Українська мова .Теоретичний матеріал

1. Мова як знакова система і суспільне явище.

Мова є суспільним явищем. Деякі вчені схиляються до думки, що мова — продукт розвитку суспільства, тому нерозривно з ним пов’язана. Цей зв’язок на всіх етапах розвитку мови взаємозумовлений, оскільки поза суспільством мови немає, як не існує й суспільства без мови. Мова належить соціальному досвіду людства, розвивається разом із суспільством і засвоюється кожною людиною тільки завдяки спілкуванню з іншими людьми. Вміння говорити, висловлювати свої думки не природжена, а набута здатність людини. За допомогою мови люди обмінюються думками і досягають взаєморозуміння.

Отже, мова є найважливішим засобом спілкування між людьми. У цьому полягає головна її функція — комунікативна. Суспільний характер мови, сама її суть значною мірою зумовлюються цією функцією й виявляються в ній. Проте роль мови не обмежується лише комунікативною функцією.

Спілкуючись між собою, люди обмінюються думками, передають їх один одному, виражають бажання, почуття тощо. Це стає можливим тому, що думки, втілюючись у слова, їх форми, словосполучення, речення, набувають матеріальної оболонки. Саме в мові матеріалізується людська свідомість. Бути засобом реалізації (вираження) людської думки — це друга функція мови, яку називають експресивною або виражальною.

Мова є важливим засобом пізнання світу — у цьому полягає когнітивна (пізнавальна, гносеологічна) функція мови. Набуті людством знання накопичуються й зберігаються в лексиконі людини. Так, наприклад, українське слово «шлюб» походить від давнього іменника «злюб». Отже, шлюб у давніх українців був результатом любові. Таким чином, у мові закріплюється досвід практичної діяльності людей.

Бути засобом формування людської думки — це третя функція мови, яка настільки тісно переплітається з виражальною, когнітивною, що багато хто з учених розглядає їх як одну —мислеоформлювальну.

Естетична функція мови виявляється у вираженні ставлення мовця до змісту його повідомлення. Ця функція реалізується за допомогою вигуків, зменшувальних слів, інтонації.

Експресивна функція мови передбачає представлення у висловлюванні самого мовця. Кожне наше висловлювання, несучи певну інформацію, водночас містить повідомлення про автора. Наприклад, із рядків Лесі Українки:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься,

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється,—

проглядає постать автора як патріота, освіченої людини, що безмежно віддана рідній країні. Адже, говорячи про щось, людина мимохіть надає інформацію про себе, свою вдачу, звички, виховання, рівень освіти. 

Кумулятивна (культуроносна) функція полягає в тому, що мова зберігає й передає знання про дійсність, культурні традиції наступним поколінням. Так, ми звикли, що, спілкуючись зі своїми маленькими дітьми, матері з покоління в покоління вживають велику кількість пестливих слів, уникають слів з негативним відтінком у значенні. У народних піснях зафіксовано тужіння матерів за синами, що йдуть на війну. Натомість скупий вираз «Зі щитом чи на щиті», яким проводжали на війну своїх синів спартанки, свідчить про традицію не давати волю емоціям, про стриманість у материнських переважаннях, що характеризувало культурні традиції Спарти. Ось чому важливим є також поняття культурної компетенції — правильного сприйняття й оцінювання інших культур.

Найважливішими є комунікативна й когнітивна функції мови. Деякі мовознавці виокремлюють факультативні функції мови (тобто такі, реалізація яких у мовленні є необов’язковою): магічну, констатуючу, фактичну, метамовну, перцептивну, сигніфікативну та інші.

Усі функції мови існують в єдності: люди, спілкуючись між собою, оформлюють свої думки в матеріальну оболонку — мову для передачі їх одне одному. Саме в такій взаємодії своїх функцій мова є суспільним явищем.

Нині спостерігається звуження функцій мови. Це можна пояснити тим, що в закладах освіти різного рівня (у школах, ВНЗ) не завжди повною мірою використовують рідну українську мову, багато функцій якої виконує мова сусідньої держави — російська.