Іван Нечуй-Левицький «Кайдашева сім’я» - соціально-побутова повість-хроніка.
6. Характеристика образів твору
Кайдашиха — повнувата, поважна в руках, вираз обличчя то сердитий, то улесливий — залежно від обставин.
Кайдаш — сутулий, худий, в очах — вічна заклопотаність і похмільна туга.
Карпо — високий, кремезний, завжди насуплений.
Лаврін — стрункий, усміхнений, погляд лагідний, відкритий.
Мотря — дебела, моторна, завзята, у погляді — рішучість.
Мелашка — невисока, худенька, тонкої вроди, очі усміхнені, трохи сумні.
У першому розділі Кайдаша бачимо добрим стельмахом, прожив довге й тяжке життя.
Старий Кайдаш — п’яниця. Причиною цього були також соціальні умови. Він усе частіше топив горе в горілці. Надмірне пияцтво привело його до загибелі — і саме у воді, якої все життя боявся.
Проте в образі Кайдаша знаходимо й позитивні риси. Це, насамперед, працьовитість. Позитивним слід уважати й намагання його примирити сутички в хаті, прагнення до того, щоб не розбивалася сім’я.
Сини Кайдаша Карпо і Лаврін успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім’ю, інтереси дрібного власника. Зовні вони також схожі на батька: «обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами». Це те, що їх об’єднує.
Але кожен із них постає чітко окресленою індивідуальністю.
Старший син Карпо з виду був суворий і непривітний. Письменник зазначає, що Карпо «ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди. Його насуплене жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи усміхались».
У поводженні Карпо був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові. Ці риси Карпа, очевидно, були помічені у волості, і його обрали за десяцького.
Для свого характеру він добирає собі дружину, щоб була «робоча та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку».
Душа Лавріна чутлива до краси, ніжності. Він кохає свою дружину, йому байдуже, що Мелашка з бідної родини.
Нахил Лавріна до жартів і дотепності також відрізняється від Карпового. Як приклад, тут можна назвати іронічне ставлення Лав-ріна до колотнечі в сім’ї, кепкування з Мотрі тощо. Але це тільки на початку. Далі з нього виходить такий же дрібний власник, егоїст, як і інші члени сім’ї. Він втягується до сварки, наслідує Карпа в поводженні з батьком, нечемно говорить із сусідами.
Можна навести приклади, як мова балакучого Лавріна, сповнена дотепних виразів, жартівливих слів, потім також змінюється, стає брутальною і сварливою.
Дві сім’ї братів, що поділилися, раз у раз виходять одна проти одної. На битву, і в усіх випадках Лаврін тримає себе не гірше від Карпа, виявляючи егоїзм і дріб’язковість приватного власника.
Образ Кайдашихи, мабуть, найбільше індивідуалізований. Автор підкреслює її сварливість, нікчемний гонор, заздрість, наслідування експлуататорів (у ставленні до невісток). «Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині».
Перехід від улесливості до жорстокості — також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів. Мова старої Кайдашихи то улеслива, то сварлива. Щоб показати свою доброту до невістки, свекруха вживає такі звертання, як «моя дитино», «моє серце», «моя доню». Інакше звучать її слова, коли вона свариться: «Постривай же ти, суко!» або «Одчепись, сатано!».
Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе.
Заводієм усіх сварок у сім’ї, усієї колотнечі була, у першу чергу, Кайдашиха. На образі цієї егоїстичної і сварливої жінки показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної власності.
Мотря — сварлива й жорстока жінка, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала кличку «бендерська чума».
Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхність над Ме-лашкою, вона і розмовляє з нею нечемно й образливо: «Не мети Од порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття».
Мелашка в порівнянні з іншими персонажами має чи не найбільше позитивних рис. Протягом усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими теплими фарбами.
На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім’ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдаша здалась раєм.
У поведінці й мові Мелашка привітна й лагідна. Кохаючись у народних піснях, Мелашка і сама розмовляє пісенно.
Тяжке життя випало на долю Мелашки у свекрухи, яка поводилась із нею, мов із наймичкою. Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення з батьками. Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить всі образи.
Потрапивши до Києва, Мелашка вирішує залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чоловіком. Це невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім’ю сварливої Кайдашихи й починає навчатись у неї грубого поводження з людьми.
Поступово переймає звички, лайливу мову, грубість, що панували в Кайдашів.