О.Гончар та його новели
Зміст модуля
Тема 1. Біографія
Олесь Гончар (1918-1995)
Народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська.
Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики.
З 1937р. активно починає друкуватися у періодиці.
У 1938р. вступає до Харківського університету.
Брав участь у війні як сержант-мінометник. Зокрема у битві за Київ на річці Рось.
Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР.
У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію.
Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик.
У 1959-1971р. очолював Спілку письменників.
Відроджував українську культуру, мову та націю.
Помер 16 липня 1995р.
Творчість:
- повість «Стокозове поле»
- роман «Людина і зброя»
- книжка «Фронтові поезії»
- роман «Прапороносці»
- повість «Земля гуде»
- новела «За мить щастя»
- збірка «Новели»
- повість «Микита Братусь»
- роман у новелах «Тронка»
- роман «Собор»
- та інші.
Тема 2. О.Гончар "За мить щастя"(1964)
Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення кохання з першого погляду й страшної розплати за мить щастя.
Головна ідея: оспівування краси й сили почуття кохання.
Головні герої: артилерист Сашко Діденко, мадярка Лорі (Лариса), її чоловік, комбат Шадура.
Сюжет: на жнив’яному полі зустрілися Сашко Діденко й мадярка Лариса, їх охопило неймовірне почуття кохання — молоді люди віддалися пристрасному бажанню — несподівано з’явився розлючений, із гострим серпом у руці чоловік Лариси, хотів накинутися на них, але Сашко зупинив його смертельним пострілом — Діденка посадили на гауптвахту — він і досі перебуває в полоні щасливої миті, Лариса ж інтуїтивно передчуває трагічну розв’язку — військовий трибунал, зважаючи на міжнародний резонанс Діденкової справи, не переймається долею зовсім молодого Сашка й виносить смертний вирок.
Літературознавці про твір. Перед нами постають звичайні люди — артилерист Сашко Діденко та його несподівана кохана Лорі чи Лариса, яку він зустрів на жнив’яному полі. Раптовий спалах пристрасті під палючим сонцем як неймовірний злет людської душі, вивільнення її од земних умовностей і засторог. Чи ж можливе це в недосконалому світі? Війна скінчилася, попереду демобілізація, повернення додому, там нове життя, у якому люди, що бачили віч-на-віч смерть, будуть гуманніші, благородніші, добріші й насамперед щасливі, бо навчилися цінувати кожну мить. Мрія от-от стане реальністю. До неї впевнено наближається Сашко. Він готовий до зустрічі з коханою. Про це йдеться в експозиції твору.
Нарешті ми бачимо свято душі, її розкріпачення, яке щойно відчули хлопець і його мадярочка. Шалена пристрасть кохання, яке переживають герої, передається цілою низкою відповідних деталей, епітетів: «палаюче літо», спрага, що мучить Сашка-водовоза, свіжі снопи… Перший погляд хлопця вихоплює «живе полум’я» — одну зі жниць. Проте серед цих палаючих барвів Лариса все ж особлива, хоч і є мовби невід’ємною часткою жнив’яного пейзажу. її портрет має такі деталі: «червона як жар» кофтина, «загорілі ноги», темне волосся, «карим сонцем налляті очі», «густовишневі губи» — уже від такої портретної характеристики створюється настрій жаги, шаленства, романтичної піднесеності. Він посилюється описом: «Вона ніби тільки й ждала цього пориву, шпарко охопила хлопця руками і, відхилена на снопи, віддарювала його жаркими поцілунками спраглості, вдячності й відваги. Це таки було живе полум’я, що опалило його, обняло, засліпило. Снопи розлазились, розтікались під ними, як золота вода, п’янили обох, вона лежала горілиць — жарка, незнайома! — і очі її були повні щасливого п’яного сонця».
Кульмінація новели: на тлі цього любовного шаленства несподівано з’являється вкрай розлючений її чоловік із гострим серпом у руці. Письменник свідомо «згущує» тут барви, напруження наростає: «чорне обличчя», «божевільна каламуть в очах» (як контрастна до сонячності в очах Лариси!), важке дихання і постріл, який один у змозі зупинити цю страшну лавину, здатну в одну мить знищити найсвітліше, що може бути в житті. Ця кульмінаційна сцена має важливий притчевий підтекст, який утілює головну ідею: життя таке коротке, однак кожна мить може відкрити перед нами вічність. Про це не каже вголос О. Гончар, він це передає через художні образи, через назву. Уже ця особливість новели «За мить щастя» підносить її до високого рівня художності.
Напруженість сюжету дедалі посилюється, адже Сашко вбив чоловіка Лариси, тепер його будуть судити. Ще ніхто не знає, як розплатиться хлопець «за мить щастя» і мить смерті, але, певно, то буде так само несподівано. Теперішні барви описів, портретів контрастують із попередніми. Насамперед звернімо увагу, якою виглядає Лариса. Вона вже не зваблива «переможниця» життя, а ніби безпомічна жертва обставин — «змучена, перестраждана жінка з темним проваллям очей, що горять, як у хворої», «темно вбрана, боса, зарошена, і волосся на голові кучмилося недбало».
Зате Сашко ще перебуває в полоні миті щастя. Зовсім не переймається тим, що знаходиться в «арештантському курені», під вахтою, не переймається тим, яка розплата його чекає. Для нього відкрилося справжнє безмежжя світу любові. Усі помітили, як хлопець «із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!.. Наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, її красою, тільки й ждав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки».
Отже, обидва образи закоханих ніби доповнюють один одного, створюючи єдиний повнокровний образ любові, яка завжди має поєднувати в собі піднесеність і страждання. Але чи переможе така любов усе, чи подолає фатум? Безперечно, письменникові хотілося б саме це довести — це вже було в новелі «Модри Камень». Але в 1960-х роках романтизм молодого Гончара набуває «реалістичнішого озвучення», досвід, час зробили інші наголоси. Чи візьме повоєнне суспільство на свій прапор таку любов? — чується за тестом риторичне запитання автора. Його герой ще живе наче в неземному світі, для нього розкрилася важлива життєва істина, але не дійшла до свідомості страшна небезпека — вирок військового трибуналу. Є в новелі два речення, за якими криється досить цікавий зміст і суть справжньої трагедії: «Тепер тільки одна людина в державі могла помилувати його. Справа дійшла до Москви». Любов не виправдано, престиж держави перевищує всяку гуманність — справа набула міжнародного розголосу. Але чого варта ця держава, якщо вона така байдужа до долі конкретної людини? Що насправді понесла вона в Європу на своїх прапорах? Хоча О. Гончар цих акцентів і не розставляє (і дуже добре!), проте вони звучать із підтексту, через зображення «живих» людей, їхніх почуттів. Як митця, письменника тепер насамперед цікавить внутрішній стан хлопця напередодні страти, він прагне достовірно й водночас експресивно передати напруженість ситуації, «розхвилювати» читача, розтривожити його розум, емоції, уяву. Автор навіть дозволяє собі помріяти, створивши умовну ситуацію, як то було в «Модри Камені», кидає легкий мазок художника: стається чудо — Сашка помилувано, всі щасливі: військові, виноградне містечко, а найголовніше — він і вона. Але останній, завершальний мазок художника вертає нас до реальності, опускає на землю: «Хмари над яром пливли, як і пливли. Сталося все, що мусило статись» (Р. Мовчан).
Тема 3. О. Гончар «Залізний острів»
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури «Залізний острів»: епос.
Жанр «Залізний острів»: новела-засторога (з роману в новелах «Тронка»).
Тема «Залізний острів»: розповідь про романтичну подорож закоханих Тоні й Віталика на старий залізний крейсер, яка мало не закінчилася трагедією.
Ідея «Залізний острів»: оспівування першого юнацького кохання; уславлення людей, які здатні взяти на себе відповідальність за долю планети, які високодуховні, кмітливі, є носіями народної мудрості та снаги, які розуміють призначення людини на землі; заклик до збереження й захисту людського єства перед загрозою цивілізацій- них процесів.
Герої «Залізний острів»: радист Віталик та його кохана Тоня (вожата), Лукія Назарівна (Віталикова мати), Тонин батько, дядько Сухомлин.
Композиційно-стильові особливості «Залізний острів»:
Сюжет. Віталик і Тоня кохають одне одного. Через свою легковажність опиняються на військовому кораблі, який служить полігоном для нічних бомбардувань. їхній човен відв’язався і відплив, тому вони не можуть повернутися на берег. Однак дівчина і юнак не впадають у відчай, прагнуть знайти порятунок, не втрачають гідність.
Розвиток подій надзвичайно напружений, драматичний; масштабність думок просто-таки дивовижна, особливо коли зважити, що розгортаються події протягом доби, участь у них беруть тільки двоє героїв, до того ж поставлених у такі умови, за яких власне діяти їм майже не доводиться.
Ідейний зміст «Залізного острова» не можна звести до якихось прямолінійних висновків. Навпаки, ідейно-художнє багатство новели наводить на роздуми про важливі вічні проблеми — життя і смерті, обов’язку перед іншими людьми, мету існування людини. Основний композиційний прийом, на якому тримається твір, — контраст. Протиставлення невмирущої краси природи й неприродності «залізного острова» — старого проіржавілого корабля, який служить мішенню для літаків, протиставлення миру й праці — воєнній загрозі, світлої радості життя — безглуздій смерті.
Образи-символи в новелі:
«Залізний острів» — зловісне унаочнення найжахливішого «варіанту», перед яким може опинитися цивілізація (під удар поставлена вся планета).
Крейсер — привид трагічного минулого.
Степ — велич нашої планети, щедро наділеної Богом лісами, степами...
Море — символ плинності життя, якому немає ні початку, ні кінця.
Птах — символ спокою.
Танок Тоні на «рудо-іржавому вогні розпеченої палуби» прочитується як танок безтурботного людства на вістрі дедалі загострюваної небезпеки.
Символічна й назва новели «Залізний острів»: неприродне поєднання — залізний острів-корабель — мішень для військових нічних бомбардувань, бомбардувань у мирний час, над мирним морем, під мирними зорями.
Відсутність розв’язки, відкритість фіналу новели символізують смертельну небезпеку всього людства, гуманістичних цінностей, які в будь-який момент через дію невідворотних цивілізаційних процесів можуть опинитися під загрозою знищення.
Недаремно «Залізний острів» — новела-засторога. Адже Олесь Гончар закликає схаменутися перед небезпекою, яка нависла над планетою. Він застерігає сучасників від спустошення планети, жахливих наслідків порушення гармонії в природі.
Проблематика: війни і миру; творчої праці, без чого людське щастя немислиме; наступності й спадкоємності поколінь — одвічне питання батьків і дітей; науково-технічної революції й людини; обов’язку перед іншими людьми; сенсу людського життя.