Теоретичний матеріал

3. Словник до модулю 3 та до твору "Енеїда"

Основні художні напрями 

1. Класицизм (від лат. classicus — взірцевий) — літературний напрям, що означає наслідування зразків античності.

Особливості класицизму:  будова художніх творів на засадах розуму з ігноруванням особистих почуттів людини;  наслідування греко-римського мистецтва; теми до творів добиралися лише з античної або вітчизняної історії;  позитивні персонажі — герої греко-римської або національної історії, представники панівної верхівки; негативні — вихідці із соціальних «низів»;  зображення героя тільки під час виконання державного обов’язку; підпорядковування особистих інтересів державним; наділення своїх героїв тільки однією-двома рисами вдачі — чесністю, доблестю, розумом, талантом або зрадливістю, підступництвом, недоумкуватістю тощо;  сувора пропорційність усіх частин твору; чіткість, ясність, простота викладу; пейзажі переважно урбаністичні: фортеця, палац, міська вулиця або площа; інтер’єри — тронний зал, парадний покій тощо; мова: вживання архаїзмів, слів-символів; пишномовність;  літературний рід: драма, менше — лірика; епос майже не представлений.

2. Романтизм виник у літературі, мистецтві та в гуманітарних науках європейських країн в кінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст.

Романтики, зокрема прогресивні, широко звернулись до поетичного освоєння народних переказів, легенд, повір’їв і збагатили нашу літературу відомими баладами, поемами, піснями в народному дусі (чимало пісенних поезій, написаних романтиками, увійшло у фольклор, наприклад: «Дивлюсь я на небо» М. Петренка, «Не щебечи, соловейку» В. Забіли, «Де ти бродиш, моя доле» С. Писаревського, ряд поезій молодого Шевченка та ін.).                                                                                                                                                  

Цінними в художній спадщині прогресивних романтиків є також твори, в яких оспівано славне минуле нашого народу і виведено героїчні образи борців за волю (найвидатнішими з них є, звичайно, твори молодого Шевченка — «Гайдамаки», «Гамалія» та ін.). Романтики створюють в основному ліричні і ліро-епічні твори.

3. Реалізм — літературний напрям, який правдиво відображує дійсність; звертається увага на взаємини людини і навколишнього середовища.

Вже у творах І. Котляревського правдиво змальовано картини побуту України і разом з тим порушено деякі важливі питання суспільного життя. В його творчості досить виразно виявились критичні елементи в зображенні життя панів та чиновників. Письменник вивів також позитивні образи представників народних мас і протиставив їх образам панівної верхівки тодішнього суспільства. Політичний внесок у розвиток реалізму в українській літературі зробили також Гулак-Артемовський (у ранніх творах), Квітка-Основ’яненко, Гребінка.

Повне утвердження реалізму в українській літературі здійснено було Шевченком. Він підніс у своїй творчості найважливіші питання свого часу, змалював народне життя в усій його глибині. Його реалізм — критичний. У сатирично змальованих образах царів і їхніх вельмож, поміщиків, чиновників, духовенства поет гнівно викриває самодержавно-кріпосницький лад у самих його основах, у його хижацькій суті і закликає до боротьби з цим ладом, до його знищення.

Водночас у позитивних образах борців проти царизму та поміщиків Т. Шевченко показав великі сили народу, виразив свою віру в краще майбутнє, в перемогу мас над гнобителями. Позитивні герої його творів є носіями волелюбності, ненависті до неправди і насильства, готовності віддати своє життя в боротьбі за визволення з-під гніту поміщиків.

4. Бурлескна стильова течія

Бурлеск (від іт. вurla — жарт) — жартівливе трактування в знижувальному тоні тем і образів, про які звичайно прийнято говорити поважно.                                                                    

Бурлескна течія вносила в літературу елементи народного гумору й сатири. В цьому полягало її позитивне значення.

Основна ознака бурлеску — контраст між темою і сюжетом твору та його словесною формою: про поважні події розповідається розмовно-побутовою мовою зі значною домішкою грубих слів і висловів, жартівливим тоном.

5.Травестія – перенесення героїв і сюжетів у невластиву для них обстановку для створення комічного ефекту.

 6.Алю́зія (лат. allusio — натяк, жарт) — стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, заздалегідь обдумане відсилання читача до певного сюжету чи образу світової літератури.

7.Пародія — сатиричний або гумористичний твір, який наслідує, імітує творчу манеру письменника або напряму з метою його висміяти.

8. Силабо-тонічна система (від гр. sillabe — склад, tonos — наголос) — система віршування, яка визначається кількістю складів, числом наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.