Поширення у природі. Застосування
Мабуть, важко переоцінити значення оксидів. Оксиди доволі поширені у природі завдяки хімічній активності Оксигену. В атмосферному повітрі містяться такі його сполуки як вуглекислий газ CO2, водяна пара, оксиди Нітрогену та Сульфуру.

Вода – найпоширеніший оксид на Землі. Вода вкриває близько 71% земної поверхні. Такий важливий оксид, як вода, необхідний для нормальної життєдіяльності всіх організмів. Він є розчинником значної кількості поживних речовин. Воду називають живою кров’ю Землі. Масова частка води в організмі людини складає близько 65%-80%.
Вода незвичайна тим, що вона, охолоджуючись до температури +4°С, стискується, а після подальшого зниження температури – розширюється. На властивості води впливає кремній і сполуки Силіцію. Якщо 10 частин води змішати з 1 частиною силікатної кислоти, то утворюється «суха вода». Інші кремнієві сполуки роблять воду такою густою, що вона стає подібна до ґуми, і її можна різати ножем.
Тверду оболонку Землі утворюють сполуки, що містять оксиди. Вони входять до складу гірських порід, грунтів, мінералів.
Силіцій оксид (SiO2) є в складі піску, глини, кварцу. SiO2 відомий як пісок. Він утворюється у процесі вивітрювання гірських порід. Чистий, майже білий пісок називають кварцом. Силіцій оксид трапляється у вигляді кристалів гірського кришталю. Забарвлений кришталь утворює напівкоштовне каміння: фіалковий аметист, димчастий топаз, барвисту яшму та опал. Трапляється силіцій оксид у вигляді кременю, з якого ще в сиву давнину виготовляли перші знаряддя праці.
Алюміній оксид (Al2O3) входить до складу глини і різних гірських порід. Його прозорі кристали з домішками інших речовин утворюють коштовне каміння: сині сапфіри, червоні рубіни. Непрозорий корунд використовують як наждак для виготовлення шліфувальних кругів, брусків для полірування.
Значно поширені оксиди феруму, які входять до складу залізних руд, наприклад, – Fe3O4 (магнітний залізняк), Fe2O3 (червоний залізняк). Fe2O3 – тверда кристалічна речовина червоно-коричневого кольору, використовується для виплавляння чавуну, у лакофарбовій промисловості, виробництві лінолеуму.
CaO – біла тугоплавка речовина, відома як палене, або негашене, вапно. Без цього оксиду не обходиться жодне будівництво. В реакції з водою він утворює вапняний розчин, а після додавання піску – будівельний розчин.
CO2 – вуглекислий газ, необхідний для процесу фотосинтезу зеленим рослинам. У природі він утворюється під час дихання, горіння, гниття органічних решток. Його використовують у вигляді «сухого льоду» для охолодження продуктів харчування тощо.
ZnO і TiO використовують для виготовлення білила, Cr2O3 – зеленої фарби, MnO2 – фіолетової, FeO • CaO • Al2O3 – чорної фарби.
Фізичні та хімічні властивості оксидів
Оксиди можуть перебувати у різних агрегатних станах:
а) тверді – ZnO, Al2O3, Fe2O3, SiO2, P2O3, N2O5 тощо;
б) рідкі – H2O, SO3, Cl2O7, Mn2O7 тощо;
в) газуваті – CO2, SO2, NO, NO2 тощо.
Це залежить від будови їхньої кристалічної гратки. Більшість оксидів металічних елементів складається з йонів і є твердими речовинами. Вони як правило не розчиняються у воді, мають високі температури плавлення. Серед основних оксидів з водою реагують лише сполуки лужних і лужноземельних елементів. Більшість окидів неметалічних елементів складається з молекул. Оксиди з молекулярною кристалічною граткою за звичайних умов можуть перебувати у різних агрегатних станах, найчастіше у рідкому або газуватому.
Температури плавлення у них різні – від дуже високих до дуже низьких.
Оксиди бувають різного забарвлення, наприклад: білого (Na2O, ZnO, MgO), жовтого (HgO, Рb2O), синього (TiO2), темно-зеленого (NiO), чорного (CuO), червоного (Cu2O), бурого (Fe2O3, NO2). Деякі оксиди мають запах: SO2 – різкий, задушливий; NO2 – задушливий.
