Теоретичний матеріал
8. Жіночі долі у творчості Т.Шевченка "Катерина", поема "Наймичка"
З першої миті життя схиляється над нами обличчя матері. У тривозі й любові, у замилуванні й надії вдивляються матері в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею матінка утверджує у кожного із нас кращі риси людяності й добра.
Однією з центральних тем у творчості Т. Шевченка є трагічна доля жінки в тогочасному феодально-кріпосницькому суспільстві. Саме цій темі поет присвятив цілу низку творів, звертався до неї в усі періоди творчості. Серед них — поеми «Слепая», «Сова», «Наймичка», «Відьма» та інші, повісті російською мовою — ««Наймичка», «Капитанша», «Художник», «Музыкант».
Опрацювання твору Т. Шевченка «Катерина»
Колаж до твору. Прослідкуйте за ілюстраціями сюжет поеми.

Історія написання.
Постійна увага Т. Шевченка до трагічного становища жінки у часи кріпацтва зумовлюється тим, що саме вона була найбільш пригнобленою і скривдженою: поневірялась на панщині, зносила тяжкі кари, нерідко була змушена стати жертвою тваринної похоті поміщиків і, крім того, постійно перебувала під гнітом родинним. Наскільки нестерпним було становище жінки, свідчить хоч би той факт, що в Київській губернії, наприклад, за один тільки 1839 рік, покінчило самогубством 37 дівчат-покриток. Тема знеславленої паном селянської дівчини розроблялася багатьма письменниками. У повісті «Близнецы» Т. Шевченко назвав однотемними з «Катериною» два твори: поему «Эда» Є. Баратинського та повість «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка. Широковідомою в той час була і повість «Сердешна Ліза» М. Карамзіна.
Для Шевченка щаслива доля жінки-кріпачки була не тільки суспільним, але й особистим, глибоко інтимним горем. Його рідну матір «ще молодую у могилу нужда та праця положила». Подруга його юнацьких літ, Оксана Коваленко, стала жертвою кріпосницького ладу.
Рідні сестри поета поневірялись на панщині. Про них завжди турбувався поет, допомагав їм чим міг. Добре знав він, що нелегко живеться братам, але сестрам — ще гірше.
Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає «Катерина» Т. Шевченка, присвячена В. А. Жуковському в пам’ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.
Тема: зображення трагедії селянки-покритки, зумовлену таким суспільним ладом, при якому пани могли безкарно знущатися з трудящих.
Ідея: висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки і водночас, засудження жорстокості, підступності, бездушності панів, які глумилися над кріпаками (офіцер).
Основна думка:
а) Шануйтеся ж, любі, в недобру годину. / Щоб не довелося москаля шукать.
б) Через нещасливу долю своєї героїні Т. Шевченко розкриває соціальне коріння трагічної матері-покритки в тогочасному суспільстві й висловлює гнівний протест не лише проти консервативного побуту, забобонів і передсудів недобрих людей, а й проти існуючого ладу.
Жанр: реалістична ліро-епічна соціально-побутова поема.
Зміст твору.
Селянська дівчина Катерина покохала панича-офіцера. Вона ходила в садок на побачення з ним, Поки слава на все село / Недобрая стала.
Аж тут затрубили в похід, пішов офіцер із села, а Катерина стала покриткою. Почалося страшне життя не тільки для неї, а й для її батьків. Вона не сміє вдень вийти з хати, тільки ввечері носить сина по садочку, вона вночі ходить по воду, «а жіночки лихо дзвонять». Село ставиться до неї неприязно. Батьки Катерини не можуть знести цієї наруги і, перебуваючи в полоні тяжкого старовинного звичаю, виганяють її з дитиною з дому.
Пішла Катерина шукати свого коханого, сподіваючись, що він прийме її з сином. Після довгих блукань їй удалось-таки знайти свого Івана, але він тепер грубо відштовхнув її. Хотіла хоч дитину віддати йому, але він утік. Покинувши серед шляху дитину. Катерина втопилася. Хлопчика знайшли лісники і забрали. Він підріс і став водити старців. Одного разу його із старим кобзарем на дорозі до Києва зустрів батько-пан, що їхав у кареті шестернею, і пізнав свого сина, одвернувся.
Сюжет і композиція.
Сюжет розгортається навколо трагічної долі заміжної матері-одиначки у тогочасному суспільстві. Тим самим автор переводить особистий побутовий конфлікт на рівень соціальної проблеми. А трагічний кінець її підкреслює гостроту нерозв’язаності цієї проблеми у жорстокому до одинокої жінки-матері суспільства.
Композиційна поема складається з 5-ти розділів:
- звернення до дівчат-селянок;
- народження нешлюбного сина;
- прощання з батьками;
- поневіряння Катерини на чужині;
- зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини.
В епілозі подається зустріч батька з сином. Сюжетної колізії так чи інакше пов’язані з героїнею поеми — Катериною.
Експозиція: пролог-звернення поета до дівчат із застереженням не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.
Зав’язка: Катерина залишає рідну домівку за наказом батьків.
Кульмінація: зустріч героїні з москалем; її самогубство.
Розв’язка: епілог — життєва доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».
Проблематика:
- любов і страждання;
- батьки і діти;
- моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;
- честь і безвідповідальність;
- крах ілюзій.
Елементи народознавства в поемі.
За неписаними, але загальноприйнятими законами звичаєвого права про сім’ю та шлюб, дівчина, яка стала матір’ю до одруження, підлягала осуду й ганьбі. Оскільки жінки, за тодішніми звичаями, зобов’язані були постійно носити якийсь головний убір, виконувався обряд покриття: кілька шановних у селі жінок збиралися і пов’язували («покривали») хусткою голову необачній дів-чині. Звідси й глумлива назва — покритка.
Злий поговір, неслава, які не щадять і старої матері («Мабуть, сама вчила»), призводять до того, що батьки зважуються на жорстокий вчинок. Вони мусили скоритися громадській думці, усталеному закону співжиття.
У давнину був звичай: залишаючи назавжди свій край, люди брали жменьку рідної землі, яку мали покласти в їхню труну при похованні в чужій стороні. Цього звичаю дотримується і Катерина, бо цілком свідома того, що більше не повернеться додому.
Роль ліричних відступів — композиційного елементу в поетичному творі.
Новим для української поезії елементом композиційної техніки є в Т. Шевченка ліричні відступи, діалогічні вставки, в яких поет раз у раз звертається безпосередньо до свого уявного читача. Таких ліричних відступів у поемі кілька: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями»; «Катерино, серце моє», Отаке-то на сім світі роблять людям люди», «Бач, на що здалися карі оченята», «Отаке-то лихо бачите, дівчата», «Сирота-собака має свою долю». Ліричні відступи були елементом цілком природним для поезії Т. Шевченка. В ліричних відступах поет виступає борцем проти традиційних поглядів затурканого, темного народу на «гріхи» матерів-покриток, проти ідіотизму сільського побуту.
Висловлюючи глибоке співчуття покинутим дівчатам-покриткам, Т. Шевченко підносився до розуміння справжніх соціальних причин, які породжували аморальні явища. Тон його ліричних відступів, як і всієї поеми такий, що й народ, повний суворих традицій, сам починає розуміти невиправдану жорстокість цих традицій, розчулюється, переймається співчуттям і любов’ю до тисяч таких, доля яких подібна до долі Катерини. Ліричні відступи відігравали важливу роль і з погляду композиції твору. Вони затримували розвиток сюжету, зосереджували увагу читача на найбільш напружених трагічних моментах, змушували читача глибше, безпосередніше переживати трагедію героїв.
Наприкінці другого розділу, після змалювання тяжкої сцени прощання Катерини з батьками та рідним селом, коли вона «за сльозами за гіркими і світа не бачить», а потім Утерлася, повернулась, / Пішла… тільки мріє. Подається коротка згадка про смерть батьків Катерини: Та не чули вони вже тих речей — / Ні батько, ні матір.
Описавши драматичну сцену вигнання Катерини з села, автор роздумує над тим, чому люди такі нещадні одне до одного (А за віщо?).
У першому ліричному відступі третього розділу темна ніч символізує непевне становище героїні, яка не знає, де шукати батька своєї дитини. Образи жовтих пісків та лютої зими в народній творчості є символами тяжких життєвих випробувань. Поет проймається настроями героїні й разом з нею тривожиться за результати пошуків москаля. У ці роздуми вплітаються і спогади поета про власні мандри.
Таким чином, єдність, взаємозв’язок усіх елементів поеми, взаємно доповнюючи і поглибшуючи один одного, дають у результаті таку художню форму, яка втілює все ідейне багатство твору.
Характеристика образу Катерини.


Матеріал для роботи над образом.
В центрі твору — селянська дівчина Катерина. Вона настільки чесна і благородна, що навіть не підозріває в особі офіцера негідника, вона цілком довіряється йому і тому гине. Почуття її природні, звичайні і змінюються залежно від тих ситуацій, в які вона потрапляє. Внутрішній світ Катерини ясно виявлений в її поведінці: весело їй — вона співає, тяжко — вмивається сльозою.
Зображення постаті героїні органічно поєднується з багатьма не менш виразними і не менш пластичними образами-переживаннями. Так, душевний стан Катерини, її тяжкі переживання змальовуються через її поведінку, через її ставлення до людей, до оточення.
Розпитавши дорогу «в Московщину», Катерина просить у них милостині. Це вперше вона простягає руку. Робити їй це дуже тяжко. Відбувається внутрішня боротьба — просити чи не просити?
Кожна її репліка природно звучить тільки в устах цієї звичайної дівчини. Її мрії, прагнення є мріями і прагненнями саме такої дівчини, як Катерина. Репліка — «Люди добрі, де шлях в Московщину?» — вже сама по собі викликає в уяві читача нехай і невиразно окреслену постать. А в поєднанні з описом зовнішності («У латаній свитиночці, на плечах торбина, в руці ціпок, а на другій — заснула дитина») образ стає яскравішим і виразнішим.
Гармонійність зберігається між характером і поведінкою героїні, між ходом думок і способом їх вислову: Обізвався старий батько: / «Чого ждеш, небого?».
Що могла сказати старому батькові «грішна» дочка. Вона знає, що її люблять батьки, що страждають, може, ще більш, ніж вона, але виганяють її з дому тому, що своєю поведінкою Катерина порушила моральні традиції.
Перша зустріч з москалями завдала їй пекучого болю і закинула в душу невиразний ще сумнів вперше глянути правді в очі.
Катерина починає уявляти майбутнє сина-байстрюка. І це її передбачення поділяє автор. Проте нещасна матір ще не може відмовитися від своє мрії і продовжує пошуки, бо любить офіцера, вірить його обіцянкам.
Мати-покритка, скільки їй стало сил, захищає своє дитя від жорстокого і ворожого світу. Але всі і все — односельці, батьки, кохана людина, сама феодальна дійсність — повстали проти неї як матері. Саме в цьому трагедія Катерини.
У кожній деталі образу героїні розкривається якась сторона його, як цілого, і навпаки — сукупність усіх деталей дає цільний образ страдниці, жертви панської розпусти.
Загибель героїні — не випадкова. Вона стала жертвою розпусти панів. Самогубство Катерини — причина соціальна.
Поема "Наймичка"
Літературний рід - ліро-епос
Напрям - реалізм
Жанр - епічна поема
Дата написання - 12.11.1845р
Збірка - "Кобзар" 1860 року
Тема: Зображення важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати і приховувати своє материнство.
Ідея: Засудження тогочасних умов, у яких жінка відчувала себе соціально незахищеною; висловлення співчуття стражданням героїні.
Основна думка:
А) мати — найсвятіше, що є у кожної людини;
Б) Я каралась /Весь вік в чужій хаті… /Прости мене, мій синочку! /Я… я твоя мати.
Авторська ідея твору.
Т. Шевченко виголошує ідею справедливості людського суду.
Слід оцінювати людину не за її особисті помилки, а за її справи. Одним з перших підняв поет на висоту соціально-морального конфлікту проблему жінки-матері, її трагічну долю, її незахищеність від людського марнославства, від консерватизму й хибних церковних постулатів про гріховність такого материнства.
Особливості назви твору.
Ганна зробилась наймичкою уже після того як стала матір’ю. Шевченко поміняв причину-наслідок і свідомо слово «Мати» не виніс у заголовок свого твору. Тут захована (звісно з волі автора і відповідно до ідейного змісту твору, щоб його не зруйнувати) не від читачів (вже на початку твору з його прологу, ми знаємо про материнство Ганни), а від сина Ганнина таємниця. Отже, в заголовку поеми — також один із секретів високої майстерності Шевченка
Композиція.
Композиційно поема поділяється на пролог і вісім частин. У перших чотирьох розповідається про молоду наймичку, решта — про її старість і смерть.
Поемі властива так звана «видима» композиція. Кожний розділ твору — немовби окремий кадр, що рухає дію, сприяє розгортанню сюжету.
Експозиція — розділ І. Дії тут поки ще немає. Автор знайомить нас із старими заможними хуторянами — дідом та бабою. У них своє горе — невтішна самотня старість. Уже «смерть з косою за плечима», а вони бездітні.
Зав’язка — розділ ІІ. Трохимові та Насті поталанило — вони знайшли підкинуту біля свого перелазу дитину і всиновили її.
У наступних розділах розгортаються різні сюжетні перипетії. За часовими вимірами дія у творі довготривала. Відповідно до вимог поемного жанру Т. Шевченко концентрує час, зосередивши увагу на найважливіших епізодах життя своїх героїв.
Композиція поеми письменника нагадує побудову драматичного твору. У ній чітко виділяються сцени, картини, епізоди. Як у драмі, кульмінація винесена на кінець і перед смертю Ганна відкриває синові Маркові сокровенну таємницю свого життя.
Між «Катериною» і «Наймичкою» в часі їх написання лежить сім років (І838 р„ і 1845 p.), а різниця в трактуванні образу покритки просто колосальна, що пояснюється творчим змужнінням Шевченка. Якщо Катерина — це образ-жертва, яка, крім захоплення силою її любовного почуття і жалю до нещасливої долі дівчинки-селянки, ніяких інших емоцій ке викликає, то Ганна, теж жертва, показана передовсім як мати. І для того щоб сконцентрувати вею увагу читача саме на такому трактуванні образу, автор не дає навіть стислої передісторії народження Ганною позашлюбного сина, не показує винуватця її життєвої драми. Старі й самітні Трохим і Настя, яким і підкинула своє дитя Ганна, в сюжеті поеми теж не відіграють суттєвої ролі. Хоч про них і багато мовиться, а все ж вони на другому плані.
Головна героїня поеми — Ганна, яка вже через рік, змінивши ім'я, прийшла на хутір проситися в найми. Читач може лише здогадуватися, що відбувалося з цією бідолашною жінкою за той рік. Материнське серце щеміло від болю за втраченою дитиною, тривожні думки не давали спокою зраненій душі: «Чи живий синочок, чи здоровий, чи добре йому в тих людей на xутoрі, чи, може, кривдять його?» І вона пішла... Жінка з багатого роду стала наймичкою — зважте і на цей аспект її вчинку. Ганна все перемогла, щоб бути коло свого сина, ще не відаючи, яка це несказанна мука: бути матір'ю, але не мати права впродовж років почути з вуст рідного сина оте наймиліше для неї слово-звертання: мамо, нене, матусю рідна. Так, це воістину пекельні муки. До того ж, як і кожній матері, їй хотілося б пишатися таким сином: ставним, гарним на вроду, добрим серцем і з щирою душею. Та де тобі — не можна, ніяк не можна. І все ж Ганна була рада й від того, шо рідне дитя коло неї, простягає до неї рученята, посміхається, і на душі в згорьованої матері стає веселіше. Світ душі невсипущої наймички вдень при людях, як ясен світ: вона «грається, співає». А прийде вечір, настане ніч, Ганна, як ніхто не бачить,
Свою долю проклинає,
Тяжко, важко плаче.
І плачучи, малого Марка «сльозами вмиває». У цьому психічному роздвоєнні головна суть життєвої драми матері: вона не має душевної рівноваги. Ганна змальована Шевченком у багатьох епізодах, але найдокладніше в побутовому плані — як нянька. Недаремно це слово так схоже на інше — ненька. Нянька-ненька? Хіба цим не сказано найголовніше про роль дорогої нені в житті кожної людини? Тому ми й не дивуємося отій незбагненній для всіх (для всіх, крім матері!) якості, про яку поет пише:
Вона чує з тії хати,
Як дитина дише.
Напевно, немає потреби доводити і працьовитість, і скромність, і уважність Ганни до старих, до невістки Катерини, до онуків — Яринки і Карпа, її набожність тощо, бо все це лежить на поверхні. Зате є потреба акцентувати на кінцевому розділі поеми, в якому Шевченко поставив Ганну і на вершину страждань страшенно боялася вмерти, не дочекавшись повернення Марка з Дону — з чумакування), і на вершину радості, коли вона вперше вже дорослому синові відкрила велику таємницю свого життя:
Марку! Подивися,
Подивися ти на мене!
Бач, як я змарніла,
Я не Ганна, не наймичка
Я...
Та й оніміла,
Марко плакав, дивувався,
Знов очі відкрила,
Пильно, пильно подивилась —
Сльози покотились. —
Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті..
Прости мене, мій синочку!
Я... я — твоя мати.—
Тa й замовкла...
Зомлів Марко
И земля задрижала.
Чим не сцена шекспірівської сили? Часто, вдаючись за звичкою до порівнянь, ми називаємо вражаючі трагічні сцени шекспірівськими, але недаремно ще древні вважали, що будь-яке порівняння кульгає. Щойно процитоване, упевнений, за динамізмом емоцій і гостротою колізії теж може правити за еталон художньої майстерності, бо вражає просто в серце. Недаремно дорослий, фізично міцний мужчика-козарлюга зомлів. Такий фінал змушує вас здригнутись, схиляючись у шанобі перед силою духу жінки, перед величчю найвищої з усіх любовей — материнської. Коли б Шевченко написав тільки поему «Наймичка», він і тоді став би безсмертним навіки.
Сюжет твору.
Сюжет цього твору схожий із сюжетами народних пісень і балад. У поемі «Наймичка» розповідається про жінку-покритку, яка народила сина позашлюбного. У пролозі у формі народної пісні йде сповідь розчарованої, ошуканої жінки, яка не знає як далі жити, що станеться з нею і дитиною? Тепер вимушена вона покинути свої рідні місця, щоб сховатися від сорому і знущань.
У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла собі плакати.
З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, помітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою
Працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синовнє визнання і любов.
І. Франко про «Наймичку» Т. Шевченка.
«Наймичка» — натура безмірно глибша, чуття у неї не тільки
Живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини.»
Назвав поему «Наймичка» «безсмертним твором поетичним». І нарешті резюме великого письменника і вченого: «Змалювання такої постаті з такою вірністю і правдою, з такою чарівною простотою і натуральністю... належить до найбільших тріумфів правдивої штуки (мистецтва.— Б. С.) і мусить уважатися за найкращий показ великої геніальності Шевченка».
Додаткова інформація.
На сюжет поеми «Наймичка» композитор М. Вериківський
Створив оперу під цією назвою (1941), що була екранізована режисером І. Молостовою (1964).