Життя і творчість М.Хвильового

1. Жанрово-стильове розмаїття, часткова ідеологічна заангажованість, експериментаторські модерністичні пошуки.

Академік О. Білецький назвав М. Хвильового, з творчістю якого ми розпочинаємо знайомство, «основоположником справжньої української прози». А була у 20–30-ті роки та пізніше ще й інша проза — ідеологічно заангажована, спрямована на обслуговування пануючої влади, втиснута в жорсткі рамки «соціалістичного реалізму».

Прагнучи модернізувати життя української нації, творити нову «пролетарську» літературу, прозаїки, як і поети, проголосили розрив із традицією. Тому стали популярними модерністські стильові течії: футуризм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм та ін. У великій прозі з’явилися такі жанрові різновиди, як роман у новелах («Чотири шаблі», «Вершники» Ю. Яновського), науково-фантастичний роман («Останній Ейджевуд», «Прекрасні катастрофи» Ю. Смолича, «Сонячна машина» В. Винниченка), соціально-психологічний роман («Місто» В. Підмогильного, «Дівчинка з ведмедиком», «Доктор Серафікус» В. Домонтовича (В. Петрова)), кіноповість («Арсенал», «Земля» О. Довженка); набули розвитку вже традиційний для української літератури історичний роман («Людолови» З. Тулуб, «Чорна брама» І. Сенченка), історична повість («Шоломи на сонці», «Шестикрилець» Катрі Гриневичевої), трилогія («Мазепа» Б. Лепкого), твори У. Самчука, Наталени Королевої (останні чотири автори — представники західноукраїнської та еміграційної прози).

Це було відродження, розквіт української літератури 1920-х років. А на початку

30-х почалося переслідування всякої вільної думки — від морального до фізичного знищення. І це переросло у величезну трагедію не лише української літератури, а й усієї української нації.

Завдання.

Складіть таблицю «Українські поети та прозаїки 1920–1930-х років, розвиток жанрів»

Поети

Прозаїки

Жанри

П. Тичина…

Ю. Яновський…

Роман у новелах…

 

«Широке коло невикористаних можливостей, і притому відсутність справжнього учеництва, знань, авторської вибагливості, мистецького заглиблення — ота атмосфера, в якій виростає наше молоде повістярство. Із усіх можливих стилів прози — скрізь і завжди один Хвильовий, до того — Хвильовий, сприйнятий як канон, як літературна норма. Дотягніться до цієї норми — і будете “яко боги”!.. Рідко хто з молодих авторів уміє боронити свою самостійність проти “Синіх етюдів” та “Осені”»,— писав М. Зеров. Цю ж думку підтверджує В. Сосюра: «Хвильовий завдяки своїй чарівній індивідуальності і величезному знанню російської та української літератур… зібрав навколо себе цілу плеяду молодих прозаїків… Його соратниками були, трохи пізніше, Панч, Вражливий, Копиленко, Яновський, Підмогильний і інші… І на всіх їх була печать його геніальності».

І вже ніяк не обійтися без відомого висловлювання сучасника Хвильового, літературознавця В. Коряка: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить.

Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором’язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник». Такі відгуки можна було б продовжувати ще і ще.

Хто ж він, цей Хвильовий?