Творчість Л.Українки. Пейзажна та інтимна лірика («Стояла я і слухала весну…», «Хвиля», «Уста говорять: «він навіки згинув!...»»)

3. Поезія «Уста говорять: «він навіки згинув!...»»

Інтимна лірика Лесі Українки невелика за обсягом, але сповнена драматизму, несподіваних розв'язок. У ній — і протиборство зі стихією, і жадоба перемоги, і витривалість у смертельному двобої з ворогом, і революційна пристрасть. Стає зрозумілим, чому поетесу звали дочкою Прометея. Ми маємо можливість ознайомитися зі своєрідним ліричним щоденником, у якому зафіксовано найдраматичніший період життя письменниці. Мова піде про вірш, присвячений Сергію Мержинському. Лірична героїня цього твору не боїться показати себе слабкою, люблячою, ніжною і вразливою, але вона здатна на боротьбу і двобій навіть зі смертю заради справжнього кохання.

Поезія «Уста говорять: «він навіки згинув!...»» – одна із сумних історій стосунків ліричної героїні та її коханого. Вона (лірична героїня, а з нею і поетеса) вже пережила його втрату, вона не може його забути, тому їй здається, що коханий увесь час поряд, підтримує її. У піснях, у мріях героїня хоче забути муку, бо він — все одно завжди поруч. Засобом психологічної характеристики героїні в цій поезії є рефрен: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Саме ці повтори та останній рядок вірша — «Тебе нема, але я все з тобою!» стверджують ідею невмирущості справжнього кохання та розкривають психологічний стан ліричної героїні, у серці якої коханий житиме завжди.