Історична проза Павла Загребельного.(Роман "Диво")
Українська історична проза. П. Загребельний. Роман «Диво». Образи Сивоока, князя Ярослава Мудрого. Наскрізні проблеми твору, його художні особливості
На початку Бог створив Небо та Землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно,— і Бог назвав світло: «День», а темряву назвав: «Ніч». «І був вечір, і був ранок»,— день перший. І сказав Бог: «Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води». …І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». І Бог на Свій образ людину сотворив, на образ Божий її Він сотворив…
З тих пір і почався великий процес Творення. Людина взялася творити, змінювати світ і змінюватися сама. За багатовікову історію землі було багато творців, справжніх мистецьких шедеврів. Імена деяких із них збереглися, інші — загубилися в історії, як, наприклад, зодчого, за чиїм задумом було споруджено Софію Київську, що перевершила свій взірець — Софію Константинопольську і стоїть уже тисячоліття.
Письменник П. Загребельний спробував відтворити художній образ цього будівничого, саму епоху, коли постала Софія Київська.
-Перегляньте відео за посиланням
-Перегляньте презентацію за посиланням
http://www.10minschool.net/rsc/naspath/articles/001007--1112164543.pdf
Літературознавці до цього часу сперечаються, хто чи що стоїть у центрі художньо-історичної оповіді
П. Загребельного — романі «Диво». Одні вважають, що це — сама Софія Київська, диво з див.
«Але за цим дивом,— як відзначають інші дослідники,— у тісному зв’язку з ним, поступово виростає інше диво — диво людського духу. Дивовижна людина, яка зуміла створити цей храм, дивовижно сильні духом і ті, хто зберіг красу. Ось ця естафета людського духу і є тим композиційним центром, що забезпечує якість роману…»
Літературознавець Юрій Бондаренко об’єднує ці думки й пропонує розглядати проблему під кутом зору історичності, як її розуміє сам письменник, включаючи поняття неісторичності, агресивної історичності, творчої історичності (пригадайте у Шевченка: «Той мудрує, той руйнує…»).