Тема 2. Синтаксис. Пунктуація. Пряма й непряма мова.
Тема 2. Синтаксис. Пунктуація. Пряма й непряма мова.
Мета: формувати навички і вміння застосування одержаних раніше знань учнів про пряму і непряму мову як засобів передачі чужої мови та інтонацію речень з прямою мовою, про діалог та цитати як спосіб передачі чужої мови; розвивати уважність, вдумливість, синтетико-аналітичне мислення; виховувати любов і повагу до краси слова.
Очікувані результати: знати основні поняття модулю (пряма й непряма мова, діалог, цитата), вміти застосовувати знання на практиці, правильно ставлять розділові знаки при прямій мові, цитаті та діалозі й обґрунтовують їх, замінюють пряму мову непрямою.
Пряма і непряма мова
Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін: Хтось із дитям удвох бродить різдвяним садком. Каже дитятко: «Я — Бог», трусить сніжком (І. Малкович).
Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно, без допомоги сполучників. У складі слів автора є спеціальні слова, що вводять пряму мову, певною мірою з'ясовують її особливості: говорити, казати, повідомляти, відповідати, запитувати, зазначати, натякати, порадити, попросити, пояснювати, підкреслювати, зауважити, буркнути, думати: «Земля найкраще пахне восени», — говорить сам до себе Тимофій (М. Стельмах). Уводити пряму мову можуть не лише дієслова, а й іменники: питання, відповідь, пропозиція, команда, шепіт.
Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.
Розділові знаки при прямій мові
Пряма мова завжди береться в лапки. Уживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.
Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:
Він має повернутися. В хатину,
де на порозі — сивий чоловік.
Той сивий старець прошепоче: «Сину...»
Старий і сивий, як двадцятий вік.
К. Герасим'юк
Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: «Не клопочися дарма, жінко», — хитали сивими бородами діди. «А знаєте, чому півники подружилися?» — підійшов до дітей тато. «Дідусю, струмок висихає!» — схвильовано повідомили хлоп'ята (В. Чухліб).
Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:
1) слова автора в середині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: «У вигляді мови, —сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар» (Л. Бортняк);
2) слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У цьому випадку перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:
«Так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку, — Джерело замулилось». «Нічого, згодяться кошики, — мовить Овдій. — Руки в людини для того, щоб роботу ними робити». «Чому це ви радієте? — запитує Тетян-ка. — Сонця ж нема. Хмарно» (В. Чухліб);
3) слова автора містяться в середині прямої мови і вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись. У такому разі після них вживається двокрапка і тире:
«Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери» (В. Скуратівський).
Заміна прямої мови непрямою.
Непряма мова — це чуже мовлення, передане тільки із збереженням змісту висловлюваної думки без збереження форми та інтонації висловлювання.
Коли чужу мову треба передати від себе, тобто непрямою мовою, тоді слова автора роблять головним реченням, а пряму мову — підрядним: Я сказав бабусі: «Чудова легенда». (С. Носань) — Я сказав бабусі, що це чудова легенда.
При цьому в непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чужа мова.
Після непрямого запитання знак питання не ставиться.
Непряма мова передає лише зміст чужого мовлення.
У непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді — вставні слова, частки, а звертання або опускають, або роблять підметами чи додатками: «Ні,— усміхнулася бабуся,— вона [Олена] ніскілечки не постаріла, залишилася, як і тоді, молодою.(С. Носань) — Бабуся усміхнулася й заперечила, що Олена ніскілечки не постаріла, а залишилася, як і тоді, молодою».
Зверніть увагу! Комою не відокремлюються одиничні займенники та прислівники, що є, власне, частиною непрямого питання: Бачив хлопця й не сказав якого; Мати повернеться, та не знати коли.
|
Пряма мова (П/п) і слова автора (А/а) |
Цитата |
|
А: «П». |
Якщо цитата супроводжується словами автора, то розділові знаки ставлять, як при прямій мові. |
|
«П», – а. |
Якщо авторська мова починається словами так указує (говорить), так зауважує, ось що сказав і под., після лапок ставлять тільки тире. |
|
А: «П», – а. |
Якщо цитата є частиною речення, вона пишеться з малої літери. |
|
«П… – а, – п». |
Якщо цитату наводять не повністю, то на місці пропуску ставлять три крапки. |
|
«П… – а. – П». |
ПОРІВНЯЙТЕ!
|
|
«П(?!) – а: – П». |
Вказівку на автора або на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беруть у дужки й після другої дужки ставлять крапку. |
|
Віршовану цитату, записану у вигляді строфи, у лапки не беруть. Якщо віршований текст пишуть суцільним рядком, то його оформлюють як звичайну прозову цитату. |
|
|
Епіграфи пишуть без лапок. Вказівку на джерело або автора подають під епіграфом справа без дужок і крапку після неї не ставлять. |
|
Діалог |
|
Кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире, лапки не використовують, інші розділові знаки ставлять, як при прямій мові. |
|
Уля до люстра. Від люстра під хрест. Тоді раптом стала: |
ЗАМІНА ПРЯМОЇ МОВИ НА НЕПРЯМУ
|
1 |
||
|
Пряма мова – розповідне речення |
Що |
Слова автора – головне речення, пряма мова – підрядне |
|
Я сказав йому повчально: «Географію завжди треба, сину, добре знати». |
Він сказав синові, що географію завжди треба добре знати. |
|
|
2 |
||
|
Пряма мова – спонукальне речення |
Щоб |
1. Слова автора – головне речення, пряма мова – підрядне. |
|
«Робіть, як ми домовились», – порадив Гаврило. |
1. Гаврило порадив, щоб робили, як вони домовилися. |
|
|
3 |
||
|
Пряма мова – питальне речення |
Хто, що, куди, де, чи... |
Слова автора – головне речення, пряма мова – підрядне |
|
«Хто це робитиме? – спитав він. |
Він спитав, хто це робитиме. Вона спитала, що це значить. Андрій спитав, куди він іде. Вона спитала, де це буде. Він сумно спитав, чи це й усе. |
|
|
ПАМ’ЯТАЙ! |
||
|
Після непрямого запитання знак питання не ставиться. |
||
|
ЗВЕРНИ УВАГУ |
|
У непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді – вставні слова, частки, а звертання або опускають, або роблять підметами чи додатками. |
|
Порівняй «Тату, добридень!» – сказав я йому, спинившись. |
Цитата як спосіб передачі чужої мови
Цитата —- це особливий спосіб відтворення чужої мови, різновид прямої мови. Речення з цитатами за своєю будовою та пунктуаційним оформленням не відрізняються від речень з прямою мовою. Різниця полягає в спеціальному призначенні цитат і обов'язковому точному посиланні на джерело цитованого висловлювання.
Цитують, дослівно відтворюючи, уривки з наукових праць, художніх текстів, чиїсь висловлювання для підтвердження певної думки.
Різновидом цитати є епіграф.
Епіграф — це короткий вислів, уміщений перед текстом твору або його частини як виразник основної думки.
Оформлення цитати, епіграфа
|
Правило |
Приклади |
|
1. Цитата може оформлюватись як пряма мова зі збереженням відповідних розділових знаків |
«Микола Джеря, — як писав Франко, — хоч кріпаком родився, був однаково з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих, лицарських типів українських». |
|
2. Цитата може виступати частиною авторського речення. Тоді вона береться в лапки, але починається з малої букви |
Один з найулюбленіших народних героїв — козак Голота, який «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота». |
|
3. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставлять три крапки |
Максим Рильський пише, що Леся Українка справжніх друзів знайшла в особі Івана Франка, «з яким інколи заходила, однак, у гострі суперечки, хоч ніколи не тратила пошани до геніального свого старшого товариша, і в особі Ольги Кобилянської, тонкої та глибокої письменниці...». |
|
4. Цитата як самостійне висловлювання в тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора, джерело, звідки взято висловлювання. Крапку ставлять після дужок. Якщо інформацію про джерело записують окремим рядком, крапку після дужок не ставлять |
«Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. І поки живе мова — житиме й народ як національність» (І. Огієнко). «Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина). |
|
|
І мене в сім'ї великій, |
|
6. У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка |
«Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не золотеє: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото» (Г. Сковорода). |
|
7. Епіграф записується перед текстом у правому куті без лапок. Вказівка на джерело записується в наступному рядку без дужок і крапки |
Епіграф до розділу «Сорочинського ярмарку» М. Гоголя: |
Діалог. Розділові знаки при діалозі.
Діалог (гр. dialogos — «розмова двох») — форма мови, розмова двох або декількох осіб. Для діалогів характерна стислість висловлювань. Діалогічна мова записується з виділенням кожної репліки в абзац.
Репліка — слова кожного співрозмовника, учасника діалогу (полілогу).
Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають із нового рядка, перед нею ставлять тире й не вживають лапок. Інші розділові знаки ставляться, як при прямій мові.
Двері відчинив господар будинку, від чого Олекса на якусь мить навіть розгубився. Та оволодів собою:
— Дозвольте, професоре, я до Вас.
— Прошу, будь ласка, заходьте,— промовив Дмитро Іванович.— Здається, знайоме обличчя. А от не пригадую. (За І. Шаповалом)
Розділові знаки при діалозі.
Якщо репліки записуються одна за одною в рядок, то кожна репліка береться в лапки, а між репліками ставиться тире (усі інші розділові знаки — як при прямій мові). Перед кожною реплікою (у тому числі й перед першою) можна також ставити тире, тоді кожну парну репліку слід брати в лапки:
— А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема».— А хата є? — «Є». (Панас Мирний)
Кожну репліку записуємо з нового рядка, перед реплікою ставимо тире. Якщо перед реплікою стоять слова автора, після них ставимо двокрапку.
Якщо слова автора розташовані після репліки, то після неї ставимо кому або знак оклику чи знак питання, а потім — тире. Слова автора після репліки записуються з малої літери. Наприклад:
Минуло трохи часу, й одного разу, зайшовши до хати, батько сказав радісно:
— Ну, наші чорногузи вже й діток мають.
— Яких діток? — спершу не втямив Дениско.
— А лелеченят! (Є. Гуцало)
УВАГА!!! Опрацюйте підручник параграфи 2-5 (стор. 46-63). Правила вивчити.