Творчість Л.Українки. Пейзажна та інтимна лірика («Стояла я і слухала весну…», «Хвиля», «Уста говорять: «він навіки згинув!...»»)
1. Поезія «Стояла я і слухала весну»
Цей вірш можна з повним правом віднести і до пейзажної, і до інтимної лірики поетеси. Леся Українка особливо любила весну як пору відродження, оновлення, надії. Тому лірична героїня її поезії стояла і «слухала весну», яка їй «багато говорила», співала пісні про любов, молодість, радощі й мрії. Звертає на себе увагу перевага слухових відчуттів — слухала — співала — шепотіла — переспівувала.
Структурним центром вірша є символ весни (любов, молодість, надія). Особливість поезії полягає в наскрізній персоніфікації образу природи, тому лірична героїня «слухала весну», весна їй «багато говорила…, співала пісню…, таємно-тихо шепотіла. Один мотив указує на романсову композицію. Пісенна інтонація відтворена в п’ятистопному ямбові.
Вражає сила почуттів ліричної героїні, підкреслена різноманітними художніми засобами:
Епітети (пісню дзвінку, голосну).
Метафора (весна співала, знов таємно-тихо шепотіла).
Синоніми (таємно, тихо).
Інверсії (стояла я).
Повтор (вона мені, вона мені)
Отже, використання різноманітних художніх засобів дало можливість письменниці в межах однієї ліричної поезії поєднати пейзажні малюнки з особистими переживаннями людини.