеності або пестливості. Мають пестливе значення й указують на зменшеність такі суфікси: -ен (я),-атк (о): каченя, ведмежатко; -ець,  (е): комірець, деревце-ок,  (а) (о): синок, рибка, личко-ик-, -инк (а)-иц (я): коник, хатинка, вербиця-очок, -ечок, -ичк (а)-ечк (а)-оньк (а): гайочок, сестричка, рученька.

Передають негативну оцінку й указують на збільшені розміри такі суфікси: -ищ (е),-иськ (о): вітрище, хлопчисько-юр (а): собацюра-юг(а): ледацюга (З посібника).

Прочитайте текст. Визначте національну специфіку вживання зменшено-пестливих форм.

Ніжна душа нашого народу бринить у слові.

Людина опоетизовує найдорожче, увічнює його у слові. Українська мова витворила багато-багатопестливих слів, якими опоетизовано світ. Напевне, найбільше таких слів утворено від словамати. І саме словомати велике у своїй високості, людинолюбності, у красі. Перше слово з якого розпочинається наше пізнання краси світу, його сонячності,— словомати. Мати — це усе: життя, вірність, працелюбність, святість, вічність. У кожної людини стоїть вона початком життєвого шляху, початком доброти і совісті, єдиною сповіддю і покликом до діянь на щастя людині. Завжди серце лине до матері, до рідного дому, яблунь і вишень у цвіту, журливої річечки, запашного лугу, першої стежини, яка кличе на батьківські пороги. Тому словомамо, яке першим промовляє дитина,— «великеє, найкращеє слово», за висловом Т. Шевченка. Тому опоетизовуємо матір у найніжніших словах

мама, матінка, матіночка, матуся, мамусечка, матусенька, мамонька, мамочка, мамуня, мамуся Ці слова оповиті ніжним сумом, святощами, величчю матері.

За допомогою пестливих суфіксів утворено ряди слів, які виражають ніжне ставлення дітей до тата. Це слова татко, татусь, татонько, таточко, татуньцьо, татунь, татуньо, татусенько, батечко. І з якою ніжністю нарік народ бабусь і дідусів, які віддають своє серце онукам: бабуня, бабуся, бабусенька, бабусечка, дідунь, дідуньо, дідусь.

Із глибини найвірнішого материнського серця, від материнської ніжності і доброти народилися зменшувально-пестливі слова, наповнені любов’ю до дітей. Це слова дитинка, дитинонька, дитиночка, дитинятко, дитинчатко, дитятко, дитяточко, дітки, дітоньки, діточки, доня, донька, доненька, донечка, доця, дочечка, синок, синочок, синочечок, синуньо, синуньцьо, синонько, синятко, синеня, синенятко. Бачите, що творить усесильний суфікс. Він змінює тональність слова, забарвлює його емоційним змістом, надає слову поетичного звучання. До того ж суфікс це робить економно, стисло.

Пестливі суфікси приєднуються до багатьох іменників. Емоційного забарвлення надають вони, зокрема, назвам свійських тварин: корівка, корівонька, корівочка, телятко, теличка, кониченько, півник, курчаточко, гусонька, качечка, кицюня.

Опоетизовано в народному слові і несвійських тварин. Скільки пестливих слів тут маємо! Це ластівонька, ластівочка, ластів’ятко, ластовенятко, зозулька, зозуленька, зозулечка, зозулятко, зозуленятко, соловейко, горобчик, зайченятко і багато-багато інших.

Тепер перейдемо від істот до неістот. Хоча б до назв дерев. Ми зачудовані мовою дерев, шелестом листя, їх жадобою сонця. І красуня-вишенька біля хати, і яблунька з ніжними, найчарівніших барв пелюстками квіту, і горді ясени, які вибігли до дороги

і вітають оркестром-листячком людей, і калина, калинонька… Зачудування природою, її красою маємо у словах берізка, берізочка, берізонька, вербиця, вербиченька, вишенька, дубок, дубочок, смерічка, тополька, тополинка, ясенок, ясеночок та багатьох інших.

А як же поводяться інші частини мови? Чи поєднуються з ними пестливі суфікси? Аякже! Дуже часто вживаються, наприклад, пестливі форми прикметників. Назви кольорів: біленький, білесенький, зелененький, жовтенький. Або інші ознаки: веселенький, височенький, гарнесенький, добренький, розумнесенький, тоненький, яснесенький.

Пестливі форми проникли навіть до дієслова. Пригадаймо оповиті материнською ласкою слова спатки, спаточки, спатунечки, спатусеньки, їстки, їсточки, їстоньки.

Ніжні слова збагачують наше мовлення. Якщо їх, звичайно, вжито доречно. Ці слова витворив народ. Виколихав у своєму серці, зігрів теплом душі своєї і віддав у спадок нам. Користуймося цим скарбом уміло і творчо (За І. Вихованцем).

Коментар учителя. Префікси української мови надають словам різноманітних значень. Так, префікс пре- вказує на збільшену ознаку, при- означає наближення, приєднання або неповну дію, по- у сполученні з іншими префіксами — тривалість, повторюваність або повну завершеність дії; не- позначає заперечення чогось (З підручника).

Посилання на презентацію Особливості вживання осново- і словоскладання, абревіатур.