Життєвий і творчий шлях Є.Плужника

1. Життя

Євген Павлович Плужник (літературний псевдонім Кантемирянин;  26 грудня 1898, Кантемирівка, Воронізька губернія — 31 січня 1936, Соловки) —

український поет, драматург, перекладач.

 Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина). 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де Є.Плужник працює вчителем мови та літератури. З 1920 навчався у Київському зоотехнічному інституті, в якому працював чоловік його сестри, навчання покинув, щоб стати актором. З 1921  поет навчавсь у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де вчився у відомого тоді професора Володимира Сладкопевцева разом із В. Строєвим та В.Осєєвою. Попри успіхи в інституті він був змушений покинути навчання через туберкульоз. Із 1924 стає активним учасником організації «Ланка». У 1926 році хвороба загострилася, однак поет вижив («Ти знаєш, якщо дуже захотіти, можна і не вмерти…»). Лікування проходив у Ворзелі. Відтоді двічі на рік — в Криму або на Кавказі.1923 року Євген працював у редакціях, був перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші.

4 грудня 1934 заарештований НКВС. Звинувачений у належності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г.Епіком, М.Кулішем, В.Підмогильним, О.Ковінькою та ін. засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув’язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами були «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася.

Реабілітований у серпні 1956. Умовна могила — на Байковому кладовищі у Києві, 9 дільниця.