Творчість Л.Українки. Пейзажна та інтимна лірика («Стояла я і слухала весну…», «Хвиля», «Уста говорять: «він навіки згинув!...»»)

2. Поезія «Хвиля»

Поезію «Хвиля» дослідники вважають вершиною пейзажної лірики Лесі Українки, одним із кращих її мариністичних творів. Зміст вірша можна розглядати як алегорію людського життя. Пейзажна картина «Хвилі» змальовує мінливу морську хвилю — то гучну, світлу і сильну, то смутну, каламутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то «колише молюски», кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер.

Образи вірша: море — символ свободи; Хвиля — заклик до руху, можливість життєвого вибору.

Особливості ритмомелодики: зміна 1-, 2- і 4-стопних рядків хорея залежно від їх художнього навантаження. («Рабська перспектива» хвилі (мінорна тональність): «колихати малі молюски», «вартувати морю скарби»; імовірність полинути «межі сестри, межі милі, вільні хвилі» (мажорна тональність).)

Мета використання змін ритму — відтворення картини морської стихії, яка знаходиться в постійному русі, коливання хвиль, натяк на мінливість людського життя, різкі зміни в ньому.

Художні засоби створення образів — персоніфікація («Хвиля йде, вал гуде»), колористичний контраст (допомагає увиразнити зміни настрою — картини переможного наступу хвилі на берег створюються за допомогою світлих барв — вал «білий», «срібний»; шлях хвилі назад з плачем горне до себе «баговиння тьмяне, чорне»).

Порівняння — «відпливає посумніла, мов до гробу», «буде там покірно, мов рабиня, тихо, вірно, колихать малі молюски».)

Поетеса широко використовує звукопис (асонанс — використання и, і: «Чи полине межи сестри, межи милі, вільні хвилі, та алітерацію — використання ч, ж, с: «і гучна, і бучна, переможно валом сплесне і воскресне?), відтворюючи шум моря.

Вдало використане розгорнуте риторичне запитання («Чи вона йде до дна?», «там вона довіку стане й не повстане?», «переможно валом сплесне і воскресне?»)

Дослідники неодноразово звертали увагу на подібність зображення морської стихії Г. Гейне та Лесею Українкою. Дійсно, Гейне в останньому циклі поезій «Книга пісень» «Північне море», написаному незвичним для німців того часу верлібром, який найкраще передавав шепіт та ритм морських хвиль, що напливають і відходять від берега, створює гімн чарівній німецькій природі. Вільний вірш поезій циклу Гейне і «Хвиля» Лесі Українки зміною ритму створюють подібний емоційний фон.

Отже, як цикл поезій «Північне море», так і вірш «Хвиля» — це гімн людині-філософу, яка нарешті зрозуміла можливість життєвого вибору, здобула віру у свої сили.