Теоретичний матеріал

11. Біблія в житті Т. Шевченка. Світле пророцтво поета («Ісаїя. Глава 35»). Художня інтерпретація творів із 1 Книги псалмів, риси її національної своєрідності у Т. Шевченка

Ключові слова: 

Псалом — жанр духовної лірики, релігійна пісня, молитва, в якій висловлено різні релігійні почуття. Тематично псалми можна поділити за такими групами:
– пригнічений горем чи тяжкою недугою автор скаржився на заподіяну кривду, біль, страждання і просить у Бога захисту і підтримки;
– від імені народу автори благають у Бога милосердя в час лихоліття, війни, голоду, мору;
– автори прагнуть розбудити віру в Бога, в його милість та опіку;
– твори, де висловлені почуття вдячності від окремих осіб та цілої громади;
– гімни, що прославляють Бога;
– псалми історично–навчального характеру;
– псалми філософсько–медитативного характеру, в яких оспівуються велич і гідність, даровані людині Богом;
-псалми, які уславляють космічну світобудову, де небеса — це оселя Бога.
Гімн (гр. hymnos — урочиста пісня, похвала) — один з видів ліричної поезії: урочиста, похвальна пісня, в якій возвеличується якесь явище, особа, подія. За тематикою відомі такі гімни: державні, військові, релігійні, на честь історичних осіб та подій, сатиричні.
Особливість гімнів:
– урочиста лексика;
– величні і прості мелодії;
– монументальність поетичних образів і музичної фактури і т д.
Псалтир з давньоєврейської мови перекладається як «книга хвали». Це найулюбленіша книга Старого Заповіту багатьох поколінь людей, у якій вміщено 150 псалмів, покладених на музику для богослужіння. Головний автор псалмів — ізраїльсько– іудейський цар Давид (у заголовках 73 псалми приписуються йому), іншими авторами були Асаф (12 псалмів), сини Кореєві (11), Соломон (2), Мойсей (1), Єфам (1) і невідомі автори (50).
Переспів — а) Вид перекладу: вільне передання художніх творів засобами іншої мови або ж вірш, написаний за мотивами іншого твору. б) Повторення давно написаного, відомого, набридлого.

Т. Шевченко — Біблія — соціальний устрій.
В останній період творчості поета переспіви й травестії біблійних сюжетів посідають значне місце. Йому імпонували ідеали раннього християнства, яке виникло як релігія рабів і виражало їхні інтереси й прагнення. Увагу автора полонили ті легенди, псалми, пророцтва, в яких ідеться про боротьбу правди з неправдою, добра зі злом, про неминуче покарання «нечестивців», настання щасливого життя земних мучеників. Біблійні образи під пером поета–демократа наповнювалися певним змістом, служили пропаганді визвольних ідей. Покарання «жорстоких людей неситих» мало відбутися не в пеклі, а на землі — у вогні повстання трудящих. Винагорода страдникам повинна прийти не після смерті в раю, а іще за життя, у результаті повалення царської влади й утвердження справедливого суспільного ладу.

«Ісаія. Глава 35» (1859).


Історія та джерела написання.
Т. Шевченко дуже рано почав своє знайомство із біблійними текстами. Справа в тому, що у так званій дяківській школі, де він навчався грамоті, «Псалтир» (так називали книгу псалмів із Біблії) замінював і буквар, і читанку. Малий Тарас швидко навчився його читати. «Приходячи додому після уроків, Шевченко довго просиджував над псалмами, захоплюючись їхньою поезією, декламуючи їх уголос» ,— писав один із шкільних товаришів поета. Майже немає даних про історію створення «Подражанія». Відомо тільки, що вірш у чорновому варіанті був записаний на звороті офорта, над яким працював митець. Саме весною 1859 р. (поезія датується 25 березня) Шевченко дуже багато працював як художник, удосконалював гравірувальну техніку, великої уваги приділяючи офорту. Доводилося днювати й ночувати в майстерні. Раптом поява задуму поезії і натхнення відірвала поета від гравірування на міді, змусила взятися за перо. Чистого паперу не було,— і він, роблячи багато закреслень, записав вірш на зворотному боці нещодавно виконаного офорта.
Ісаія — стародавній єврейський пророк, автор однієї з книг Біблії. Його пророцтва і є джерелами Шевченкового наслідування.
Тема: мрія поета про неодмінність повалення самодержавства і розбудову нового суспільства — трудящих.
Ідея: впевненість Т. Шевченка у святість божої правди, яка запанує на землі, віра у щасливе і вільне життя.
Основна думка: «Оживуть степи, озера, / І не верстовії, / Скрізь шляхи святії / Простеляться…»
Жанр: переспів з Біблії («подражаніє») — один із улюблених жанрів поета; гімн Волі.
Композиція.

Твір умовно можна поділити на 3 частини:
1 частина — Проголошення радості на землі, внаслідок Божої ласки.
2 частина — Воздаяння Всевишнього довготерпеливим:
а) «незрячі прозрять»; б) «німим отверзуться уста»;
в) «і дебрь… — пустиня неполита… прокинеться»;
г) «веселі ріки потечуть, а озера… поростуть … оживуть».
3 частина — Радість трудящих з приводу отримання ними волі.
Словникова робота.
Текст стане зрозумілішим, якщо знати, що:
– Карміл (Кармель) — це вкрита пишною рослинністю гора в Палестині, стала біблійним символом гордої краси;
– Ліван — гірське пасмо на півночі Палестини, яке біблійні пророки часто символізували як славу і велич Іудейського царства;
– Омофор — багатий, золотом вишитий покров.
Зміст твору, його художня насиченість.
Початок вірша за формою нагадує народні різдвяні пісні. Це звернення до землі. Метафорична картина щастя починається із наказу землі розквітати, оновитись. А далі буде Божий суд, коли справедливість переможе. Зло буде покаране, а ось поневолені кріпаки, метафоричним образом яких у творі стають «темні», «сліпі», «вбогодухі», будуть вилікувані.
У третій частині вірша і змальовано ідеальне життя нещасного народа-мученика, який заслужив цей рай. Поет вдається до алегорії, яка виконує подвійну функцію. По-перше, зображує народне щасливе життя у майбутньому, по-друге, показує до чого доводить рабство людину. Закріпачена людина стає морально забитою, неосвіченою, фізично нездоровою. Використання у вірші старослов’янизмів також виконує подвійну функцію: стилізує вірш до біблійних творів і надає йому пафосності, урочистості.
Вершиною глобальної картини оновлення у вірші стає «проривання слова». Свобода слова, свобода отримувати освіту для автора стають провідною умовою процвітання суспільства. Картина творчої свободи передається через метафору плодючої, квітучої землі. Епітети останньої частини твору довершують створену картину щасливого ідеального життя. Як справжній гуманіст, автор проголошує: люди повинні радіти й вільно веселитись на своїй землі.

Взаємозв’язок біблійного тексту і твору Т. Шевченка.
Зіставляючи рядки поезії Т. Шевченка з біблійним текстом, можна переконатись, що поет намагався залишити у своєму переспіві якомога більше образно–смислових моментів із першоджерел. І якщо Т. Шевченко додає свої образні штрихи, то вони ніби включають твір у контекст його поетичного світу, наповнюються характерним Шевченковим змістом. Категорія Правди, Вищої справедливості — це категорія із Шевченкового поетичного світу. Вона органічно вмонтована в образну систему біблійного тексту.
Біблійні образи не потребують якось «літературного» облагородження, бо, як правило, вони є вищою мірою художніми. Т. Шевченко ніби оберігає опорні образи біблійного тексту і якщо втручається в їхню структуру, то від того вони стають більш дохідливими і набирають при цьому українського національного колориту. Наприклад, Т. Шевченко повністю зберігає поетичний мотив обводнення пустелі, що дуже виразно звучить у біблійному тексті. Проте в його поезії на берегах річок та озер ростуть не тростини й папірус, а гаї. Цей штрих немовби «натякає», що йдеться про майбутнє звільнення не так ізраїльського, як українського народу.
За Шевченком, вольнії, широкії, святії шляхи — це дороги нового, вільного і щасливого суспільства. Останній рядок твору «Веселії села» — це знову виразний «український» штрих, який створює у читача враження, що йдеться все–таки про звільнення і майбутнє щасливе життя нашого народу.