В. Сосюра. Вірші.
| Сайт: | Дистанційне навчання в школі |
| Курс: | Українська література. 5 клас |
| Книга: | В. Сосюра. Вірші. |
| Надруковано: | Гість |
| Дата: | неділя 27 лютий 2022 10:48 |
1. В. Сосюра, Життя та творчість.
Володимир Сосюра (1898 – 1965)
Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве на Донеччині в робітничій родині. В одній із біографі-чних нотаток поет писав: " Дід мій (по батькові) - селянин. Із волі свого поміщика кінчив штейгерську школу. Він часто з неї тікав, але з наказу пана прикажчик відносив його в мішку назад. Батько мій, Микола Воло-димирович, також учився в цій же школі (штейгерській), але не кінчив її. Він писав вірші й малював. Мати моя, Антоніна Дмитрівна, - дочка замо-жного селянина з Камінного Броду" (Луганська).
Батько , за словами поета – "феномен і жертва свого часу", часто міняв фах: працював чорноробом, будівельником, землеміром, учителем, раз у раз переїжджав з місця на місце (Харків, Воронеж, Кавказ).
Дитячі роки поета проминули в селі Третя Рота (нині село Верхнє), поблизу Лисичого (Лисичанськ).
Початкову освіту хлопець здобув у цьому ж селі у двокласній (з п'ятирічним навчанням), так званій "міністерській" школі. Навчався майбут-ній поет добре. У другому класі одержав похвальний лист і зібрання тво-рів Гоголя.
Батько помер рано, і Володя "пішов у люди" - працював на шахті, на содовому заводі, на телефонній станції, наймитував у місцевих багатіїв. Деякий час учився в нижчій сільськогосподарській школі на станції Яма.
З чотирнадцяти років Володимир Сосюра пише вірші.
2. Вірш "Як я люблю тебе, мій краю вугляний..."
Як я люблю тебе, мій краю вугляний...
Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
твій кожний камінець, твою билину кожну,
де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну,
що снилося мені в заграві заводській...
Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь...
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь.
Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив,
і рейок димний дзвін, і шахти на горі,
куди біжать, біжать вагончики з заводу,
смуглява дітвора, щасливі матері...
Це там, це там, це там зростали ми й любили,
і я горджусь, що я землі моєї син,
де силу мускулів машини замінили,
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін,
Щоб він злетів орлом в простори наукові,
щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях.
Я шлю тобі слова безмірної любові,
донецький краю мій, на твій громохкий шлях.
Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою
і прокладай нову, іще не знану путь!
В майбутнє ідучи веселою ходою,
у щасті про свого поета не забудь.
1959
3. Вірш "Лине пісня хутко"
Лине пісня хутко
Лине пісня хутко
та туди, туди,
де мутна Бахмутка
й Химівки сади.
Стежка там вузенька
в'ється в даль степів,
де я пас маленьким
та чужих корів.
Хмари русокосі
в тихім сяйві дня.
Ноженята босі.
Золота стерня.
Там я слухав з болем,
як вітри гули.
Хлопчиком до школи
в Званівку ішли.
Хлопчики хороші
йшли у перший клас.
Я ж не міг, бо грошей
не було у нас.
Падав дощ із сині,
шарудів між трав,
в маминій кофтині
я з кийком стояв.
Довго так з журбою
я дививсь на шлях.
Вітер наді мною
плакав у дротах.
Я стояв, мов цятка
в зорі горя гать.
Вивчив мене татко
по складах читать.
Я пішов до школи,
потім на завод.
Даль широкопола,
блиск донецьких вод.
Бойові тривоги,
тихий жах заграв...
З хлопчика малого
я поетом став.
Лине пісня хутко
та туди, туди,
де мутна Бахмутка,
Химівки сади...
(1948 р.)