Паразитичні черви

1. Біологічний словник з теми

Гельмінти - це загальна назва червів, які паразитують в організмі тварин і спричиняють гельмінтози.

Гельмінтози - інфекційні паразитичні хвороби, які спричиняють гельмінти.

Фіна - міхур - часта стадія паразитичних червів

Остаточний хазяїн - це організм, в якому оселяється статевозріла особина.

Проміжний хазяїн - це організм, в якому оселяється личинка, яка розмножується нестатевим шляхом.

2. Плоскі Паразитичні черви

Тип Плоскі черви поділяють на класи, з яких  найпоширеніші представники класів Війчасті, Сисуни та Стьожкові черви.

2.1. Стьожкові черви.

Усі стьожкові черви ведуть паразитичний спосіб життя. Вони є збудниками інвазійних хвороб людини – цестодозів: теніозу, теніаринходу, ехінококозу, альвеококозу, гіменолепідозу, дифілоботріозу.

Стьожкові черви налічують близько 3500 видів (в Україні понад 500 видів). Представники цього класу - це паразити людини та хребетних тварин. Тіло цих тварин складається з голівки, не почленованої шийки та окремих члеників, кількість яких коливається від 3-4 до кількох десятків тисяч. Довжина тіла від кількох міліметрів до 10м. Зустрічаються гельмінти довжиною до 30м - це паразит кишківника кашалота а в організмі сірого кита зустрічаються сорока метрові екземпляри.

Найпоширенішими паразитами людини є бичачий та свинячий ціп'яки. У бичачого ціп'яка на голівці є лише присоски, а у свинячого ще й гачки, тому його називають озброєним. Остаточним хазяїном цих паразитів є людина, проміжним велика рогата худоба (бичачий ціп'як) або свині (свинячий ціп'як).

 

 

2.2. Клас Сисуни

Клас Сисуни налічує понад 4000 видів ( в Україні - близько 600 видів), які паразитують у внутрішніх органах людини та різноманітних тварин. Розміри тіла цих тварин становлять від 0,1см до 5см.

Розгляньте схему життєвого циклу печінкового сисуна та зверніть увагу, що остаточний хазяїн  цього паразита - це корови, вівці, кози, королі, свині, рідше людина, організму яких він завдає великої шкоди. Паразит знижує на 25-40% продукцію молока, на 15-50% - м'яса; 10% хворих тварин гинуть.

2.3. Різноманітність війчастих червів

Представники класу війчастих червів є вільноживучими тваринами, лише деякі паразитують на безхребетних тваринах. Мешкають у морських та прісних водоймах, у вологому ґрунті, а в тропічних лісах оселяються  в мохах. В північних морях зустрічаються строкаті різнобарвні черви, утворюючи чудові килими , які вкривають дно. Розміри їх незначні -  від 1мм до10-20см. В озері Байкал зустрічаються досить великого розміру представники цього класу -  довжиною до 40см.

За характером живлення вони хижаки, їдять дрібних рачків, мальків риб. Є види, які ласують гідрами, захопивши жертву вони перетравлюють все, крім їх жалких клітин. Ці клітини мігрують в покривний епітелій хазяїна, зберігаючи при цьому здатність жалити.

Війчасті черви планарії, які мешкають в Індійському океані

3. Круглі паразитичні черви

Загальна характеристика круглих червів

Ці тварини за чисельністю видів (500 000) займають друге місце після комах. Не поступаються вони і за абсолютною кількістю. Якщо розглянути грудочку ґрунту під мікроскопом, то усе поле зору буде зайняте маленькими змієвидними тваринами, які вигинаються в різні сторони, а можуть згорнутися і у клубок.

Серед них є карлики довжиною від 0,04мм (коловратки) і гіганти до 8м (паразит плаценти кашалота).

Вони від Антарктиди до Арктики освоїли дно морів та океанів, є звичайними представниками прісноводної фауни, заселили всі типи ґрунтів, де беруть активну участь у процесах ґрунтоутворення. Саме від них в процесі еволюції пішли ще й паразитичні форми.

Важко знайти іншу групу тварин з такими універсальними пристосувальними можливостями. Тут з ними можуть конкурувати хіба що бактерії та одноклітинні тварини.

2. Особливості зовнішньої будови та покривів тіла

• Двобічносиметричні тварини.
• Круглі черви або нематоди (з гр. "ньома" - нитка) мають подовжене тіло у вигляді струни або нитки, в поперечному розрізі кругле.
• Така форма тіла допомагає тваринам легко переміщуватися в донних відкладах водойм, в ґрунті, в органах та порожнинах тварин, в рослинних тканинах.
• Тіло цих тварин вкрите шкіряно-м'язовим мішком, поверх якого є щільний покрив - кутикула. Ріст цих тварин супроводжується линянням.
• М'язи у цих тварин лише повздовжні, тому рухи круглих червів не відрізняються різноманітністю. Вони вигинають своє тіло в різні сторони, можуть скрутитися у клубок, але не можуть змінити довжину свого тіла.

3. Порожнина тіла

Назва типу -  Первиннопорожнинні - пов'язана з наявністю первинної порожнини. Порожнина тіла круглих червів не заповнена паренхімою, як плоских червів, а заповнена порожниною рідиною. Ця рідина створює тиск, що сприяє підтриманню сталої форми тіла, забезпечує розподіл поживних речовин між органами, а також транспортування продуктів обміну речовин в організмі до органів виділення.

4. Травна система

У круглих червів відбувається ускладнення в будові травної системи, з'являється задній відділ травного каналу з анальним отвором. Така травна система називається наскрізного типу. Зверніть увагу на опорну схему «Травна система плоских та круглих червів»

↓ - рух їжі; ↓ - рух неперетравлених решток.

Внутрішня будова аскариди

5. Нервова система та органи чуття

Нервова система представлена навкологлотковим кільцем, від якого відходять спинний та черевний поздовжні стовбури, зв'язані між собою поперечними нервами. Круглі черви сприймають механічні та хімічні подразники за допомогою нервових закінчень, розташованих у покривах по всьому тілу. У деяких нематод, що живуть у воді є крихітні вічка, у паразитів органи чуття розвинуті слабо.

6. Видільна система

Продукти життєдіяльності круглих червів надходять до порожнинної рідини. Звідти вони потрапляють до двох бічних канальців, розташованих під епітелієм. У передній частині тіла вони з'єднуються та відкриваються назовні отвором - видільною порою.

7. Статева система

Круглі черви - це роздільностатеві тварини, у яких самки зазвичай більші самців. Запліднення внутрішнє. Розвиток личинок супроводжується линянням, під час якого стара кутикула скидається і шкірний епітелій виділяє нову. Поки не затверділа стара кутикула, черв'як росте.

 
Внутрішня будова аскариди людської (самка):

1- кишечник;   2- нервова система;  3- статева система

3.1. Життєвий цикл розвитку аскариди людської

Що є джерелом зараження?

Мешкати паразити можуть в теплому середовищі. Їх кількість збільшується за короткий проміжок часу: орієнтовно за 1 добу відтворюється кілька сотень тисяч яєць. З огляду на, що при дефекації паразити потрапляють в навколишнє середовище (грунт), при контакті відбувається зараження гельмінтами овочевих, садових культур, дерев, зелені та ін.

Існує багато шляхів зараження:

Через рідина. При контакті з зараженим грунтом гельмінти опиняються у воді.

Деякі комахи (таргани, мухи) є переносниками яєць аскарид.

Фрукти, овочі, зелень і будь-яка рослина.

Якщо аскарида живе в організмі жінки при вагітності, зростає ризик інвазії плоду. Самозараження.

Ранній міграційний етап

У схемі розвитку аскариди личинки займають важливе місце. Будова їхнього тіла і функціональність відрізняються від дорослої особини. Для повного дозрівання і метаморфоз їм необхідний кисень. З цією метою вони довго мігрують по організму людини і проникають в легені, де досить повітря.

Послідовність розвитку аскариди, починаючи від яйця до формування молодої личинки:

Проковтнуті інвазійні яйця з їжею надходять в шлунок, потім кишечник. Під дією ферментів оболонка яєць розчиняється, звільняючи личинки (близько 0,2 мм). Вони прикріплюється до стінки кишки чіпкими гачкоподібними відростками. Ротовим отвором і розчинювальними ферментами вони пробуравлівают отвір. Виходять в кров’яне русло і харчуються клітинами крові. Кровоносних потоком мігрують по судинах печінки, серця. Досягають легеневої артерії, альвеол і бронхіол. Через 10 днів збільшуються в розмірах до 1,4 мм. Виштовхуються в трахею і глотку, повторно заковтуються в шлунок.

Аскариди і їх яйця

Важливо! Личинки аскариди спрямовуються до органів, найбільш насиченим киснем. Особи, які потрапляють в печінку і інші органи, втрачають здатність до пробуравліванію тканин і стінок судин. Тут вони знищуються фагоцитарних клітинами або инкапсулируются, ліквідуються лейкоцитами. Життєздатними залишаються лише ті, які проникли в легеневі альвеоли.
Найчастіший ознака аскаридозу – поява алергічних реакцій. У хворого може виникнути загальна інтоксикація, з підвищенням температури і болем у м’язах. Під час перебування в організмі людини, гельмінти атакують його легені, тому на флюорографічних знімках можуть бути помітні невеликі крововиливи.

Загальні симптоми аскаридозу:

біль в животі; різке зниження ваги;

проблеми з боку шлунково-кишкового тракту;

нудота;

блювота;

блідість шкіри;

захворювання дихальних шляхів;

загальне нездужання;

дратівливість;

безсоння;

висип на шкірі алергічного характеру.

3.2. Трихінела (Trichinella spiralis)

Трихінела (Trichinella spiralis) - збудник трихінельозу.

Географічне поширення: переважає у країнах північної півкулі (країни Європи, в Росії, США), хоча випадки трихінельозу людини і тварин описані в усіх країнах, крім Австралії.

Морфологія. Статевозріла особина  має поперечно посмуговану кутикулу. Довжина самки 3-4 мм, самця 1,4-1,6 мм. Передня половина тіла самки звужена. У ротовій капсулі розміщений стилет. Самки живородящі, з непарним статевим апаратом.

Рис.  Трихінела (Trichinella spiralis), статевозріла особина.

Життєвий цикл . Цей паразит - біогельмінт. Трихінельоз - природно-осередкове захворювання з широким колом хазяїв (людина, свиня, пацюк, ведмідь та інші м'ясоїдні і всеїдні ссавці).

Рис.  Життєвий цикл трихінели: 1 - природний осередок; 2 - личинки трихінели; 3 - хазяїни трихінели.

Особливість життєвого циклу: одна і та сама особина послідовно стає остаточним і проміжним хазяїном.

Локалізація: статевозрілі особини - тонка кишка, личинки - скелетна мускулатура.

Людина заражається, з'ївши свинину або м'ясо диких тварин (дикий кабан, ведмідь, борсук, нутрія та ін.)

Інвазійна стадія - личинка. У тонкій кишці личинка кілька разів линяє і впродовж трьох діб досягає статевої зрілості. Після запліднення самки за допомогою ротового стилета проникають у слизову оболонку кишки і починають народжувати личинок безпосередньо в лімфатичні судини (1500-2000 за весь період життя).

Личинки з течією лімфа і крові розносяться по організму, осідають в поперечносмугастій мускулатурі. Переважаючі місця локалізації - жувальні, дельтоподібні, міжреберні, литкові м'язи і діафрагма. Інкапсуляція личинки починається приблизно на 17-21 добу. Личинка спірально закручується, внаслідок тканинної реакції хазяїна навколо личинки впродовж трьох місяців формується тонка сполучнотканинна капсула. У м'язах людини вона лимоноподібної форми розміром 0,6 х 0,2 мм. Через 6-18 міс. з'являються ознаки кальцифікації капсул і через два роки після зараження вони повністю звапнюються.

Людина є біологічним тупиком у життєвому циклі трихінели. Свині й інші хазяї паразита заражаються, з'ївши трихінельозне м'ясо.

Патогенна дія: виражена алергічна реакція організму в період міграції личинок; травмуюча дія личинок у період міграції; інтоксикація продуктами життєдіяльності паразита.

Клініка. Прояв хвороби залежить від стадії захворювання і ступеня інвазії. Період кишкової інвазії проходить без виражених ознак і відповідає інкубаційному періоду хвороби або, при великій кількості паразитів, проявляється болями в животі, розладами травлення. Тривалість цього періоду коливається від 7-10 днів до 4—5 тижнів і залежить від ступеня інвазії.

Період міграції відповідає розгорнутій клінічній картині трихінельозу. Характерні висока температура, болі в м'язах, набряки обличчя (переважно повік), шиї, кінцівок. При високому ступені інвазії можливий розвиток міокардиту, запалення легень, головного мозку, що може призвести до смерті. Тривалість цього періоду від 1-2 тижнів (легка форма) до 5-6 тижнів (тяжка форма хвороби).

Період кальцифікації характеризується поступовим зникненням симптомів захворювання. Звапнілі личинки в поперечносмугастих м'язах зберігаються впродовж усього наступного життя хазяїна.

Профілактика. Особиста: не вживати свинину, що не пройшла санітарно-ветеринарного контролю. Термічна обробка трихінельозного м'яса неефективна, тому що личинки зберігають життєздатність завдяки щільним звапненим капсулам. Громадська: санітарно-ветеринарний контроль на бойнях і ринках та знищення трихінельозного м'яса, утримання свиней в упорядкованих свинарниках, санітарно-просвітня робота.