Іван Карпенко-Карий. Життя і творчість

5. Образ Мартина Борулі

У недалекому минулому Мартин Боруля жив здоровим трудовим життям, але внаслідок конфлікту з дворянином Красовським, який назвав його «бидлом», пройнявся фантастичним бажанням довести, що він також «уродзоний шляхтич». І поки повірений Трандалаєв добивався офіційного підтвердження «дворянських прав» Мартина Борулі, той поспішив завести у своїй сім’ї «дворянські порядки».

Мартин забороняє своїм дітям «мужицьку роботу», сам намагається подовгу вилежуватись у ліжку; хоч з незвички у нього й боки болять; хоче перевести сім’ю на «панську» страву — «кофе» — і велить розпитати, «коли його подають: чи до борщу, чи на ніч».

Щоб вивести своїх дітей на «дворянську лінію», Мартин Боруля, не шкодуючи грошей, утримує сина Степана писарчуком у земському суді, а дочку Марисю збирається видати заміж за «благородного жениха» — регістратора в ратуші Націєвського.

Одну за одною розгортає драматург сцени й ситуації, майстерно підводячи «уродзоного шляхтича» до катастрофи. Націєвський, «благородний жених» Марисі, ганебно тікає, Степан залишається «поза шпатом», а тим часом сенат не підтверджує дворянські права, бо в старих документах писалося «Беруля», а в нових — «Боруля».

Довівши до цілковитого провалу честолюбні прагнення свого героя, Карпенко-Карий у фіналі комедії показує його протверезіння. Мартин Боруля, спалюючи після всього пережитого «дворянські документи», говорить: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

 

Через всю комедію проведена ідея: гідність людини визначає не приналежність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота й щирість у взаєминах з людьми. Ця ідея стверджується не тільки еволюцією головного персонажа, а й критичним зображенням таких дійових осіб, як Протасій Пеньожка, Матвій Дульський — представників гоноровитої, хоч і «голопузої» шляхти, як Степан Боруля, Націєвський, Трандалаєв — розбещених чиновників.