Фразеологія. Українська лексикографія. Теоретичний матеріал .

7. ЛЕКСИКОГРАФІЯ ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА ПРО УКЛАДАННЯ СЛОВНИКІВ. ВИДИ СЛОВНИКІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПОБУДОВИ

Прочитайте висловлювання видатних людей про словник. 

1. Кожний словник залежно від призначення і функцій — загальномовний чи спеціальний, одномовний чи перекладний, нормативний, вибірковий, генетичний — допомагає вибудувати текст й адекватно сприймати відповідні елементи в ньому (О. Семеног).

2. Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не потребувала словника, ніколи не користувалася ним (М. Рильський).

3.Словники — це музеї слів, у них місце і для старого, і для нового слова знайдеться (С. Пушик).4. Це всесвіт в алфавітному порядку! Це книга книг. Він вбирає в себе всі інші книги, треба лише вміти їх вилучати з нього (А. Франс).5. Одинадцятитомний «Словник української мови», найоб’ємніше на сьогодні зібрання лексичних скарбів нашого народу, фіксує близько 135 тисяч слів. А ще ж кожне слово має здебільшого не єдине, а кілька чи й багато значень. Як же непросто, але ж і важливо для піднесення мовної культури навчитися розрізняти найтонші відтінки в словесній атрибутиці, доречно, до місця вживати те чи інше слово — одне із понад сотні тисяч! (А. Бортняк).

2.Прочитайте лінгвістичне повідомлення про види словників української мови. 

Лексикографічна наука, яка визначає теоретичні засади і практично втілює їх в укладання словників різного типу, називається лексикографією (від гр. lexikos — «словниковий» іgrapho — «пишу»).

Лексикографія має багаторічну історію, великий досвід створення різноманітних словників і знаменні досягнення. Як одна із важливих у сучасній лінгвістиці, вона набуває дедалі більшого розвитку. Спричинюється це зростаючими міжнародними контактами, потребою у вивченні малодосліджених і поглибленому аналізі всіх мов для задоволення наукових і загальнокультурних та освітніх запитів суспільства. Застосування електроннообчислювальної техніки в укладанні словників збагатило теорію і практику цієї лінгвістичної науки.

Відповідно до завдань і подачі словникового матеріалу прийнято розрізняти словники енциклопедичні і лінгвістичні. Принципова відмінність їх полягає в тому, що енциклопедичні словники подають відомості про поняття, речі, явища, історичні події, видатних людей, а лінгвістичні пов’язані з аналізом слів: розкривають лексичне і граматичне значення, сферу вживання, походження, вимову, написання, переклад іншою мовою, але вони не містять відомостей про всебічний характер самого предмета, позначеного відповідним словом.

Енциклопедичні і лінгвістичні словники становлять собою набір словникових статей, які складаються із заголовного (пояснювального) слова і тих даних, які його торкаються. Заголовні слова розташовуються в алфавітному порядку. Оскільки в енциклопедичні словники вводяться виключно загальні і власні назви, словникові статті в них представлені іменниками або словосполученням з іменником. В енциклопедичному словнику позначається наголос у заголовному слові, є етимологічна довідка іншомовних термінів, але вони не подають граматичної чи стилістичної характеристики представлених назв. Статті можуть супроводжуватися ілюстраціями. До енциклопедичних словників належать всі термінологічні словники (наприклад, «Словник лінгвістичних термінів»), енциклопедії (як-от«Українська енциклопедія»), біографічні словники (зокрема: «Хто є хто: Біо-бібліографічний словник»).

Лінгвістичні словники подають усі граматичні класи слів з огляду на те, що їх основним об’єктом описування є слово, що вимагає розгляду всіх частин мови. Для пояснення слів застосовується їхня різнобічна характеристика: семантична, стилістична, етимологічна.

Існують одно-,дво-ібагатомовні словники, які призначаються головно для навчальної мети.

Відповідно до завдань і способів лексикографічного описування слів лінгвістичні словники бувають різних типів: тлумачні (словники, що пояснюють слова), іншомовних слів, історичні, етимологічні, діалектні, орфографічні, орфоепічні, частотні, фразеологічні, словники омонімів, синонімів, антонімів, мови письменника та ін. Кожен з них відзначається своєрідністю в будові словникової статті, характеру ілюстративного матеріалу, що зумовлено завданнями конкретного словника (С. Дорошенко).