Життєвий і творчий шлях Л.Українки.Неоромантизм як основа естетичної позиції поетеси. Філософська («Contra spem spero!») та громадянська лірика («І все-таки до тебе думка лине…»).

3. Вірш «Contra spem spero..!»

Вірш «Contra spem spero..!»  написаний 19- річною дівчиною 2 травня 1890 року, але його  сміливо можна взяти за епіграф до всієї творчості поетеси.

У цей час Леся Українка тяжко хворіла, страждала від болю й палко хотіла вирватися з лещат недуги.

За жанровими ознаками вірш належить до медитативної лірики, в ньому глибокі роздуми поєднуються з мистецьки довершеною формою.
У перших двох строфах поетично формулюється тема, окреслюється індивідуальність та настрій ліричної героїні — дівчини, що страждає від недуги й шукає шляхів опору їй.

Сумні думки героїні асоціюються з осінніми хмарами й протиставляються «весні золотій», яка буяє в цей час.

Друга строфа протистоїть першій, бо героїня виражає активний протест («крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись») — жити всупереч тяжким, болючим обставинам. Строфи вірша об’єднані прийомом градації (кожна наступна посилює зміст попередньої). Єдина відповідь на поставлені питання у Лесі Українки така: не піддаватися розпачу, сльозам, не потурати настрою пасивності, туги, а проявляти рішучість, наполегливість, волю, максимум зібраності всіх сил та резервів життя. Але вона була поетом і цю думку висловила не публіцистично, а у формі яскравих поетичних образів, що вражають читача асоціативністю, потужним естетичним втіленням. Особисте життя поетеси викликало асоціацію із «вбогим сумним перелогом» (полем), «корою льодовою, міцною». Ці художні образи — символи перешкод на її життєвому шляху.
Остання строфа завершує розгортання теми і підсумовує драматичні роздуми: так чи ні, бути чи не бути. Вона з певною варіацією повторює другу строфу, внаслідок чого створюється кільцеве обрамлення, яке увиразнює головну думку твору. І якщо спочатку висловлюється бажання «Хочу крізь сльози сміятись», «Жити хочу!», «Геть думи сумні!», то в кінці звучить оптимістично-ствердне: «Так! Я буду крізь сльози сміятись, … Буду жити! — Геть думи сумні!»

Цей вірш захоплював тогочасну молодь, яка вважала його виявом громадянської позиції автора; своєю силою та поетичністю він захоплює й наших сучасників.