Теоретичний матеріал
3. Національна проблематика періоду "Трьох літ". Поема "Сон" і тогочасна суспільно-політична дійсність"
Юний учаснику!
Працюючи над програмою, ти пізнаєш історію та побут рідного народу.
Ти будеш знати: цікаві відомості про життя видатного українського письменника, громадського діяча Т.Г.Шевченка; жанрову своєрідність, тематику його творів;
нормувати: додаткову інформацію про життєвий і творчий шлях письменника; спостереження за змістом і формою його творів;
уміти: аналізувати, співставляти, систематизувати й узагальнювати; складати діалог з персонажем; складати анотацію до твору;
цінувати: літературу як неоціненний скарб людства; історію свого народу; самостійність та оригінальність у вирішенні проблем.
Творчість Т. Шевченка "Трьох літ".
У 1843 р. Шевченко поїхав на Україну, де не був 14 років. Відвідав він рідну Кирилівку, був і в інших місцях на Київщині, на Чернігівщині, на Полтавщині.
Поета глибоко вразило тяжке становище закріпаченого селянства. Шевченко глянув тепер на життя народу не очима підлітка-кріпака, а очима дорослої освіченої людини з передовим політичним світоглядом. Митець побачив і відчув, що в народних масах росте сила гніву проти гнобителів.
Ці умови (зростання народного руху і піднесення визвольних прагнень передової інтелігенції) мали вирішальний вплив на політичний розвиток Шевченка. Від оспівування героїчного минулого й подвигів славних предків поет переходить до сатири, спрямованої проти царизму та поміщиків. Визріває критичний реалізм Т. Шевченка.
З-під пера поета виходять сатири, сповнені великого революційного гніву: «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…». Мотиви революційної боротьби посіли значне місце в ліриці цих років («Три літа», «Заповіт», «Холодний Яр»).
Зміни, що сталися в настроях і думках поета, яскраво передає він сам у вірші «Три літа», який має певне програмове значення. (Назву цього вірша поет узяв для рукописної збірки поезій.)
Поема "Сон"
Т. Шевченку випало творити у виключно жорстокі часи. Експлуатація закріпаченого селянства переходила всякі межі. Збройні спроби поневолених селян протидіяти свавіллю поміщиків жорстоко придушувалися. З висоти своїх ідейних революційно-демократичних переконань дивиться Шевченко на ту «вінценосну громаду» і в сатиричній поемі «Сон».
Поет сміявся грізним, спопеляючим, страшним для експлуататорів сміхом, який не випадково був спрямований уже не протии окремих потворних явищ тогочасної дійсності, а проти усієї системи самодержавно-кріпосницького ладу, проти основних суперечностей миколаївської імперії, проти найбільших хвороб суспільного життя — самодержавства, царя з його урядом, панів і духовенства, за утвердження нового суспільного ідеалу.
Історія написання та сучасна значимість.
Т. Шевченко вирішив поїхати в Україну. Для цього навіть перервав навчання в Академії мистецтв. Тягнуло в рідний край. На Батьківщині поет провів кінець весни, все літо і всю осінь 1843 року, повернувся до Петербурга в лютому 1844 року. У цей час він і написав «Сон» («У всякого своя доля»), де відтворив живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему самодержавного ладу.
На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так з’ясував виникнення задуму цієї поеми: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми
и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства». Тому виникла потреба написати твір у певному розумінні узагальнюючий, який би розкрив людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи, показав би людям: таким ось насправді є той лад, у якому нам доводиться жити. З моменту написання твору пройшло багато часу. І всі ці роки він «працював» — розкривав людям правду про самодержавний лад царської Росії. Той лад уже давно зник. Але читаючи цю поему зараз, постійно ловиш себе на думці, що твір запрограмований на більше, що йдеться в ньому не тільки про царську Росію, що істина показана в поемі, цілком актуальна для нашої зовсім недавньої історії. Одне слово, істину, яку відкрив Шевченко в 1844 році, не завадило б і нам глибше зрозуміти. Епіграф у творі звучав так: «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его.». Таким чином, поет проголосив: у «Сні» я покажу вам істину, а ви пізнайте, зрозумійте її.
Тема: зображення й протиставлення нещасного життя народного і життю «райському» вельмож, царів.
Ідея: засудження аморальності й паразитизму господарів країни, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності.
Основна думка І. Франко: «Сон» — це, безперечно, перший в Росії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва». Т. Шевченко в поемі заявив на весь голос, що головні біди України є похідними від її підневільного стану в Російській імперії.
Жанр: ліроепічна сатирична поема, це політична сатира; поема-інвектива (інвектива — пряме, найгостріше засудження певної вади). Підзаголовок твору — «Комедія» — вказує на комічно-сатиричний, гротескно-кумедний характер змальованих у ньому основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми.
Особливості назви.
Назва поеми несе певне ідейне навантаження. В українській літературі часто використовувалась метафора сну, від якого народ скоро повинен прокинутись. Поет показує старшні картини самого цього сну. Більш того сон стає сатиричним прийомом, який дає
поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад. Слід визначити, що Т. Шевченко часто вдавався до такого прийому зображення і для виявлення своїх істинних настроїв, і для виявлення настроїв персонажів. Таким прийомом зображення написані твори «Сон» (1844), «Сон» (1847), «Сон» (1858), «Сестрі» (1859), «Поставлю хату і кімнату» (1860), «Буває, в неволі іноді згадаю» (1850), сон Оксани в поемі
«Слепая», сон дівчат у «Відьмі», сон Марини в поемі «Марина», сон автора в повісті «Прогулка».
Композиція поеми «Сон» дуже своєрідна.
Розповідь про побачене й почуте перемежовується з ліричними відступами та замальовками природи. У ліричних відступах поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню
самодержця та його оточення. Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле. Поема складається з кількох картин, що змальовують життя
в селах України, життя каторжників у Сибіру і Петербурзі. Орієнтовно можна розмежувати в поемі такі її частини:
- пролог;
- покріпачена Україна;
- сибірські нетрії;
- самодержавний Петербург;
- прийом у царських палатах;
- видіння над Невою;
- вранішня столиця;
- другий прийом у палатах.
Поема написана у формі розповіді від першої особи, яка відкриває широкий простір для виявлення авторського ставлення до зображуваних подій та естетичної їх оцінки. Проте як автор твору Шевченко виступає в поемі не безпосередньо, а в літературній масці умовного автора-оповідача про «напричуд дивний» сон, фантастичні пригоди й комічні події, які йому наснилися.
Експозиція: пролог, в якому поет розмірковує над тим, що кожна людина має власну долю; зображує соціальні й моральні гріхи, які процвітають в країні.
Зав’язка: лаштування п’яного ліричного героя до сну і врешті-решт його політ до неба.
Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду.
Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників народу.
Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».