Теоретичний матеріал

7. "І мертвим, і живим, і ненародженним..." Продовження теми "Земляків" у посланні. Викриття конформізму, бичування комплексу меншовартості

Послання було написано 15 грудня 1845 року, тематично споріднено з попередніми поемами. Твір продовжує художньо виражені роздуми Шевченка про долю України, її народу, відновлення державності, збереження української мови.

Т. Шевченко розумів, що для пробудження в українському народі національної і політичної свідомості потрібні освічені люди. Тільки їхня пропагандистська робота могла підняти й згуртувати трудові маси на боротьбу проти кріпосницької системи, спрямувати їхню громадянську енергію на відродження самостійної державності.

Тарас Григорович , перебуваючи в Україні, пильно придивлявся до дворянської та різночинницької інтелігенції. Він прагнув пізнати її інтереси, духовні запити, рівень освіченості, ставлення до історичного минулого та сучасного життя трудового люду.

Виявилося, що більшість дворян — реакціонери. Вони були задоволені політикою самодержавства, вірні йому і зовсім байдужі до громадських справ свого краю, його минулого й сучасного. Їх цікавило тільки особисте збагачення, основним джерелом якого була нещадна експлуатація закріпачених  селян,  своїх же земляків.

Серед інтелігенції були й національно свідомі українці,  які любили свій рідний край, цікавилися його історією, бажали добра народові. Але ця частина освіченого класу була відірвана від трудових мас,  не згуртована,  не мала реальної програми дій. Її протест проти несправедливого ладу зводився до безплідних полемік. Малочисельна й безсила, вона була неспроможна очолити народно-визвольний рух, та й не прагнула до цього. Без політичного керівництва стихійний протест народних мас виливався в бунти, які царат жорстоко придушував.

Свої спостереження і роздуми, почуття і настрої Т. Шевченко в яскравій художній формі виразив у творі «І мертвим, і живим…»

Як ви думаєте, кого Шевченко називав «мертвими»? («мертвими» називає українських поміщиків-кріпосників)

Кого Шевченко називає «живими»? («живими» називає інтелігенцію)

Кого Шевченко називає «ненародженими»? («ненароджені» - то простий народ, «брати незрячі, гречкосії», поневолені, політично пасивні, непідготовлені до участі в суспільно-політичних змаганнях.

Отже, у назві твору Шевченко виділив 3 групи персонажів, що уособлюють різні верстви українського суспільства, і наголосив на властивих їм головних рисах. Ці образи й будуть у центрі аналізу. А з чого починається послання?)

Починається послання зображенням соціального стану України, як колонії Росії.

Чи залишається образ України провідним у наступних частинах? (І в наступних частинах образ України залишається провідним).

Композиційно послання оформлене суцільним ліричним монологом, художній прийом діалогізації надає драматизму та емоційної напруженості деяким рядкам твору. Поет зіставляє сучасне з минулим, заглядаючи і в майбутнє. Перші чотири строфи цього твору стосуються дворян-реакціонерів.

Слід звернути увагу на рядки такого змісту:

• засудження нещадного визиску кріпаків поміщиками;

• заклик до української інтелігенції, настроєної реакційно, полюбити «найменшого брата» і стати на захист трудового люду в рідному краї;

• викриття показної освіченості дворян, їхнього рабського плазування перед царем;

• картини справедливої помсти.

     У другій частині послання Т. Шевченко звертається до української інтелігенції і розкриває негативні сторони її світогляду та діяльності. Найперше він указує на те, що освічені люди самі не вивчають вітчизняну історію, а лише повторюють псевдонаукові теорії іноземних дослідників. Захоплюючись ідеями слов’янофільства, не усвідомлюють їхньої основної суті — боротьби за визволення всіх слов’ян з-під чужоземного поневолення. Вивчивши кілька іноземних мов, нехтують своєю рідною.

Поет в’їдливо висміює лжепатріотизм цих лібералів, ідеалізацію ними історії України, показує правдиві картини минулого, радить розібратися самим у подіях давнього часу, побачити правду. Гнівно і гостро картає поет ліберальствуючих панків за те, що вони не менше за реакціонерів визискують свій народ, прикриваючись при цьому нібито благими намірами — просвітити його, прилучити до здобутків європейської науки, «повести за віком».

У заключній строфі поет закликає всіх освічених людей об’єднатися з простим людом,  бо  тільки  згуртування  всіх  сил нації може привести до визволення України з-під ярма російського самодержавства.

Тема: заклик поета до представників вищого стану пробудити в собі національне почуття, національну гордість, пройнятись співчуттям і повагою до «найменшого брата».

Ідея: примирення, єднання українців – це, на думку поета, єдиний шлях до здобуття державності.

Жанр: послання-звернення до представників панівного класу.

Послання — віршований або прозовий твір, написаний у формі листа чи звернення до однієї або багатьох осіб.

Художні особливості, якими передається незвичайна занепокоєність ліричного героя:

  • порівнянням «мов окаянний»;
  • гіперболічним словосполученням «і день, і ніч плачу на розпуттях велелюдних»;
  • своєрідним повтором-стиком «І ніхто не бачить, і не бачить, і не знає.» (Стик – це стилістична фігура, особливість якої полягає в тому, що останнє слово рядка або словосполучення повторюється на початку наступного рядка).

Завдяки цим засобам художньої виразності перед нами постає образ ліричного героя – людини надзвичайно чуйної до народного горя.

Жанр послання вам уже знайомий з творчості І. Вишенського. До цього жанру Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний з наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків із нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда, //І сила, і воля», «Нема на світі України, // Немає другого Дніпра», «Одцурається брат брата // І дитини мати», «Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрость би була своя», «І чужому научайтесь, //Й свого не цурайтесь»...


Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа: «Коли хто говорить:люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію покріпаченої України.


     Цікавим у поемі-посланні є образ автора. Процитуємо із цього приводу дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: «Цей образ неоднозначний: "автор" обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей («Тілько я, мов окаянний, //1 день і ніч плачу // На розпуттях велелюдних») (Пор.: «А я, юродивий, на твоїх руїнах // Марно сльози трачу» («Чигрине, Чигрине...»)) , то пророка («Схаменіться! будьте люди, // Бо лихо вам буде»), то апостола-проповідника («І чужому научайтесь»), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».

Головна проблема послання — це проблема взаємин дворянської інтелігенції з народом, обов’язку інтелігенції перед народом, що в тогочасних історичних умовах було нерозривно пов’язано з питанням боротьби проти соціальніго й національного гноблення на Україні. Полемічне вістря послання спрямоване на викриття цілком конкретних груп і течій в середовищі тогочасної дворянської інтелігенції. З одного боку, це — на ціональні романтики, зокрема, нащадки козацької старшини, які зітхали за історичним минулим, з другого — ліберальна інтелігенція новішої формації, яка дала своєму намаганні повести українську громадськість «за віком» впадала то в космополітизм, то в слов’янофільство. Всі вони об’єднані у свідомості поета тим, що перебувають у цілковитому розриві з «меншим братом» — народом, хоч і намагаються говорити від його імені. Вони не знають справжніх інтересів і прагнень народу, живуть хибними, застарілими або бездумно запозиченими уявленнями, ві« дірваними від потреб та завдань, що поставали на історичному грунті тогочасної української дійсності.

Шевченко звертається то до однієї, то до іншої з цих груп, то до всіх разом і, вільно переходячи від одних питань до інших, висловлює свої думки й погляди  гострих ідейних зіткненнях, у палкій полеміці з ними. Повчальні ж висновки, що випливали з полеміки, найважливіші «уроки» з неї, поет, надаючи їм принципо  во важливого народного, національного значення, адресує найширшому суспільному загалу.


Композиційно поема поділяється на п'ять частин.

І частина Епіграф   «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце».
ІІ частина Вступ, у якому ліричний герой (автор) закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужим до долі України    «Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає...»
ІІІ частина Критика тогочасної еліти  «Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори!..»
«Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя».
IV частина Узагальнення й проповідницький монолог автора  «Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають».
V частина Кінцівка, у якій лунає заклик до інтелігенції, яка має очолити свій народ    «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!»

Провідними мотивами твору є такі: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
У згаданих вище афоризмах сконцентровано головні проблеми тогочасної дійсності.
«В своїй хаті своя й правда, //І сила, і воля». Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже він має свою мову, культуру, велику історію. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культури в чужих краях.
«Нема на світі України, // Немає другого Дніпра». Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і Дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою — прийомом, що полягає в гостро сатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: «А ви претеся на чужину // Шукати доброго добра».

«Одцурається брат брата //І дитини мати». У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: гірше ляха розіпнуть Україну свої діти. Свій полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.
 
«Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрость би була своя». Це слова з І третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів німець узловатий. Що означає характеристика узловатий! Із цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: «Річ у тім, що раціоналізм — типова риса саме німецького національного характеру. Відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1840-х років молоді друзі Шевченка захоплено читали німецьких філософів-атеїстів (Атеїст — той, хто заперечує існування Бога; безбожник, безвірник.) Фейєрбаха й Штрауса. Отже, — це бездушний холодний розум. "Куций", бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. "Узловатий" — такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти».
«І чужому научайтесь, // Й свого не цурайтесь». Цей крилатий вислів напучує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб «розкрились // Високі могили // Перед вашими очима».
У кінці поеми-послання поет благає: «Обніміте ж, брати мої,// Найменшого брата», бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.

Евристична бесіда.

Що є спільним у посланні і поемі «Сон»? (Продовжується тема «земляків».)

До кого із сучасників звертається автор? (Конформованої частини української еліти.)

(Довідка. Конформізм — пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безмовне схиляння перед авторитетами.)

Що згадує поет? (Комплекс меншовартості українців.)

Для чого він критично переглядає національну історію? (Задля перспективи її кращого майбутнього.)

Чим, на думку поета, загрожує довга відсутність змін у суспільстві? (Кровопролиттям.)