Теоретичний матеріал

1. Літературний процес 40-60-х рр. ХІХ століття. Література українського романтизму.

Література українського романтизму

Мета: ознайомитися з ідейно-художніми особливостями українського романтизму
(поглиблення бачення розбіжності між ідеалом і дійсністю, зв’язок із національним рухом); ознайомитися із творчістю поетів-романтиків П.
Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, В. Забіли, М. Петренка; ознайомитися із творчістю М. Шашкевич. «Веснівка» зачинателя нової української літератури на західних землях М. Шашкевича, з’ясувати роль «Руської трійці» у національному
духовному відродженні; усвідомити значення романтизму для нового етапу розвитку слов’янських літератур.
Очікувані результати:
вміти визначити головні мотиви поезій (П. Гулак-Артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Човен»), прокоментувати їх у зв’язку з художніми особливостями і народнопісенною лірикою;
знати про М. Шашкевича, про «Руську трійцю», про альманах «Русалка Дністрова»;
усвідомити необхідність шанобливого ставлення до засад народної моралі й
етики: працелюбності, щирості, любові й поваги до батьків, краси вірності в
коханні.
Ключові поняття: романтизм, балада, романс.

Теоретичний блок

Романтизм — один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці ХVІІІ ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині ХІХ ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень.
У художній творчості романтизм виявився в показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає в боротьбу.
Основною рисою романтизму є трагічне двоєсвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим.
У новій європейській літературі як цілком визначений, своєрідний творчий метод романтизм почав формуватися у творчості німецьких письменників (Й. В. Гете, Г. Гейне та ін.).
Ознаки напряму: зображення виняткових людей у незвичайних обставинах; показ непересічних подій, найчастіше трагічних (таємничі вбивства, викрадання, чаклування, зрада, розлука тощо); наявність фантастики (фантастичні події, казкові герої, чудодійні предмети, надприродні обставини та ситуації); домінанта суб’єктивного над об’єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах); ідеалізація патріархальних відносин; ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям; велика роль в усіх родах літератури національно-історичної
тематики.
Тематична спрямованість: історичне минуле України з її демократичним укладом, козацькою вольницею; звитяжна боротьба проти зовнішніх ворогів; викриття й засудження пороків суспільного ладу (захист скривдженого люду, вираження глибокого співчуття йому).
Конфлікт — між людиною і суспільством. Відображення світу сильних почуттів героя, показ його винятковості, духовного благородства, здатності до подвигу і разом з тим викриття нікчемності, недосконалості існуючого укладу життя.
Основні герої романтичних творів — козаки, зокрема запорожці, самовіддані захисники Батьківщини, та народні співці (кобзарі, лірники, бандуристи) — виразники дум і сподівань українського народу, творці й хранителі національної культури.
Поряд з образами реальних людей (козаків, гетьманів, селян, ремісників та інших) нерідко діяли міфічні — русалки, відьми, вовкулаки, упирі тощо. Усі романтичні герої високоморальні або ниці духом, надзвичайно вродливі або дуже потворні. Романтичні пейзажі також незвичайні, нерідко страшні: дикі гори, глибокі ущелини, страхітливі хащі, безкрайні пустелі, занедбані кладовища, розбурхане море, розбійницький стан, ци- ганський табір, бушування стихій або надприродна тиша.
Літературні роди — лірика та ліро-епос. З фольклору в літературний вжиток були перенесені такі жанри, як пісня, дума, думка, балада, легенда, казка, з інших літератур — поема, елегія, романс, мадригал тощо. Під впливом історичних пісень і дум романтики створили новий різновид поеми —історико-героїчну.

Часові межі романтичного напряму в українському літературному процесі охоплюють кінець 20-х — 40-ві рр. ХІХ ст. Першими творами, що
започаткували новий напрям, були поезії П. Гулака-Артемовського «Рибалка» та Є. Гребінки «Човен». Але провідна роль належить так званій Харківській школі романтиків,— гуртку, засновником якого був професор І. Срєзневський. У різний час у ньому брали участь такі викладачі та студенти університету: Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Шпигоцький, П. Гулак-Артемовський, С. Писаревський, М. Петренко. Гуртківці писали не тільки романтичні художні твори, а й наукові розвідки з проблем історії та філології, збирали зразки фольклору, друкували їх окремими книжками, видавали журнали й альманахи.
До романтичного напряму належить творчість і таких письменників, як О. Афанасьєв-Чужбинський, В. Забіла, О. Бодянський, П. Білецький-Носенко та ін. Найвищого розвитку романтизм досяг у ранній творчості Т. Шевченка.
Балада — невеличкий віршований твір, у якому розповідається про події та персонажів героїчного, історичного або фантастичного характеру.
Особливості балади як жанру: зображення однієї події з життя головного героя; висока емоційність; нетривалий час події, невелика кількість дійових осіб; стислість, малий обсяг; віршована форма.
Романс — невеликий за обсягом вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір сольного співу з інструментальним супроводом.