Українська мова .Теоретичний матеріал
7. Урок розвитку зв'язного мовлення
Мовленнєва ситуація. Мовленнєві ролі та наміри мовця і слухача. Мовленнєва тактика. Мовні засоби мовленнєвої ситуації. Причини комунікативних помилок.
Опрацюйте підручник Караман С.О.. Стор. 218-220.
Слухання — вид мовленнєвої діяльності, активний процес відбору сигналів у комунікації. Це цілеспрямована, організована діяльність людини у комунікації. Елементами слухання є сприйняття слухом, уважність, розуміння, запам'ятовування (Ф. Бацееич).
Істотною для ефективної взаємодії і розуміння у спілкуванні є «роль» слухаючого, тобто та поведінка, яка характерна для слухача в процесі прийняття їм інформації. Вона може сприяти кращому розумінню чи заважати йому. Можна охарактеризувати такі ролі «поганих слухачів».
«Симулянт», чи «псевдослухач». Деякі просто симулюють увагу. Вони роблять вигляд, що слухають, дивляться на того, хто говорить, хитають головою на знак згоди, демонструють начебто увагу, а насправді їхні думки витають десь далеко. Причини такої поведінки можуть бути різними — заглибленість у власні турботи, нудьга, бажання підлестити того, хто говорить.
«Залежний слухач». Деякі легко підпадають під вплив і багато в чому залежать від думок, бажань і почуттів інших людей. Часто їхнє відчуття визначаються тією чи іншою ситуацією міжосо- бистісного спілкування. Такі люди бувають настільки поглинені тим, як вони слухають і як реагують на того, хто говорить, що мимоволі упускають суть сказаного. У своєму прагненні отримати від того, хто говорить, позитивну оцінку, вони приділяють увагу не стільки розумінню й змісту почутого, скільки тому, яке враження вони справляють.
«Самозакоханий слухач» — людина, яка хоче, щоб слухали тільки її, і яка не має ні часу, ні бажання слухати іншого.
«Слухач-автор» — людина, яка ніколи не дослуховує співрозмовника до кінця і, щоб заповнити пропущене чи незрозуміле, домислює події чи реакції відповідно до власної логіки чи за власним досвідом.
«Перебивала» — людина, яка перебиває того, хто говорить, оскільки боїться, що потім забуде про те, що хотіла сказати. Якщо ж вона не може висловитися, то її охоплює така тривога, що вона практично не чує того, хто говорить.
«Слухач, занурений у себе» — людина, яка занадто велику увагу під час розмови приділяє собі, думаючи: «Який я маю вигляд: гарний чи поганий? Цікаво, як він мене сприймає — ученим чи дурним?» Такі люди захоплені собою тоді, коли варто було б більше уваги приділити змісту й значенню розмови.
«Інтелектуал» чи «слухач-логік» — людина, яка сприймає інформацію більше розумом, слухаючи лише те, що вона хоче чути, ніби відкидаючи від себе все інше. Основний її інтерес полягає в раціональній оцінці почутого; цей слухач часто нехтує емоційними та невербальними аспектами поведінки того, хто говорить. У результаті він слухає на другому рівні, сприймаючи тільки слова, а не все повідомлення в цілому. Оцінка сказаного зводиться часто до інтерпретації вербальних тверджень, що іноді призводить до втрати менш очевидного змісту висловлення чи намірів того, хто говорить.
«Слухач-бджола» — людина, яка слухає тільки те, що цікаво і важливо для неї самої. Все інше вона пускає повз вуха, вважаючи неважливим чи неправильним.
«Слухач-жало» — людина, яка тільки й чекає, коли співрозмовник припуститься помилки, щоб сказати йому про це і говорити тільки про це (Н. Бутенко).
| Назва |
Визначення |
Види |
|
Комунікативна помилка (невдача, девіація) |
Недосягнення адресантом комунікативної мети; відсутність взаєморозуміння і згоди між учасниками спілкування |
Створення адресантом недоречних і несвоєчасних комунікативних актів |
|
Помилковість адресації комунікативного акту, пов'язана з невра- хуванням фізичного стану адресата, розбіжністю світоглядних орієнтацій адресанта і адресата, неврахуванням ерудиції, обізнаності адресата, різною ментальністю тощо |
||
|
Недотримання елементарних правил ввічливості |
||
|
Неправильно обрана тональність спілкування |
||
|
Неправильні вербальні сигнали |