Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» - соціально-побутова повість-хроніка.

3. Своєрідність композиції і стилю

І. Франко писав, що «Кайдашева сім’я» з погляду «на високо-артистичне змалювання селянського життя і добру композицію на­лежить до найкращих оздоб українського письменства». У зобра­женні життя пореформеного українського села Нечуй-Левицький дотримувався традицій гоголівської реалістичної школи, яка ви­магала від письменника точно і докладно малювати не тільки порт­рети, поведінку і звички персонажів, а й те соціально-побутове середовище, в якому діють герої. Цими реалістичними принци­пами зумовлена композиція «Кайдашевої сім’ї».

Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваються темнота, обмеженість, егоїзм, породжені законами тогочасної дійсності.

А соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворних рис і звичок у характерах героїв.

Які сформувалися в умовах кріпосницького та капіталістичного ладу. Крізь усю «Кайдашеву сім’ю» проходить контраст між сві­том природи і світом жалюгідних людських взаємин. Його помі­чаємо вже в експозиції твору.

Починається повість описом місцевості, серед якої розкину­лось село Семигори. Ліс, як зелене море, ставки в очеретах, ле­вади, два рядки білих хат, наче два разки перлів на зеленому поясі,— усе манить до себе, настроює читача на ліричний лад, і йому хочеться бачити й життя людей в гармонії з цією красою. Та вже постать змореного важкою працею старого Кайдаша, що на темному тлі повітки нагадував ченця, з різкою протилежністю до поетичного опису місцевості.

Експозиційними сценами, що знайомлять читача з місцем дії, персонажами твору, є розмова братів Кайдашенків про дівчат, за­лицяння Карпа до Мотрі, оглядини в Довбишів.

У зовнішності героїв Нечуй-Левицький уміє майстерно пере­дати їхні темпераменти, нахили, звички. Щоб розкрити провідні риси характерів персонажів, помітне місце в експозиції твору письменник відводить портретам Кайдаша, Кайдашихи, Карпа, Лавріна, Мотрі.

Зав’язка конфлікту в родині Кайдашів настає після одруження Карпа з Мотрею. Поява молодої сім’ї викликала між батьками і дітьми суперечки за «моє» і «твоє», розворушила дрібновлас­ницькі інстинкти і пристрасті Кайдашів.

Найнапруженіші моменти родинного побуту письменник від­творює в гострих, вихоплених з життя діалогах. За їх допомо­гою автор твору розкриває психологію героїв, підсилює реалізм зображення картини, надає напруженості й динамічності сюжет­ній лінії повісті. Завдяки майстерності діалогів повість у багатьох місцях читається як драматичний твір. Зображуючи наростання конфлікту між Кайдашами, автор в епічну розповідь вводить го-строкомічні сценки, смішні ситуації (пригоди п’яного Кайдаша, пригоди з Кайдашихою під час поїздки на оглядини в Біївці), які нагадують народні анекдоти та інтермедії.

Сповнені комізму епізоди родинного життя Кайдашів. Кайда-шиха і Мотря, змагаючись за першість у хатніх справах, б’ють горшки одне одному, сидять у неметеній хаті тощо. Гумор Нечуя-Левицького йде від самого життя, від народної творчості і є од­нією з найсильніших і найсвоєрідніших особливостей таланту письменника. Цей гумор має різні відтінки: від добродушного жарту до сатиричного сміху, залежно від того, на кого він спря­мований.

 

В останніх розділах сатиричний струмінь повісті доходить свого найвищого напруження. Історія з кухлем (VIII розділ), коли через копійчаний глечик людині викололи око, є кульмінацією повісті.

Комічні сцени створює письменник за допомогою контрасту між піднесеним, героїчно-епічним характером розповіді і тими дріб’язковими, нікчемними вчинками героїв, про які йде мова. Опис чергової баталії між сім’ями братів Кайдашенків (IX роз­діл) починається словами, близькими до народних дум: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину».

«Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігли з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти».

Закінчується повість сваркою сімей за грушу, яку посадив Лаврін, а під час розподілу землі вона опинилася на Карповому городі. Розв’язка повісті несподівана. Груша всохла, і сім’ї поми­рилися. В обох садибах настали мир і тиша. Читач добре розуміє, що настало тимчасове перемир’я між сім’ями, що причинам для сварки і ворожнечі не буде кінця, бо їх породжують індивідуа­лістичні інстинкти, так щедро розвинуті у героїв повісті.

Висока майстерність реалістичного зображення у Нечуя-Левицького криється і в мові його повісті, пересипаній перлами усної народної творчості, сповненій різноманітністю порівнянь, то ліричного, то комічного, то сатиричного забарвлення. Це ж про неї М. Коцюбинський в одному з листів писав: «Яка прекрасна мова! Читав — наче погожу воду у спеку пив».

Даючи високу оцінку мові повісті, Іван Франко відзначив, що це «переважно буденна мова українського простолюддя, про­ста, без сліду афектації, але, проте, колоритна і повна тої грації; якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим зміс­том». Вміло поєднавши в повісті літературну мову з народнороз­мовною, Нечуй-Левицький підняв художню літературу на вищий ступінь майстерності.