Остап Вишня
1. Остап Вишня. Трагічна творча доля українського гумориста
О. Вишня, із життям і творчістю якого ми розпочинаємо знайомство, писав: «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати “Реве та стогне” та садити гопака, і не того, в кого прізвище на “ко”,— а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо ото і є справжні українці». Як актуально звучать ці слова і в наш час! Письменник обрав своєю зброєю в боротьбі за людину сміх — то дошкульний, то доброзичливий, то гіркий крізь сльози, який завжди супроводжував наш народ у його багатостраждальній історії. На поневолення й зневагу українці часто відповідали в’їдливим висміюванням (згадаймо хоча б знаменитий лист запорожців турецькому султану). Сам Остап Вишня замислювався: «Оце я собі думаю: що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати?..» І сам відповідав: «Треба — любити людину. Більше ніж самого себе…»
Сестра гумориста, заслужена вчителька УРСР Катерина Михайлівна Даценко, згадувала: «Мрійником був Павлуша, рано навчився читати, любив книжку, не розлучався з нею. Дома на піддашку сидить і читає, в поле, в ліс побіжить — читає, а коли грати захочеться з хлопцями, бережно ховає книжку в кашкет. Природу любив Павлуша, усе живе любив. Голубів любив і вони його. Сяде голуб на плече і ходить з ним Павлуша. А старі люди казали: коли голуб любить — добра людина буде».
Павло Губенко працював у редакції газети «Селянська правда», виконуючи технічну роботу. Якось написав «для внутрішнього вжитку» усмішку про комічні епізоди та курйози в редакційному житті. Колеги твір схвалили щирим сміхом і запропонували написати фейлетон.
«Я їм кажу:
— Та не вийде в мене!
— А вони мені:
— А ви спробуйте! Про редакційні ж справи вийшло! Напишіть!
Почав писати. Іноді виходило, іноді не виходило. Згодом почало частіше “виходити”, ніж “не виходити”. Почало частіше братися за Гоголя, за Щедріна і за Чехова…
Читав, думав: “Чому смішно? Звідки сміх? Дістав словники, збірники приказок… І прислухався. Прислухався і в трамваях, і в базарах, і по ярмарках, і по поїздах,— чому сміються, чого так весело?.. І записував”».
Остап Вишня став родоначальником нового жанру — усмішки. Від звичайної гуморески усмішка відрізняється тонким ліризмом і чудовими описами природи, що не є притаманним для сатиричних творів.
Особливість жанру усмішки — це поєднання побутових зарисовок, жанрових сценок з авторськими відступами. Усмішки завжди лаконічні й дотепні.
v Завдання. Складіть таблицю «Жанрові різновиди гумористичних творів Остапа Вишні»
|
Жанри |
Приклади |
|
Автобіографічні оповідання |
«Моя автобіографія», «Отак і пишу», «Перший диктант» |
|
Мистецький силует |
«Олександр Довженко», «Мар’ян Крушельницький» |
|
Гуморески |
«Федько Зошит», «Геометрія» |
|
Фейлетони |
«Музична історія», «Драстуйте!» та ін. |
|
Усмішка-нарис |
«Ленінград і ленінградці» |
|
Усмішка-оповідання |
«Зенітка» |
|
Усмішка-фейлетон |
«Каченята плачуть» |
|
Усмішка-жарт |
«Ведмідь», «Бенгальський тигр», «Дикий кабан, або вепр» (за змістом), «Реп’яшки» «Богодухівська голова», «Ізюмська свиня», «На себе глядя…» |
На початку 1930-х років Остап Вишня був одним із найулюбленіших і найпопулярніших письменників в Україні. Видано величезними тиражами кілька його збірок, він пише для сатирично-гумористичного журналу «Червоний перець», якийсь час навіть редагує його.
Але настає страшний час наклепів, доносів, навішування ярликів і репресій. Під прицілом — українська інтелігенція, особливо письменники, надто ж сатирики (обов’язково когось із владних зачепили!).
1931 року Остап Вишня подає заяву до ВУСППу, але його не приймають, бо в нього, виявляється, «підозріле» оточення — «попутники» й «націоналісти» Хвильовий, Довженко, Курбас, Куліш, Гірняк та ін. Письменник довго не може отямитися після звістки про самогубство М. Хвильового у травні 1933 року. У грудні цього ж сумнозвісного 33-го був заарештований і сам Остап Вишня. Він сидів у харківській тюрмі НКВС, з нього «вибили» зізнання про участь у контрреволюційному заколоті. Його засудили до розстрілу, а через рік вирок замінили десятьма роками ув’язнення. Покарання відбував у сталінських таборах Ухти, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Зміг вижити тільки завдяки стійкості характеру, життєвому оптимізму й почуттю гумору. А ще — завдяки підтримці дружини Варвари Олексіївни, яка зі своєю дочкою поїхала за ним, оселилася неподалік (разом жити не дозволили), слала посилки й листи.
Звільнили дещо раптово (зазвичай, строк постійно додавали), на початку 1944 року, а реабілітували — тільки через одинадцять років, за рік до смерті.
Про письменника клопоталися М. Хрущов і О. Довженко. На засланні Остап Вишня практично нічого не писав, крім щоденника.
З особистістю Остапа Вишні пов’язано багато «цікавинок», анекдотів і навіть легенд.
v Рідний брат Остапа Вишні — В. Чечвянський — теж став письменником-гумористом, був репресований.
v Популярність і дієвість творів Остапа Вишні була такою великою, що в народі склали прислів’я: «Де Остап Вишня, там міліція лишня»
v .До письменника приходили зі скаргою жіночки, навіщо він їх так змалював у своїх фейлетонах, що тепер над ними сміється все село.
v Завдяки творам Остапа Вишні тираж газети «Вісті ВУЦВКу» зріс майже до мільйона.
v Перебуваючи на засланні, Остап Вишня деякий час завідував медпунктом як людина, що мала медичну освіту. У цьому закладі не було ніяких ліків, крім «Зеленки». А люди зверталися з виразкою шлунку, головним болем, О. Вишня лікував їх сміхом: розкаже анекдот, смішну бувальщину, дивись, посміється чоловік — і вже легше йому стане.
v Кажуть, що матір Остапа Вишні, як родичку репресованих, теж вивозили в товарному вагоні на висилку. Вдома залишилися малолітні діти, яких могли забрати в дитячий будинок. Не маючи паперу, мати написала на ганчірці прохання до людей, щоб повідомили у Київ сестрі — хай та забере дітей. Записала адресу й викинула шматину на колію. Як не дивно, люди знайшли й виконали прохання. Діти були порятовані (у ті часи і до дітей репресованих ставилися так само жорстоко — розкидали по всіх усюдах, міняли прізвища, примушували відмовлятися від батьків, тримали як злочинців).
Про твори Остапа Вишні захоплено відгукувались письменники — його сучасники М. Хвильовий, В. Сосюра, П. Тичина та ін. Але були й такі, що цькували та шельмували його твори, здебільшого не за власним переконанням, а «за вказівками партії». Так, якийсь письменник Б. Вірний запевняв, що «гумор О. Вишні спирається, насамперед, на комізм вислову…, комізм… вульгарщини, досить прозорого натяку на елементи звичайнісінької порнографії…»
Ще інший зазначав: «Постать реакційна, гальмо на потягові культурної революції на Україні». Навіть ім’я гумориста писав з малої літери: «Остап вишня є чималою мірою апологет дрібновласницької, а може, й куркульської частини радянського села»; «треба сказати одверто, що творчість Остапа вишні не є багатство, не є досягнення української літератури. Остап вишня є наша бідність, бо в його творчості знайшли найповніше виявлення хуторянство, некультурність і провінціалізм».
І це при всьому тому, що Остап Вишня підтримував радянську владу, відгукувався на всі злободенні проблеми свого часу. Над робочим столом у нього висів аркуш паперу з надрукованим списком: «Мої “друзі”, будь вони трижди прокляті, про що я, нещасний, мушу думати й писати».
Мої «друзі», будь вони трижди прокляті
Бюрократи
Вельможі
Перестраховщики
Окозамилювачі
Хапуги
Зажимщики критики
Підлабузники
Хабарники
Спекулянти
Круглодобові патякали
Дрімучі дурні
Чваньки
Замасковані паразити
Одверті мерзотники
Сутяги й склочники
Халтурщики
Пошляки
Хами
Здирщики
Ханжі
Браконьєри
Грубіяни
Задаваки
Аліментщики-літуни та інші сукини сини й прохвости
Про що я, нещасний, мушу думати й писати:
Про хуліганство, грубість і невихованість
Про виховання лоботрясів і шалопаїв
Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім’ї
Про широкі натури за державний кошт
Про начотчиків і талмудистів у науці
Про консерваторів у сільському господарстві й промисловості
Про винищувачів природи
Про всяке, одне слово, дермо!
Господи, Боже мій! Поможи мені!
Звичайно, не всі твори Остапа Вишні були високохудожніми, пройшли випробування часом (особливо це стосується політичних фейлетонів, газетних матеріалів), але кращі з них заслуговують на те, щоб про них сказали видатні люди.
Відгуки про творчість Остапа Вишні та його особистість Я — не критик, не теоретик і навіть не публіцист. Я — звичайнісінький собі читач. Читав я, звичайно, й твори Остапа Вишні (хто не читав творів ОстапаВишні?). «Усмішки» Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні, за те, що вони часто глибоко трагічні, за те, що вони злободенні… за те, що вони близькі робітничо-селянським масам, за те, що на них виховувалась і виховується наша письменницька молодь… (М. Хвильовий)
З малої літери писалося там навіть ім’я людини: «постать реакційна, гальмо на потягові культурної революції на Україні». Оце культура: «остап вишня є чималою мірою апологет дрібновласницької, а може, й куркульської частини радянського села»; «треба сказати одверто, що творчість остапа вишні не є багатство, не є досягнення української літератури. Остап вишня є наша бідність, бо в його творчості знайшли найповніше виявлення хуторянство, некультурність і провінціоналізм»; «час вже зрозуміти й час мужньо піднести голос проти фальстафа вишні, як його влучно в “авангард-альманасі” назвав Гео Шкурупій…»
Зупинися. Не треба. Не треба піднімати цю гидоту, її в нашому житті досить. Але, може, нашої, сьогоднішньої — коріння там? Там, там: «усмішки остапа вишні є вже замкнене коло, що з їх виходу немає, що вже вмерла літературна машкара їх продуцента, але загробні закликання все нових і нових десятитисячних тиражів “усмішок” — є ще живий літературний факт, що розплодив уже цілий садок вишневий усмішок — і по ньому пройти повинні трактори нашої сучасності…»
Ми — моголи, моголи, згодні були, мовчали, не заперечували, не заступалися, не кидалися на амбразуру гидоти й бруду. Я перегорнув пресу усіх тих років — і ніде нічого не знайшов. Як води в рот понабирали… (В. Коваль, літературознавець)
Сталінський редакторський апарат одержав настанову не просто на, сказати б, ідеологічне «виправлення» літературних творів, а на пряме знищення тих, які не вписувалися у задану схему природно, що правовірний український журнал «Нова генерація» тут же заходився виконувати сталінську вказівку, повідомивши, що починає друкувати детальний аналіз творчості низки сучасних українських письменників. Природно також, що розпочався цей «аналіз» нищівним ударом по жанру, найбільш небезпечному для режиму — по сатирі. Почався безсовісною і провокаційною статтею Олексія Полторацького «Що таке Остап Вишня?». Автор бездоганно виконав високе замовлення. І от уже українська мова «науково» поділяється на «куркульську», якою писав Вишня, та «мову колгоспника і пролетаря». А пише Вишня такою мовою виключно з метою «зробити наклеп на ленінську національну політику». Сам же письменник «без сумніву є постать реакційна, гальмо на потягові культурної революції на Україні», «контрреволюціонер, націоналіст», а разом з письменниками Михайлом Яловим та Олесем Досвітнім вони — «бездарності, шпигуни, для яких література є маскування основного їхнього заняття — шпигунства та шкідництва». Це вже не науково і, тим паче, бездоказово, але… завдання виконано. (Г. Хоменко, журналіст)
Розум він мав вольтерівської гостроти, викривач він був незрівнянний, та все ж визначальним, мені здається, в його вдачі було саме це: ніжність, душевність, поетичність. Ніякі найстуденіші вітри тяжких часів не могли остудити в його душі жар любові — невгасимої любові до народу, до Вітчизни, до краси життя й мистецтва. (О. Гончар)
Сміливо кажемо: Остап Вишня — найвизначніша зоря, що так барвисто засвітилася на обрії українського… гумористичного неба. Найвизначніша і найясніша. (О. Ковінька, письменник-гуморист)
…Його люблять і заокеанські українці — в Канаді, в Сполучених Штатах Америки. Його чудові гуморески й фейлетони читали й читають десятки тисяч українців, яких… доля закинула за океан… (П. Кравчук (Канада))
Творчість Остапа Вишні, здається мені, дуже близька до творчості Гоголя. Так само, як і Гоголь, Остап Вишня поєднує в своїй творчості ліричність з гумором, так само любить свій народ і українську природу. (Д. Чавдаров-Челкаш (Болгарія))
Остап Вишня — серцем промовляю і бачу усміхнене, добре, розумне, випромінююче світло обличчя людини, умудреної життям, але молоде, як сама поезія… Чую інтонацію його мови, в якій сонце, гумор, влучність, народна звучність і глибина! Чудова людина! Спасибі тобі, Україно, за такого ангела сатири і гумору. (С. Смирнов, поет (Росія))
Нікого з нас так не любив і не любить український народ, як Вишню. (В. Сосюра)
Ви — сміху й гумору до пари, / Ви — укрсатири Головвишня! (Ю. Яновський)
Люблю Остапа Вишню. Твори його заражають нас любов’ю до життя. (П. Тичина)