Українська мова .Теоретичний матеріал

12. Особливості розвитку української мови на сучасному етапі.

Опрцюйте підручника Караман С.О. Параграф 8, стор. 27-29

Опрацюйте інформацію. Випишіть ключові слова і дати собі у зошит. Усно перекажіть текст. 

У 20-х роках ХХ століття новостворена Українська академія наук опрацювала «Найголовніші правила українського правопису», які були схвалені загальними зборами АН, затверджені і введені в дію в 1921 році. Вони складалися з 32 параграфів, що стосувалися правопису українських слів, і з 14 параграфів, присвячених правопису слів іншомовного походження. Неповнота й надмірна стислість цього правопису скоро стали очевидними, і тому в 1925 році було створено Державну правописну комісію (під головуванням О. Шумського), яка виробила новий український правопис, затверджений у 1928 році. Це була перша спроба сформувати єдиний, соборний орфографічний кодекс для народу, віками розділеного територіально, літературна мова якого не могла розвиватися в нормативних умовах. Після обговорення ЦК КПУ визнав правопис націоналістичним, члени правописної комісії були репресовані.

1933 року введено в дію нову редакцію правопису, до якої було внесено чимало виправлень та уточнень, що стосувались переважно правопису слів іншомовного походження, передачі на письмі географічних та особових назв, вживання паралельних написань тощо. У цій редакції були вилучені правила, пов’язані з передачею м’якого звука [л'] у словах іншомовного походження, усунено з української графіки літеру ґ.

У 1939 році Державна правописна комісія виробила нове, виправлене й розширене, зведення правил української орфографії, яке було запроваджене 1 грудня 1946 року на всій території України і проіснувало до 1960 року.

У 1960 році спеціальна правописна комісія удосконалює «Український правопис», внісши деякі зміни у вживання розділових знаків, написання слів окремо, разом і через дефіс.

За тридцять років мова зазнала певних змін: з’явилися нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова термінологія, свої вимоги орфографії висувала перекладацька практика. У 90-х роках ХХ століття орфографічна комісія запропонувала проект нового видання «Українського правопису», в якому відновлено порядок розташування літер в абетці, повернено літеру ґ, скорочено кількість винятків із правил, спрощено правопис складних слів, урегульовано вживання великої літери, докладніше опрацьовано правила щодо написання слів іншомовного походження, географічних назв та особових найменувань людей. У 1993 році четверте видання «Українського правопису», виправлене й доповнене, побачило світ (3 кн. «Українська мова у ХХ ст.»).