Література 70-90 років ХІХ століття. Класичний реалізм
6. ТЕМАТИКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ
Особливо глибоко і всебічно опрацьовується в цей час тема селянського життя. Хоч у творах ще часом і зображується давнє, кріпосницьке лихо, з’являються оповідання і повісті про панщину (“Микола Джеря” Нечуя-Левицького, “Панщизняний хліб” Франка, “Протестант” Кониського), проте на перший план тепер виходить тема становища селянства в умовах капіталізації господарства (“Кайдашева сім’я” Нечуя-Левицького, “Лесишина челядь” Франка, “Козарський ланок” Кониського, “Серед темної ночі” і “Під тихими вербами” Грінченка, “Навернений скупець” Ярошинської).
Прозаїки показують зубожіння селянства (“Лихо давнє й сьогочасне”, “Морозенко” Панаса Мирного, “Ціпов’яз” Коцюбинського), його відхід на промили, його пролетаризацію (“На роботі”, “Навернений грішник” Франка, “Панько” Грінченка, “П’яниця” Ганни Барвінок, “Наслідки непорадності” Ковалева). Як логічне продовження цієї теми з’являються повісті Франка “Boa constrictor”, “Борислав сміється”, в яких розгортається життя й побут учорашніх селян в умовах нечуваного капіталістичного визиску, показується наростання протесту робітників проти експлуатації. У прозі відбито й таке соціальне лихо, як еміграція (“Іван Базилець” Бордуляка, “Пересельці” Грицька Григоренка).
У сферу художніх спостережень письменників входить життя й інших соціальних груп – міщанства, чиновництва, духівництва (“Для домашнього огнища”, “Основи суспільства” Франка, “Пропащий чоловік” Павлика, “Перекинчики” Ярошинської, “Старосвітські батюшки і матушки” Нечуя-Лувицького, “Суддя Гарбуз” Кониського).
Прозаїки намагаються з’ясувати місце і роль молодої різночинної інтелігенції в суспільному житті.Панас Мирний у повісті “Лихі люди” показує ідейне роздоріжжя колишніх шкільних товаришів, їхнє соціальне протистояння. Франко розкриває антинародну суть тих освічених за народний кошт урядовців, які, підлабузнюючись до властей і сильних світу того, дбали тільки за власну кишеню (“Рутенці”, “Свиня”, “Опозиція”). Нечуй-Левицький (“Хмари”), Кониський (“Семен Жук і його родичі”, “Юрій Горовенко”), Грінченко (“Сонячний промінь”, “На розпутті”), Олена Пчілка (“Світло добра і любові”) намагаються створити позитивний образ інтелігента, що прагне принести користь обездоленим трудівникам. Вони водночас правдиво показують, , як під тиском соціальних обставин руйнуються світлі ідеали культурників.
Отже, прогресивно налаштована інтелігенція стає основною силою народницького руху. В Україні виникають нелегальні політичні гуртки, розпочинається «ходіння в народ» різночинців з метою підняти селян на боротьбу «за землю і волю». Але селянство було роз’єднане, тому не сприйняло ідей народників, і ті вдалися до терористичних актів. Пожвавлюється рух демократичного студентства, виникають перші робітничі гуртки. У губернських містах створюються громади — культурно-освітні товариства української інтелігенції. Вони займаються вивченням історії й культури українців, збиранням і студіюванням фольклору, виданням та розповсюдженням української літератури.
1873 року в Києві створюється Південно-західний відділ Російського географічного товариства, в якому активно працюють історики І. Лучицький, О. Лазаревський, М. Драгоманов, мовознавець П. Житецький, композитор М. Лисенко, письменник і театральний діяч М. Старицький. Завдяки енергійним зусиллям народознавця П. Чубинського виходить семитомник «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край».
Пожвавлення громадського руху відбилося у творах І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, О. Кониського, Олени Пчілки, М. Старицького та інших письменників, які показували переслідування інтелігентів властями, вороже ставлення до них як урядовців-шовіністів, так і зденаціоналізованого панства й чиновництва.
У 70-90-ті роки ХІХ ст., як і в попередні часи, український народ був роз’єднаний кордонами чужих для його ментальності імперій, і це стримувало духовний поступ.
На Лівобережній Україні російським царським урядом проводилася політика жорстокого переслідування всього українського; постійно видавалися відповідні укази (Валуєвський, Емський та ін.). Заборонена була й діяльність громад, ввіз українських книжок із-за кордону. Доходило до смішного. Тексти українських пісень під нотами доводилося писати латинськими літерами (Nese galja wodu…).
Багатьох українських діячів того часу було заарештовано й вислано на Північ, дехто, як, наприклад, Драгоманов, емігрував за кордон, інші замовкли надовго.
Тому не випадково, що в цей час центром української наукової та культурно-освітньої діяльності стає Львів, адже в Австро-Угорській імперії все-таки були, хай і обмежені, умови для національного розвитку українців. З 1868 року у Львові починає діяти товариство «Просвіта», яке організовує в містах і селах бібліотеки, читальні, драматичні гуртки, видає українські газети, журнали, брошури.
А 1873 року з ініціативи Драгоманова і Кониського у Львові засновується Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке згодом реорганізовується в Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Ним видано десятки томів матеріалів з історії української мови, літератури, фольклору, етнографії, різноманітні словники.
На західноукраїнських землях у 70-80-х роках ХІХ ст. активно діяли політичні партії москвофілів і народовців. «Москвофіли» підтримували російський царизм і не визнавали права українського народу на самостійне національно-політичне життя. «Народовці» орієнтувалися на східноукраїнське культурне відродження й головну увагу звертали на піднесення національної свідомості галичан. Народовські журнали «Правда» (1867-1898), «Зоря» (1880-1897) та газета «Діло» (1880-1939) стали трибуною всієї української літератури, сприяли розвитку української критики та публіцистики.
З ініціативи І. Франка видаються журнали «Світ» (1881-1882) й «Житє і слово» (1894-1897).
Михайло Драгоманов організовує в Женеві випуск кількох українських альманахів. У Східній Україні теж час від часу (коли вдається отримати дозвіл) виходять літературно-публіцистичні альманахи. Художня література цього періоду розвивається в дусі шевченківського реалізму, народності та національної самобутності.
— Які висновки ми можемо зробити з наведених фактів? (Попри всі перешкоди українська література розвивалася; нація прагнула до самоствердження.)