ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА: Художнє конструювання як метод проектування предметного середовища. Поняття композиції. Види композиції в дизайні предметного середовища.
Художнє конструювання як метод проектування предметного середовища
Художнє конструювання є своєрідним методом проектування предметного середовища. Воно перебуває на перетині двох напрямків людської діяльності — технічного й естетичного. Основною метою художнього конструювання є активне вдосконалення навколишнього середовища, естетичної складової сфери праці й побуту людини.
Художнє конструювання як метод дизайну передбачає:
1) висунення нової ідеї;
2) розробку її структури;
3) раціональне втілення цієї ідеї;
4) гармонійне, виразне стилістичне оформлення виробу.
Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, мають бути
функціональними, а саме:
• максимально відповідати своєму практичному призначенню;
• бути зручними та безпечними під час експлуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки;
• бути естетично виразними, композиційно цілісними.
Наприклад, історія розвитку автомобілебудування — це безперервний пошук форми, яка б найліпшим способом втілювала ідею руху, швидкості, динаміки. Найбільше відповідає цій ідеї форма «витягнута крапля», яку сьогодні має більшість автомобілів.
Для досягнення композиційної цілісності дизайнер використовує можливості ритму, кольору, масштабу, співвідношення світла та тіні, пустоти та об’єму.
Поняття композиції. Види композиції в дизайні предметного середовища
Композиція (від латин, сотровіио — складання) — з’єднання, сполучення різних частин в єдине ціле відповідно до визначеної ідеї.
У дизайні предметного середовища існують композиційні прийоми. Композиційні прийоми — це засоби передачі руху (динаміка), спокою (статика), пропорції (прості —1:3, 1:4, золотого перетину — 0,618).
Динаміка — організація площини, об’єму або простору для відображення цілеспрямованого руху, емоційного чи фізичного напруження, сили (мал. 3.1).
Динамікою в композиції можна передати свій настрій, вибух емоцій і почуттів, радість. Предмети в динамічній композиції найчастіше розташовуються по діагоналі, асиметрично.

Крім асиметрії в динамічних композиціях використовується також контраст форм і розмірів, кольорів і плям, тонів і фактур.
Статика — організація площини, об’єму або простору для відображення нерухомості, відчуття спокою (мал. 3.2).
Багато архітекторів, художників за основу гармонійних пропорцій беруть так званий золотий перетин.
Золотий перетин — це такий пропорційний поділ відрізка на частини, при якому весь відрізок так відноситься до його більшої частини, як більша частина відноситься до меншої (мал. 3.3).


Пропорції «золотого перетину», які відомі з давніх часів,— це співвідношення 1 : 0,65, 1 : 1,65. Менший відрізок так відноситься до більшого, як більший до всього відрізка (а : в = в : с або с : в = в : а). У числовому вигляді — це 0,618. Більшість античних споруд ґрунтується саме на гармонійних пропорціях перетину (мал. 3.4).
Важливим елементом будь-якої композиції є композиційний центр.
Композиційний центр — це місце фокусування уваги глядача на деталях композиції.
Не слід плутати композиційний центр із геометричним центром (мал. 3.5). Геометричний центр утворюється перетином діагоналей площини. Композиційний центр може бути зміщений щодо геометричного. Із нього має розпочинатися розгляд композиції.
Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, пропорційності та цілісності, які є важливими факторами естетичної досконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсутністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фізичними характеристиками.
Пропорційність форм частин композиції має бути в такому співвідношенні, що створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них.
Цілісність форми досягається добором таких геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як одне ціле.
У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об’ємна, глибинно-просторова.
Фронтальна композиція — це композиція, що розташована в одній площині.
Об'ємна — це композиція виробу, яку ми сприймаємо з усіх боків.
Глибинно-просторова — це композиція, що виконується з відтворенням глибини простору.
Чітко виражені відмінність, несхожість елементів та їх протиставлення в структурі виробу називається контрастом композиції. Контраст є протилежністю нюансу. Нюанс — це сукупність близьких схожих ознак. Це — ледве помітний перехід, відтінок. Нюанс поєднує, а контраст протиставляє.
Контраст може виявитися як у загальній композиційній побудові, так і в окремих побудовах об’єму, характеру ліній, тональних, світлотіньових, кольорових, фактурних, пропорційних співвідношеннях тощо. Прикладом контрасту є різкий перехід округлої лінії в ламану, а також різкі переходи в будові пластики форми чи об’єму (мал. 3.6).

Контраст світлого й темного, блискучого й матового, м’якого й твердого досить часто використовується дизайнерами. В об’ємно-просторовій формі композиційні контрасти можуть бути виражені через такі характеристики: розмір (низький — високий, вузький — широкий), форму (ввігнута — опукла, статична — динамічна, симетрична — асиметрична), матеріал (щільний — пористий, теплий — холодний, виразна текстура — ледь помітна), колір (яскравий — блідий, світлий — темний) тощо.