Микола Вінграновський «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…»
Модуль 5
Тема V.
Микола Вінграновський - поет, прозаїк, кіномитець.
«Життєпис митця"
с митця»Микола Вінграновський народився на українській землі Миколаївської області в селі Богопіль (нині Первомайськ). Рік народження Миколи Вінграновського - 1936-й Будинок, що зберігся і нині, знаходиться в мальовничому місці, на березі водойми. У школі № 17 він здобув середню освіту. Однокласники з особливою теплотою згадують про цю людину. Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише степ: «Скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні Довженка. А потім була війна, тяжкі повоєнні роки.
Навчався на акторському відділенні Київського інституту театрального мистецтва. За два тижні від початку занять ставного, показного українця-степовика прослухав О. Довженко (майстрові «було дозволено» сформувати власний курс у кіноакадемії) і забрав його до себе в Москву навчатися у ВДІКу.
Ще студентом зіграв головну роль рядового солдата Івана Орлюка у художньому фільмі «Повість полум'яних літ» (1961). Після закінчення Інституту кінематографії в Москві повертається до Києва. Працює на кіностудії ім. О. Довженка, знімає кіно, займається літературною діяльністю.
Нa відміну від багатьох шістдесятників, які з кінця 80-х років минулого століття захопилися політикою та пошуком керівних посад, Вінграновський зберіг вірність творчому покликанню. Єдиною керівною посадою (і то неоплачуваною), було головування від 1989 по 1993 рік в українському відділенні ПЕН-клубу.
(«ПЕН-клуб»— міжнародна неурядова організація, яка об'єднує професійних письменників, редакторів і перекладачів. Був створений з метою сприяння дружбі й інтелектуальній співпраці письменників всього світу; акцентує увагу на ролі літератури в розвитку взаєморозуміння і світової культури; бореться за свободу слова; діє як потужна сила в захисті прав письменників, яких садять до в'язниці, а деколи і вбивають за їх погляди. ПЕН-клуб є неполітичною, недержавною організацією, яка перебуває в формальних консультаційних зв'язках з ЮНЕСКО і має спеціальний консультативний статус в Економічній і Соціальній Раді ООН).
Помер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.
«Літературна творчість письменника»
Дебютував Микола Вінграновський добіркою поезій у журналі «Дніпро» (1957), відтак — у «Жовтні» (нині «Дзвін») (1958), «Вітчизні» ( 1960) і «Прапорі» (нині «Березіль») ( 1960). Публікація в «Літературній газеті» від 7 квітня 1961 р. «З книги першої, ще не виданої» містила дванадцять поезій.
Перша збірка «Атомні прелюди» побачила світ 1962 року, разом зі збірками «Тиша і грім» Василя Симоненка і «Соняшник» Івана Драча. В «Атомних прелюдах» вивільнялася величезна духовна енергія особистості, зникла розмежованість громадянського й особистого, історичного й сучасного.
Цього митця називають першим з-поміж рівних у плеяді шістдесятників, хоча сам він себе не зараховував до цього покоління. Письменник стверджував: «Українське поетичне кіно — це така сама вигадка, як вигадка й про нас, що ми — шістдесятники. Немає шістдесятників, сімдесятників — є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік».
1967 р. побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99…У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978 — «На срібнім березі». Між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв.
У цей же період поет багато працює над дитячими творами. Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з'явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші.
У 1982 р. побачила світ збірка «Київ», згодом — «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба. Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові — повісті «Сіроманець», «Первінка» та інші.
Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко».
Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004).
Має цілий ряд нагород. Він лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984) за збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч». Нагороджений почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. Страв лауреатом літературної премії «Благовіст» та премії Фундації Антоновичів (США).
«Кіномистецька діяльність»
Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ», виступив у ролі Івана Орлюка, автором якого був Олександр Довженко. Знімався ще в інших фільмах, зокрема у ролі Дончака («Сейм виходить з берегів», 1962), Вацлава Купки («Берег надії», 1967), Несвятипаски («Дума про Британку», 1970).
Поставив фільм «Дочка Стратіона», «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», «Дума про Британку», «Тихі береги», «Климко», документальні фільми за власними сценаріями - «Слово про А.Малишка», «Щоденник О.Довженка», «Гетьман Сагайдачний», «Первінка»… Усього зняв чотирнадцять художніх та документальних фільмів.
Знімали фільми і про М. Вінграновського, зокрема В. Губа «Згадуючи Вінграновського», «М. Вінграновський у синьому небі» та інші.
(
Тема 5.1.
«Сеньйорито акаціє, добрий вечір…». Несподівана асоціативність,буйна фантазія, образна деталь поезії.
Про кохання М. Вінграновський писав завжди. 1990 року виходить збірка «Цю жінку я люблю», до якої ввійшли твори більш як тридцятилітнього відрізка творчості. Безсумнівно, це одна з найкращих в українському письменстві книжок про любов.
Відкривається збірка віршем «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…».
Любовна тема в нижці «Цю жінку я люблю» виявлена різнобічно, образи кохання й коханої втілені в багатьох обличчях, настроях, сповнених то мажорних, то мінорних інтонацій.
Справжньою М. Вінграновський уважав поезію, що не скаламучує людську душу: «Нам слів таких потрібно від поетів, Щоб не піднять душі, як небо не піднять». Цій настанові поет був вірний упродовж життя, перетворивши її на кредо своєї творчості.
М. Вінграновський подав широку типологію кохання, тонко змальовуючи різні його стадії та грані, кольори та звуки.
Поет простежив різний «вік» кохання. На думку письменника, людина, що не вміє кохати й не цінує почуттів інших, - убога. Почуття любові виступає у Вінграновського силою, що надихає й відроджує, що може врятувати людське серце від зубожіння. Вона для нього - в усьому житті.
Ідейно-художній аналіз поезії «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…»
(Сеньйора – жінка. Сеньйорита – іспанською дівчина, звертання до неодружених жінок).
Проблема кохання завжди актуальна: кожен намагається зрозуміти, чи справжнє це почуття, чи витримає випробування часом, життєвими негараздами, різними спокусами.
Як бачимо, у вірші М. Вінграновського ліричний герой проніс через усе життя світле й сильне почуття кохання до свого «колючого щастя», «сеньйорити акації».
Проблему кохання автор розглядає як проблему щастя, дару Божого, що осяває життя, робить його багатим, духовно наповненим.
Але якщо розглянути творчість М. Вінграновського в цілому, то можна помітити, що поет осмислює любов у трьох основних вимірах. У суто особистісному (кохання як глибинна, нерозгадана таємниця серця), суспільному (любов до рідної землі, до України, до народу й просто - до людини, близької й далекої, знайомої й незнайомої) і, нарешті, у глобальних, космічних масштабах як один із законів Всесвіту, основа жаданої гармонії, джерело єдності всіх творчих, життєвих сил.
Вид лірики: інтимна.
Жанр «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»: ліричний вірш.
Провідний мотив твору. Ліричний герой згадує минулі дні й радіє, що вдалося притишити біль у серці від нещасливого кохання. Але осіння краса акації знов розбудила приспані почуття.
Тема: Розкриття почуттів, які спалахнули на схилі літ.
Ідея вірша — показати невмирущість любові, вічність кохання, важливість навіть спогадів про нього.
Композиція «Сеньйорито акаціє, добрий вечір».
У вірші перед читачем постає алегорична картина зустрічі з давно забутим коханням — і ось загорілася в душі пожежа, хоча «осінь зійшла по плечі» і «відходились усі мости». Автор використав прийом діалогу з акацією, емоційно наснажені речення, звертання, за допомогою яких передає хвилювання, збентеженість ліричного героя від згадок про почуття, які він пережив у юності.
Образи «Сеньйорито акаціє, добрий вечір».
Ліричний герой — це витончений поет, який вбачає поезію у самому житті, у кожній його рисі. Тому й звертається до акації як до живої істоти. Адже вона нагадала йому про давні події та почуття.
Римування «Сеньйорито акаціє, добрий вечір» — перехресне: вечір — плечі; вас — час; важче — щастя; знов —любов.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм.
Художні засоби «Сеньйорито акаціє, добрий вечір»
епітети: «колюче щастя», «година суха й волога», «осінній я».
метафори «осінь зійшла по плечі», «відболіло… прогоріло… ступлювало і душу, й тіло», «відходились усі мости» створюють образи-символи: осінь — не лише пора року, але й пора життя; мости — не тільки інженерні споруди, але й символ зв’язку з минулим; звертання: «сеньйорито акаціє», «сеньйорито, колюче щастя», «пожежо моя»;
риторичні питання «Хто воно за таке — любов?», «Вже б, здавалось, нащо мені?», «Ви з якої дороги, пожежо моя?» емоційно наближують увесь світ до поетичного бачення поета, споріднюють його зі світом акацій і мостів;
оксиморон «колюче щастя» відображає ставлення до коханої.
У вірші виразний звукопис. Повторення с—з—ч (шиплячих і свистячих) за допомогою алітерації створюють звуковий образ шурхоту осіннього листя.
А свідомо використана тавтологія «забув, що забув був вас» за допомогою гри слів (граматичних форм минулого часу) створює цікавий образ ніби вже двічі минулого (забув, що забув, забув був).
Цікаво, шо поет використовує займенник «Хто» замість традиційного у такому питанні: «Що воно за…»
Таким чином ми бачимо образ коханої, яка уособлює любов. У поезії «Сеньйорито акаціє, добрий вечір…» поет змальовує незвичну картину зустрічі із забутим коханням, що завдавало ліричному герою тільки болю. Здавалося, що все забулося, але акація, облита пожежею осені, нагадала про давні почуття.