Мистецтво Сходу

3. Східні музичні інструменти

         Цисяньцинь (кит. ци-«сім», сянь- «струни», цинь — «струнний інструмент») — китайський 7-струнний щипковий музичний інструмент, з дерев'яним корпусом має широкий діапазон, ніжний та м'який звук, різновид цитри. Має корпус у вигляді дерев'яного ящика (довжина 100—120 см, шириною близько 20 см); струни виготовлені із шовку та мають різну товщину. У III ст. до н.е цей інструмент входив до складу придворного оркестру я-юе (музика офіційних церемоній) і був найбільш характерним інструментом класичної давньокитайської музики. За матеріалом відноситься до категорії «шовкові інструменти».

   Друга різновидність щипкових — янь-цинь (орієнтован горизонтально) грають спеціальними паличками-молоточками.

        Піпа — китайський струнний щипковий музичний інструмент грушоподібної форми з 4-5 струнами, подібний до лютнідіапазон до 3 октавзвукоряд  хроматичний; застосовується в сольній та ансамблевій грі, а також для супроводу співу та читання віршів. Струни шовкові (рідше-металеві), закріпленні за допомогою кілків та струноутримувача. Довжина інструменту — близько 100 см, ширина 30-35 см. Перші згадування піпи у літературі відносяться до 3 cт., перші зображення — до 5 ст. Назва піпи пов'язана зі способом гри на інструменті: «Пі» -рух пальців вниз по струнах, а «па» — зворотний рух вгору. Звук витягується плектром, а іноді нігтем, якому придають спеціальну форму. Піпу застосовують як сольний, ансамблевий та оркестровий інструмент.

        Ерху, ерхуцинь — китайський (японський) двострунний смичковий інструмент, різновид  хуциня. Звук легкий, ніжний, схожий на фальцет. Застосовують як сольний, ансамблевий та оркестровий інструмент. Існує різноманіття технік гри та багатий репертуар для ерху. Він один з найважніших струнних інструментів. Його історія налічує понад 1000 років. Ерху складається з дерев'яного або бамбукового корпусу з декою зі шкіри змії, довгою шийкою, на яку натягнуті 2 струни та смичка з кінського хвоста.

     Гуцзинь — історія його виникнення налічує більш ніж 3000 років. Цинь — найбільш давній із дзвінких китайських ударних інструментів. Це кам'яна пластина овальної форми, підвішена до рами; б'ючи по ній молоточком, можна отримати звук певної висоти. Поєднуючи різні за висотою звучання звуки інструмента, майстри створили бяньцин (у ньому 16 цинів), на якому можна грати, як на металофоні, витягуючи мелодію.

    Юньло — набір самозвучних музичних інструментів — гонгів (ло — гонг), розташованих в певному порядку в рамі-стійці (в залежності від настройки). Кожен гонг видавав певну ноту. Розрізнюють дві основні форми цього інструмента: переносний і стаціонарний.