Творчість О.Кобилянської

4. Новела «Valse melancolique»

Новела «Valse melancolique - «музично-пластична поема в прозі» (Леся Українка)

Новела О. Кобилянської «Valse melancolique» була опублікована у 1898 р. в «Літературно-науковому віснику», хоча її німецькомов- ний варіант написано чотирма роками раніше.

Сюжет. «Valse melancolique» — історія життя трьох талановитих дівчат — вчительки Марти, художниці Ганни та піаністки Софії, світовідчуття та життєва позиція яких не відповідали тогочасним уявленням про роль жінки в суспільстві.

Тема. Основною темою новели «Valse melancolique» є художнє зображення долі талановитої жінки, яка присвятила своє життя служінню мистецтву.

Зміст новели розкривається через художнє відтворення думок і почуттів жінок-естеток.

Героїні твору — сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, які прагнули утвердитися в патріархальному світі. Вони не боялися залишитися незаміжніми, а особисте щастя вбачали у мистецьких пошуках. У цих жінок різний характер, але об’єднує їх здатність до милування красою, прагнення до гармонії життя, фізичної та духовної досконалості.

Починається твір сповіддю Марти. Її емоційна оповідь вводить читача у світ музики, з яким асоціюється постать Софії. Дві подруги — Марта та Ганна — мали схожі погляди на життя, мешкали разом. Після підвищення орендодавцем оплати за квартиру, дівчата були змушені шукати третю співмешканку, якою стала піаністка Софія. Знайомство з дівчиною відбувається опосередковано — служниця повідомляє про неї, акцентуючи увагу на деталях її гардеробу, зокрема подертих рукавичках та гудзику від пальта, що тримається на одній нитці. Згодом перше упереджене враження про нову співмешканку кардинально змінюється після зворушливого виконання нею етюду Ф. Шопена. Дівчата розуміють, що Софія — глибока особистість, яка має вразливу душу і талант до музики.

Долі дівчат складаються по-різному. Марта виходить заміж і стає дбайливою матір’ю. Ганна виїздить до Риму, де знайомиться з чоловіком, зв’язок із яким не скріплюється справжніми почуттями та швидко розривається. Батька своєї дитини вона покидає, сином опікується сама. Найтрагічнішою виявилася доля Софії. Вона не мала можливості сповна реалізувати свій талант, оскільки не зуміла покрити великі видатки, потрібні для здобуття музичної освіти у Відні. Смерть матері, відмова рідного дядька у допомозі завдали дівчині великого душевного болю. Звук розірваної струни фортепіано став останнім акордом для змученого серця.

У літературній критиці були неоднозначні судження щодо розуміння ідейно-художнього змісту новели О. Кобилянської «Valse melancolique». Так, письменник О. Маковей сприйняв твір як позитивістський портрет трьох жінок — «простодушної», «зламаної» і «відважної». У радянські часи акцент робився на прагненні жінок - інтелігенток стати на шлях духовного розвитку, що на рубежі віків було недопустимим явищем. Сучасна дослідниця Т. Гундорова позиціонує цей твір лише як «жіночий духовний роман».

За жанром «Valse melancolique» — «музична новела».

Основними засобами розкриття психології персонажів є музичні образи та музичні переживання. Використовуючи неоромантичні засоби, О. Кобилянська створює образ естетки — творчої, духовно багатої особистості.

Письменниця першою в українській літературі зобразила європейський тип жінки-інтелігентки, яка є аристократкою духу, має високу життєву мету, прагне до власного вдосконалення, сповідує світові культурні цінності.

Новела «Valse melancolique» значною мірою має автобіографічний характер.

О. Кобилянська порівнювала своє життя із життям однієї з героїнь твору, а саме Софії Дорошенко.

Художні образи.

Софія — творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Зазнавши нещасливого кохання, дівчина шукає розради у мистецтві. Саме мистецтво стає для неї засобом саморозкриття, джерелом відновлення духовних сил.

Марта — втілення любові. Вона стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ».

Ганна — емоційна, нестримна, вибухова, непостійна. Однак натуру мала чисту, без фальшу. Її гарячковість швидко змінювалась добротою та чуйністю. Вона талановита і живе своїм ремеслом, не переймається суспільною думкою про себе.

Отже, жінки у творах О. Кобилянської — сильні інтелектуально, психологічно, морально, а також надзвичайно емоційні й чуттєві. Такий неоромантичний ідеал вольової й незалежної особистості — важлива прикмета світовідчуття та художньої манери письменниці. Персонажі наділені характером сильної, небуденної особистості, психологічно витончені, що спонукає читача до пошуку в повсякденному житті гармонії, краси та досконалості.