Б.Грінченко. Життя і різножанрова творчість
1. Біографія письменника
Народився Борис Дмитрович Грінченко (псевдоніми В. Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б., Вартовий П. та ін.) 9 грудня 1863 р. в хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської області) у збіднілій дворянській родині. У 1874–1879 рр. він вчився в Харківській реальній школі, але з п’ятого класу був виключений за зв’язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув’язнення Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовується вчителювати. За винятком 1886–1887 рр., коли Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881–1894). Місцями його педагогічної діяльності були села Введенське Зміївського повіту, Нижня Сироватка (нині Сумщина), Олексіївка, де він протягом шести років вчителював у приватній школі відомої просвітительки X. Д. Алчевської.
У 1894 р. Грінченко переїздить до Чернігова. Тут, працюючи в губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним із керівників нелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницею М. Загірньою упорядковує музей української старовини В. Тарновського.
З 1902 р. Грінченко живе в Києві. У 1905 р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906 р.— журнал «Нова громада»; того ж 1906 р. стає керівником київського товариства «Просвіта».
В останні роки життя, з настанням реакції, посилюються переслідування Грінченка властями. Письменник зазнає недовгочасного арешту. Жандарми доводять до смерті його дочку — революціонерку Настю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще в шістнадцять років у харківській в’язниці, Грінченко виїздить на лікування до Італії і там 6 травня 1910 р. у місті Оспедалетті помирає. Похований письменник на Байковому кладовищі в Києві.
Псевдоніми: П. Вартовий, Василь Чайченко, Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе, Гримич, Л. Яворенко. Беручи псевдонім Вартовий, письменник таким чином свідомо визначав свою роль і своє місце в суспільних процесах.