|
Володимир Свідзинський (1885 – 1941)
(коротка довідка)
Поета називають «внутрішнім емігрантом». Він не був репресований разом з іншими представниками «розстріляного відродження», став членом Спілки письменників, його квиток підписав сам Максим Горький. Проте виразною домінантою творчості є поетика мовчання. Василь Стус називав це «способом шляхетної герметизації власного духу», коли треба «Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником…». Його творчість є феноменом "неканонічної традиційности», «дивовижної свободи вибіркового й ініціятивно-творчого опанування духовного спадку, суттєвого розширення... самої сфери спадкоємности» (за Елеонорою Соловей). Людмила Кісельова називає його вірші зразком так званої «семантичної поетики» («як своєрідний "самозахист" мови і як спробу подолання культурою глибокої кризи»). У 60-х роках, коли багато забутих імен поверталося, Свідзинського ігнорували, згодом таки опублікували деякі вірші, проте про окреме видання не йшлося. Закордоном видали книжку до 90-ліття поета, проте у СРСР видання вважалося ворожим. Для того, щоб представити ці вірші українському читачеві, професор Василь Яременко зробив фальсифікати рукописів поета – переписані студентами науковця вірші із зарубіжного видання у загальні зошити. За матеріалами з сайту http://1576.ua/ Життєвий та творчий шлях
Володи́мир Євти́мович (Юхи́мович) Свідзинський народився 26 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1885 в селі Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівського району Вінницької області. Батько Євтим Оксентійович – священик, мати Наталка Прохорівна – попівна. Закінчив 1899 року Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському. Звільнено 25 серпня 1904 року з четвертого класу на прохання батька, переміщеного на той час до Лянцкоруня. 1906 року (як зазначає в анкетах Свідзінський, за іншими документами – 1907 року) вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут. 1912 року в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзінського – «Давно, давно тебе я жду…» 26 січня 1913 року закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув. Робота (1913–1918) Повернувся до батька в с. Бабчинці (нині Могилів-Подільського району Вінницької області). На запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (К., 1916). У березні 1915 переїжджає до Житомира, працює у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 канцелярським служителем, а з жовтня тимчасовим виконувачем обов'язків облікового урядовця. Свідзінського мобілізують до армії, наказом від 23 березня 1916 призначають помічником контролера сьомого класу в управління польового контролю при штабі 7-ої армії, яка 1916 воювала на терені Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач, Галич, Станіслав), 1917 – переважно на території Подільської губернії. З осені 1917 до весни 1918 штаб 7-ої армії перебував у Барі. 14 березня 1918 Свідзінського, на його клопотання, відчислено з армії «на місце мирної служби у Волинську контрольну палату», але до Житомира Свідзінський не поїхав. Наказом від 10 червня 1918 його звільнено від служби в палаті. Кам'янецький період Свідзінський переїжджає у Кам'янець-Подільський, з жовтня 1918 працює на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи. Був вільним слухачем (упродовж п'яти семестрів) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. З встановленням у листопаді 1920 у Кам'янці-Подільському Радянської влади працює редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому. У Кам'янці-Подільському Свідзінський друкує у часописі «Освіта» (Кам'янець-Подільський, 1919, № 3) статтю «Народні українські пісні про останню світову війну», у літературно-науковому додатку до газети «Наш шлях» (1920, число 7) – поему «Сон-озеро», у літературно-науковому журналі «Нова думка» (орган студентства Кам'янець-Подільського університету; 1920, № 3; редактор журналу Валер'ян Поліщук) вірші «Знову в душі моїй…» і «Пісенька» («Ой, ліщино густолиста…»). Видавниче товариство «Дністер» 1920 видає перекладений Свідзінським культурно-історичний нарис І. Іванова «Халдеї». У Кам'янці-Подільському Свідзинський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 Свідзінський працює архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі – інститут народної освіти). У листопаді 1921 стає завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи. 1922 в Кам'янець-Подільській філії (утворено в травні 1921) Державного видавництва України виходить перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії». Рецензії на збірку надрукували Іван Дніпровський у газеті «Червона правда» (Кам'янець-Подільський, 1922. – № 74; від травня 1921 газету редагував Іван Кулик), Валер'ян Поліщук у журналі «Червоний шлях» (Харків, 1923. – № 2). 25 грудня 1922 Свідзинського призначають архіваріусом, 10 січня 1923 – секретарем новоствореного архівного управління, а від липня 1923 він виконує обов'язки завідувача. 1922 науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при ІНО залучає Свідзінського до виявлення в архівах і музеях Кам'янця-Подільського графічного матеріалу подільських уніатських метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзінський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки. Кілька випусків видання «Метрики XVIII в.» літографовано в майстерні Кам'янець-Подільського художньо-промислового технікуму імені Сковороди під керівництвом Володимира Гагенмейстера. З початку 1923 до липня 1925 Свідзинський – аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працює над темами «Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині ХІХ століття», «Аграрні рухи на Поділлі в ХХ столітті», пише розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку», готує доповідь «Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році» (виголосив у жовтні 1925 на засіданні Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства), бере участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці. 1925 Свідзінський виступає з доповіддю «Події на селах подільських у 1917–1918 роках» на науковому зібранні Кам'янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом – сьомим за порядком вступу). У зв'язку з реорганізацією Кам'янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 Свідзінський здає справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, деякий час (формально – до листопада 1925) працює там інспектором. Харківський період У жовтні 1925 Свідзинський переїздить до Харкова, де працює літературним редактором у місячнику «Червоний шлях», від листопада 1930 – в газеті політуправління Українського військового округу «Червона армія». У січні – вересні 1932 працює в Техвидаві, потім знову повертається до редакції «Червоного шляху» (від 1936 – «Літературний журнал»). У Харкові сім'я Свідзінського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю. У Харкові Свідзінський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 у Києві у видавництві «Радянський письменник» (друкувалася у Львові). Готував наступну збірку «Медобір». Життя Володимира Свідзинського обірвалося трагічно: коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВС арештував тих мешканців, які ще не евакуювалися, представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, спочатку переховувався у друзів. Але зрештою 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Свідзінського разом із іншими арештантами гнали під конвоєм на схід. Недалеко від міста виникла загроза оточення німецькими загонами. Арештантів загнали в сарай, облили бензином і підпалили. Це сталося 18 жовтня 1941 у с. Непокрите.
30 березня 1964 року письменик був реабілітований посмертно за відсутністю складу злочину.
Твори
Перша збірка Свідзинського «Ліричні поезії» була видана 1922, пізніше «Вересень» (1927) і «Поезії» (1940, за редакцією Юрія Яновського). Збережена О. Веретенченком збірка Свідзінського «Медобір» (вірші 1927–1936 й опубліковані в УРСР 1937–1940) видана у Мюнхені 1975. У перших збірках Свідзинський схилявся до символізму, у двох останніх – помітні елементи сюрреалізму у поєднанні з доброю класичною формою. У творчості Свідзінський був далекий від актуальної йому сучасності, що й зумовило негативне ставлення офіційної радянської критики до нього, яка закидала йому перебування «поза часом і простором» і відчуженість його творчості, світовідчування і світогляду від радянської доби. Важливе місце у творчості Свідзинського посідають казки за народними чи екзотичними мотивами, а також переклади з античних літератур (Гесіод, Езоп, Овідій, Арістофан) та з французької, німецької, польської та російської поезії. Микола Бажан так оцінив творчість Свідзинського: «Це – поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю» (1973, лист до Андрія Чернишова). Перекладацтво У перекладацькому доробку Свідзинського – твори двох античних, староукраїнської та дев'яти національних літератур (швейцарська - Г. Келлер; іспанської - де Вега; грузинської - А. Церетелі, К. Чічінідзе; білоруської - Я. Купала; французькоїа - А. Барбюс, В. Гюґо; вірменської - Д. Сасунський; польської - А. Міцкевич, Б. Прус; російської - А. Пушкін, М. Лєрмонтов, Н. Нєкрасов, Ґ. Пєтніков, Л. Топчій, Ґ. Литвак, Н. Ушаков, І. Турґєнєв, М. Салтиков-Щедрін, М. Ґорькій, В. Іванов, В. Вішнєвський; ромської - Вано Хрустальо). 1939 року в його перекладі окремим виданням вийшли три комедії Арістофана. Дослідження Свідзинський також автор кількох цінних наукових розвідок – про народні промисли Подільської губернії (ткацтво та килимарство), про графічне оформлення старовинних уніатських метрик. На жаль, надто мало надій розшукати текст його наукової доповіді «Про події на селах подільських року 1918». |
Володимир Свідзинський: життя та творчість
Остання зміна: вівторок 10 вересень 2019 20:42