Українська морфологія як розділ мовознавства про частини мови.Теоретичний матеріал.

3. Уроки розвитку зв'язного мовлення

1. Особливості конспектування. Конспект прочитаного (художнього твору, публіцистичної та науково-популярної статті). (Тема 12 за підручником. Стор. 243-244).

Конспект (від латин, conspectus — огляд) — стислий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Типи конспектів:

• за планом (відповіді на пункти плану, сформульовані як питальні речення);

• текстуальні (складаються з цитат);

• вільні (поєднують виписки, цитати, тези);

• тематичні (містять відповідь на поставлене питання за кількома джерелами).

Конспектування допомагає:

• навчитися опрацьовувати інформацію, надаючи їй іншої форми;

• виділяти в письмовому або усному тексті найбільш потрібне для вирішення навчального чи наукового завдання;

• запам'ятовувати інформацію, подану в тексті;

• накопичувати інформацію для написання складнішої роботи — доповіді, реферату, статті тощо.

У конспекті ми маємо змогу не лише занотовувати прочитане й почуте, а й виражати наше ставлення до нього, записувати власні думки.

Конспект, як правило, ведеться в окремому зошиті. На першій сторінці ви обов’язково маєте записати паспортні дані книжки, над якою працюєте. Матеріал конспекту доцільно записувати на одній правій сторінці зошита. Ліва сторінка слугуватиме для запису власних думок, коментарів, уточнень, які можуть з’явитися вже після запису конспекту.

Уміння правильно оформити конспект має неабияке значення, наприклад скорочення. По-перше, скорочувати можна ті слова, які однозначно встановлюються за конспектом. Це насамперед часто вживані слова або терміни, які повторюються в тексті. Для низки слів існують загальноприйняті скорочення.

Пам’ятайте головну вимогу до конспекту: запис має бути систематичним, логічним і зв’язним (П. Білоусенко).

2. Тематичні виписки, план (складний), тези. (Тема 13, стор. 245-246) 

План тексту — це сформульовані й послідовно записані мікротеми тексту.

Тези — стисло сформульовані основні положення тексту, у яких лаконічно й послідовно розкрито його тему й основну думку. Відрізняються від плану тим, що в них не лише названо розглянуті в тексті питання, але й розкрито суть усієї текстової інформації. Є два види тезування — відбір авторських думок із тексту (у вигляді цитат) та самостійне формулювання основних положень статті.

ЯК СКЛАДАТИ ТЕЗИ СТАТТІ

1. Уважно прочитайте статтю.

2. Поділіть її на смислові частини, визначте мікротеми й складіть план.

3. Прочитайте статтю вдруге, звертаючи особливу увагу на інформацію, що має для вас практичну цінність.

4. Запишіть навпроти кожного пункту плану найважливішу інформацію цитатами або власними словами.

5. Слідкуйте за тим, щоб не було перекручень змісту, звіряйте записане з думкою автора.

Тематичні виписки - це невеликі за обсягом фрагменти тексту (речення, окремі абзаци), що містять основну інформацію  з певної теми; дають змогу максимально точно і логічно відтворити зміст висловлення. Потреба у виписках виникає тоді, коли питанню, яке вас цікавить, присвячено не весь твір, а лише якусь частину, окремі фрагменти; або коли вивчають кілька текстів з певної проблеми (під час підготовки доповіді, реферату тощо). Основні вимоги до виписок: точність, оформлення слів автора як цитат із зазначенням назви твору, розділу, параграфа, сторінки.

ЯК ПРАЦЮВАТИ НАД ТЕМАТИЧНИМИ ВИПИСКАМИ

1. Уважно прочитайте статтю. Позначте олівцем потрібний матеріал.

2. Виписуйте цитату в такій послідовності: прізвище й ініціали автора, назва твору, місце і рік видання, видавництво, том (розділ) книги, сторінка.

3. Якщо нова цитата на цій самій сторінці, у цьому самому творі, то пишеться: «Там само».

4. Якщо в цитаті щось пропускається, ставляться три крапки (...).

5. Цитата оформляється за правилами пунктуації у прямій мові.

6. Якщо цитата є продовженням вашої думки, вона пишеться з малої літери, але в лапках.

3. Написання доповідей, рефератів, анотацій, тез, рецензій з навчально-наукової проблеми. 

Реферат (нім. Referat, від латин, refero — доповідаю) — 1. Короткий виклад основних положень учення, наукової праці, дослідження або змісту книги. 2. Доповідь із будь-якої теми, що складається з огляду літературних та інших джерел.

Реферат повинен дати уявлення про характер роботи, методику проведення дослідження, його результати. У ньому стисло, логічно й послідовно викладають зміст джерела, висловлюють власну думку з досліджуваної проблеми. Часто реферат складається за кількома джерелами.

Основні вимоги до реферату: інформативність, виділення найважливіших положень першоджерела, об'єктивність, невикривлений виклад тексту. Тому мова реферативного тексту характеризується загальними для наукового стилю рисами: ясністю, точністю, логічністю та доказовістю.

Виділяють такі види рефератів: репродуктивні — реферати, що тільки відтворюють зміст тексту-джерела; продуктивні — реферати, що передбачають критичне осмислення матеріалу і його об'єктивний аналіз.

ЯК ПІДГОТУВАТИ ПРОДУКТИВНИЙ РЕФЕРАТ

1. Сформулюйте тему реферату. Запишіть орієнтовний план.

2. Доберіть наукову літературу з теми. Визначте з-поміж неї основну й додаткову.

3. Опрацюйте дібрані наукові джерела, використовуючи різні види читання й різні способи перероблення тексту (тези, тематичні виписки).

4. Уточніть план реферату.

5. Систематизуйте дібраний матеріал відповідно до плану. Пам'ятайте, що композиційно текст реферату складається

з трьох логічно пов'язаних частин: вступної, основної (описової), заключної.

6. Порівняйте наукові позиції авторів наукових праць (спільне, подібне, відмінне), застосовані ними методи дослідження, одержані результати, висновки.

7. Скористайтеся різними видами мовних трансформацій (перефразування, узагальнення, абстрагування тощо) і лексичними засобами організації тексту й підготуйте письмовий реферат.

8. Висловіть у заключній частині реферату своє ставлення до теми та ступеня висвітлення її в науковій літературі.

Рецензія (латин, recensio — «розгляд») — висловлення, що містить аналіз і критичну оцінку художнього, публіцистичного або наукового твору, спектаклю, кінофільму й т. ін.

Написання рецензії — складна й відповідальна робота, тому доцільно уважно ознайомитися зі змістом книги (телепередачі, кінофільму, вистави), публіцистичної статті або наукової праці, визначити тему, ідейну спрямованість, критично, переконливо й ґрунтовно проаналізувати позицію автора, композицію, авторський стиль, дослідити характер героїв, зміст їхніх вчинків (у художньому творі), зазначити позитивні сторони й відзначити недоліки твору. Рецензент повинен бути неупередженим і пам'ятати, що рецензує результат діяльності, а не оцінює особистість автора. Рецензії пишуть у науковому або публіцистичному стилі.

ПОСЛІДОВНІСТЬ РЕЦЕНЗУВАННЯ НАУКОВОЇ СТАТТІ

1. Визначте стиль і жанр рецензованої праці (наукова стаття, доповідь, учнівська наукова робота та ін.), запишіть вихідні дані про автора і твір.

2. З'ясуйте мету й завдання автора.

3. Визначте ступінь актуальності й новизни теми наукового дослідження (для науки загалом, певної галузі знань, розв'язання практичних завдань тощо).

4. Бібліографічний пошук на тему наукової роботи із залученням сучасних інформаційно-комунікативних технологій. Бібліографія. Анотація.  (Тема 16, стор. 251-252; Тема 17. стор. 253)

Бібліографія — це список літератури з певного питання. Розрізняють бібліографію реєстраційну (ознайомлює читача з назвами книг), рекомендаційну (назви книг, які рекомендує автор), список використаної літератури — перелік книг, використаних автором під час підготовки, наприклад, статті, доповіді, повідомлення та ін.

Під час підготовки доповіді чи реферату використовують різні джерела пошуку необхідної літератури: каталоги і картотеки бібліотек, бібліотечні посібники, списки літератури, використаної під час написання книг і статей, покликання в підручниках, монографіях, словниках, покажчики змісту річних комплектів спеціальних періодичних видань, електронні бази даних.

Бібліографічні виписки джерел краще робити на каталожних картках, щоб скласти з них робочу картотеку, яка, на відміну від записів у зошиті, зручна тим, що її завжди можна поповнювати новими матеріалами, легко знаходити необхідні записи. Картки можна групувати в будь-якому порядку (за розділами, підрозділами, темою тощо). Найзручнішою є розстановка карток у єдиному алфавіті прізвищ авторів та назв видань (3 посібника).

Умовно бібліографічний опис книги можна подати так. Заголовок бібліографічного запису (прізвище, ініціали автора/ авторів). Основна назва (напр.: Фізика). Відомості про відповідальність (напр.: підручник, посібник). — Відомості про видання (напр.: 2-ге вид.). — Місце видання : Видавництво, дата видання. — Кількість сторінок.

Наприклад: 

1. Шкляр В. Елементал : [роман] / Василь Шкляр. — Львів : Кальварія, 2005. — 196 с.

2. Суберляк О. В. Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Суберляк, П. І. Баштанник. — Львів : Растр-7, 2007. — 375 с.

Анотація — це стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. У ній зосереджується увага на найсуттєвішому. Структура анотації така: вступна частина (бібліографічний опис джерела), основна частина (перелік основних проблем та/або висновків тексту-джерела, мета, елементи оцінки книги); заключна частина (актуальність і адресат джерела)).

За різними ознаками виокремлюють кілька видів анотацій:

1) за змістом і цільовим призначенням — довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні;

2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела — загальні та спеціалізовані.

На відміну від інших текстів, анотація містить інформацію про новизну анотованого джерела порівняно з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; стисло передає основний зміст тексту; заохочує до прочитання тощо.

Про високий рівень анотації свідчить якість і точність інформації про першоджерело; логічне її оформлення; відповідність чинним мовним нормам; обмежений обсяг.

Найпоширенішою помилкою під час складання анотацій є їх надлишковість, яка виникає переважно під час повторення інформації, використання зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій.

Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого питання та ознайомлення зі змістом книги.