Теоретичний матеріал

6. Повість «Тарас Бульба». Внутрішній епічний розмах твору; піднесено-героїчний образ головного героя.

Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям.

Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.

«За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя.

Козаки — то волелюбні лицарі українського народу, захисники рідної землі. Свята правда, непорушна дружба і відвага керували ними. Душа цих відважних лицарів боліла за неньку-Україну, поневолений народ, і вони захищали рідну землю і свою віру, героїчно й майстерно б'ючись як на суходолі, так і на морі.

У військовому, повному небезпек і несподіванок житті козак потребував вірного побратима, який вчасно допоможе, захистить від біди. Заради Батьківщини, вірного побратима козаки ладні були загинути, але козацької честі не зганьбити.

Щодо опису побуту і звичаїв запорожців письменник намагався наслідувати дійсність. Все, що відбувалося на Січі, читач бачив очима Остапа та Андрія. Разом з ними милувався величезним козаком, який спав прямо посеред дороги, розкинувши вільно руки й ноги. Вражає читача, як і молодих козаків, сцена покарання вбивці. Життя козаків було дуже суворим, вони звикли до походів, не любили розкошувати.

Найбільшу цінність для всіх становило бойове товариство. Вкарбовуються у пам’ять слова головного героя: «Немає зв’язку, святішого від товариства!», «поріднитися рідністю по душі може тільки людина».

Великого значення надавали Тарас Бульба та його бойові побратими цьому поняттю - товариство. Все могли віддати, забути про власну користь, про рідних, а товариство не могли зрадити ніколи. Тому й перемагає їхній дух, тим вони й сильні. Такими героями й пишалася українська земля.

Романтика героїчних подвигів козаків приваблювала багатьох митців. Серед них був і прославлений художник І.Рєпін. Він написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Картинки по запросу козаки пишуть листа султану

Історія створення повісті "Тарас Бульба"

Ідея «Тараса Бульби» з’явилася у Гоголя приблизно в 1830 роках. Відомо, що над текстом письменник працював близько 10 років, але остаточної правки повість так і не отримала. У 1835 році в збірнику «Миргород» була опублікована авторська рукопис, але вже в 1842 виходить інша редакція твору. Слід сказати, що Гоголь був не дуже задоволений надрукованим варіантом, не враховуючи внесені правки остаточними. Гоголь переписував твір близько восьми разів.

Гоголь продовжував працювати над рукописом. Серед значних змін можна помітити збільшення обсягу повісті: до попередніх дев’яти глав було додано ще три. Критики відзначають, що в новій версії герої стали більш фактурними, додалися яскраві описи батальних сцен, з’явилися нові подробиці з життя на Січі. Автор вичитував кожне слово, прагнучи знайти те поєднання, яке найбільш повно розкриває не тільки його письменницький талант і характери героїв, але і своєрідність української свідомості.

Історія створення «Тараса Бульби» по-справжньому цікава. Гоголь відповідально підійшов до задачі: відомо, що автор з допомогою газет звертався до читачів з проханням передати йому раніше неопубліковані відомості про історію України, рукописи з особистих архівів, спогади та інше. Крім цього, серед джерел можна назвати «опис України» під редакцією Боплана, «Історію про козаків запорозьких» (Мышецкий) і списки українських літописів (наприклад, літописи Самовидця, Р. Грабянки та Величка). Всі почерпнуті відомості виглядали б непоэтично і неемоційно без одного, неймовірно важливого складника. Сухі факти історії не могли повністю задовольнити письменника, який прагнув зрозуміти і відобразити в творі ідеали минулої епохи.\

Микола Васильович Гоголь дуже цінував народну творчість і фольклор. Українські пісні та думи стали основою для створення національного колориту повісті і характерів героїв. Наприклад, образ Андрія схожий з образами Сави Чалого і відступника Тетеренки з однойменних пісень. З дум були почерпнуті і побутові деталі, сюжетні ходи й мотиви. І, якщо орієнтація на історичні факти в повісті не викликає сумнівів, то у випадку з фольклором потрібно дати деякі роз’яснення. Вплив народної творчості помітно не тільки на оповідному, але і на структурному рівні тексту. Так, у тексті з легкістю можна знайти яскраві епітети й порівняння («як колос, підрізаний серпом…», «чорні брови, як жалобний оксамит…»). Поява троїчності, характерною для казок, в тексті твору пов’язано з випробуваннями, як і у фольклорі. Це простежується у сцені, де під стінами Дубна Андрій зустрічає татарку, яка просить молодого козака допомогти панночку: та може померти від голоду. Це отримання завдання від старої (у фольклорній традиції зазвичай від Баби Яги). Козаки з’їли все приготоване, а на мішку з припасами спить його брат. Козак намагається витягнути мішок з-під сплячого Остапа, але той на мить прокидається. Це перше випробування, і Андрій проходить його з легкістю. Далі напруга зростає: Андрія і жіночий силует зауважує Тарас Бульба. Андрій стоїть «ні живий, ні мертвий», а батько застерігає його від можливих небезпек. Тут Бульба-старший одночасно виступає і як противник Андрія, і як мудрий радник. Не відповівши на слова батька, Андрій йде далі. Юнак повинен подолати ще одну перешкоду перед зустріччю з коханою – пройти вулицями міста, бачачи, як жителі вмирають від голоду. Характерно, що Андрієві також зустрічаються три жертви: чоловік, мати з дитиною та стара.

У монолозі панночки є і часто зустрічаються в народних піснях риторичні запитання: «Не гідна я вічних жалю? Не нещасна мати, що породила мене на світ? Чи Не гірка доля мене колисала?» Нанизування пропозицій з союзом «і» також характерне для фольклору: «І вона опустила свою руку, поклала хліб, і… дивилася йому в очі». Завдяки пісням сам художній мова повісті стає більш ліричним.

Гоголь не випадково звертається до історії. Будучи освіченою людиною, Гоголь розумів, наскільки важливим для конкретної людини і народу є минуле. Однак не варто розцінювати «Тараса Бульбу» як історичну повість. У текст твору органічно вплітається фантастика, гіпербола та ідеалізація образів. Історія повісті «Тарас Бульба» відрізняється складністю і протиріччями, але це анітрохи не применшує художню цінність твору.

Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя. Це запорізький полковник, що втілив у собі кращі риси українського козацтва.

Сам Тарас Бульба веде життя, повне негод і небезпек. Ходив він у бойові походи й проти турків, і проти ляхів. Він нещадно карає польських магнатів і захищає пригноблених і знедолених. Це людина величезної волі й великого розуму, тому запорожці обирають його отаманом. Зворушливо й дбайливо ставиться він до своїх товаришів. Перед боєм він захотів висловити все, що було на серці, і звернувся до козаків з промовою, у якій сказав: «Немає уз святіше товариства!» Він мудрий і досвідчений ватажок козачого війська, тому перед боєм хоче зміцнити волю й віру запорожців, щоб міцно вони стояли, захищаючи рідну землю. За Російську землю, за православну віру, за Січ і бойове товариство закликає він стояти до кінця.

Сильним і могутнім був козак Тарас Бульба. Але, коли в останньому бої повисло в нього на руках і ногах майже тридцять чоловік, то «сила здолала силу». І коли його прив'язали до стовпа, цвяхами прибили йому руки й розклали під ногами багаття, Тарас думав не про смерть, а про своїх товаришів, щоб вони утекли від ворога.

Змальовуючи образ великої звитяжної сили, Гоголь, проте, не ідеалізує Тараса. З різних епізодів твору ми дізнаємося, що він буває грубий, різкий, упертий. Але, попри всі ці хиби, Тарас — герой, який викликає захоплення своїм героїзмом, відвагою, відданістю рідній землі і своїм товаришам. Тарас Бульба — невід’ємна частина українського козацтва, історія якого овіяна невмирущою славою.Він цінував у людині насамперед мужність і відданість ідеалам Січі. Тому він невблаганний до зрадників і боягузів. Він не пощадив навіть свого молодшого сина Андрія й сам убив його за зрадництво. Тарас пишався мужністю й стійкістю Остапа і пробрався до місця його страти, щоб підтримати дух сина.

Запитання:

- Який найстрашніший злочин для Тараса Бульби?

Зрада Батьківщині і загальній справі визволення.

- У чому сенс останнього подвигу отамана Бульби?

Він думав про товаришів, як їм врятуватися, і вмер, до останнього віривши в перемогу. Герої не гинуть – вони стають безсмертними.