Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» - соціально-побутова повість-хроніка.

6. Характеристика образів твору

Кайдашиха — повнувата, поважна в руках, вираз обличчя то сердитий, то улесливий — залежно від обставин.

Кайдаш — сутулий, худий, в очах — вічна заклопотаність і похмільна туга.

Карпо — високий, кремезний, завжди насуплений.

Лаврін — стрункий, усміхнений, погляд лагідний, відкри­тий.

Мотря — дебела, моторна, завзята, у погляді — рішучість.

Мелашка — невисока, худенька, тонкої вроди, очі усміхнені, трохи сумні.

 

У першому розділі Кайдаша бачимо добрим стельмахом, про­жив довге й тяжке життя.

Старий Кайдаш — п’яниця. Причиною цього були також со­ціальні умови. Він усе частіше топив горе в горілці. Надмірне пи­яцтво привело його до загибелі — і саме у воді, якої все життя боявся.

Проте в образі Кайдаша знаходимо й позитивні риси. Це, на­самперед, працьовитість. Позитивним слід уважати й намагання його примирити сутички в хаті, прагнення до того, щоб не роз­бивалася сім’я.

Сини Кайдаша Карпо і Лаврін успадкували від батька працьо­витість, турботу за свою сім’ю, інтереси дрібного власника. Зовні вони також схожі на батька: «обидва високі, рівні станом, оби­два довгообразі й русяві, з довгими тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами». Це те, що їх об’єднує.

Але кожен із них постає чітко окресленою індивідуальністю.

Старший син Карпо з виду був суворий і непривітний. Пись­менник зазначає, що Карпо «ніколи не сміявся гаразд, як смі­ються люди. Його насуплене жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи усміхались».

 

У поводженні Карпо був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові. Ці риси Карпа, очевидно, були помічені у волості, і його обрали за десяцького.

Для свого характеру він добирає собі дружину, щоб була «робоча та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку».

Душа Лавріна чутлива до краси, ніжності. Він кохає свою дружину, йому байдуже, що Мелашка з бідної родини.

Нахил Лавріна до жартів і дотепності також відрізняється від Карпового. Як приклад, тут можна назвати іронічне ставлення Лав-ріна до колотнечі в сім’ї, кепкування з Мотрі тощо. Але це тільки на початку. Далі з нього виходить такий же дрібний власник, его­їст, як і інші члени сім’ї. Він втягується до сварки, наслідує Карпа в поводженні з батьком, нечемно говорить із сусідами.

Можна навести приклади, як мова балакучого Лавріна, спов­нена дотепних виразів, жартівливих слів, потім також зміню­ється, стає брутальною і сварливою.

Дві сім’ї братів, що поділилися, раз у раз виходять одна проти одної. На битву, і в усіх випадках Лаврін тримає себе не гірше від Карпа, виявляючи егоїзм і дріб’язковість приватного власника.

Образ Кайдашихи, мабуть, найбільше індивідуалізований. Ав­тор підкреслює її сварливість, нікчемний гонор, заздрість, наслі­дування експлуататорів (у ставленні до невісток). «Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині».

Перехід від улесливості до жорстокості — також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів. Мова старої Кайдашихи то улес­лива, то сварлива. Щоб показати свою доброту до невістки, свек­руха вживає такі звертання, як «моя дитино», «моє серце», «моя доню». Інакше звучать її слова, коли вона свариться: «Постривай же ти, суко!» або «Одчепись, сатано!».

Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебіль­шуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе.

Заводієм усіх сварок у сім’ї, усієї колотнечі була, у першу чергу, Кайдашиха. На образі цієї егоїстичної і сварливої жінки показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної влас­ності.

Мотря — сварлива й жорстока жінка, яка в сімейних супе­речках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала кличку «бендерська чума».

Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образли­вих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхність над Ме-лашкою, вона і розмовляє з нею нечемно й образливо: «Не мети Од порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття».

Мелашка в порівнянні з іншими персонажами має чи не най­більше позитивних рис. Протягом усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими теплими фарбами.

На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім’ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдаша здалась раєм.

У поведінці й мові Мелашка привітна й лагідна. Кохаючись у народних піснях, Мелашка і сама розмовляє пісенно.

Тяжке життя випало на долю Мелашки у свекрухи, яка пово­дилась із нею, мов із наймичкою. Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення з батьками. Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить всі образи.

Потрапивши до Києва, Мелашка вирішує залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чолові­ком. Це невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім’ю сварливої Кайдашихи й починає навчатись у неї грубого поводження з людьми.

Поступово переймає звички, лайливу мову, грубість, що па­нували в Кайдашів.