Творчість Л.Українки. Пейзажна та інтимна лірика («Стояла я і слухала весну…», «Хвиля», «Уста говорять: «він навіки згинув!...»»)

1. Поезія «Стояла я і слухала весну»

Цей вірш можна з повним правом віднести і до пейзажної, і до інтимної лірики поетеси. Леся Українка особливо любила весну як пору відродження, оновлення, надії. Тому лірична героїня її поезії стояла і «слухала весну», яка їй «багато говорила», співала пісні про любов, молодість, радощі й мрії. Звертає на себе увагу перевага слухових відчуттів — слухала — співала — шепотіла — переспівувала.

Структурним центром вірша є символ весни (любов, молодість, надія). Особливість поезії полягає в наскрізній персоніфікації образу природи, тому лірична героїня «слухала весну», весна їй «багато говорила…, співала пісню…, таємно-тихо шепотіла. Один мотив указує на романсову композицію. Пісенна інтонація відтворена в п’ятистопному ямбові.

Вражає сила почуттів ліричної героїні, підкреслена різноманітними художніми засобами:

Епітети (пісню дзвінку, голосну).

Метафора (весна співала, знов таємно-тихо шепотіла).

Синоніми (таємно, тихо).

Інверсії (стояла я).

Повтор (вона мені, вона мені)

Отже, використання різноманітних художніх засобів дало можливість письменниці в межах однієї ліричної поезії поєднати пейзажні малюнки з особистими переживаннями людини.