Аналіз роману "Роксолана" П.Загребельного

«Роксолана» П. А. Загребельного (1924 – 2009) – роман історично-психологічний. На вістрі інтересу письменника – внутрішній світ непересічної особистості ХVI ст., поведінка, почуття, інтелект якої сприяли тому, що вона зуміла відстояти свою людську й жіночу гідність у суспільстві, де зробити це було практично неможливо. У творі оживає реальна Роксолана, а не багатовікова легенда про її долю. «Досі Роксолана належала переважно легенді, міфології – в романі зроблено спробу повернути її психології», – так уточнює свій задум сам автор.

Джерелами натхнення для свого роману про Роксолану Загребельний називав книгу ученого-східознавця Агатангела Кримського «Історія Туреччини», в якій Роксолані відведено біля 20 сторінок, і три томи творів московського академіка Гордлевського про історію Туреччини. Також Загребельний особисто був у Туреччині – в місцях пов'язаних із Роксоланою. Відвідав місто Рогатин Івано-Франківської області, де народилася Настя Лісовська.
Прообразом Роксолани стала українська дівчина Настя Лісовська. Вона народилася у 1506 році у родині священика Гаврили Лісовського у Рогатині невеличкому містечку на Західній Україні. У XVI ст., воно було часткою Речі Посполитої, яка в той час потерпала від спустошувальних набігів кримських татар.
Влітку 1552 року юна донька священика потрапила на очі татарським людоловам. Згідно із легендою Настя втратила свою свободу якраз напередодні свого весілля.
Письменник так говорив про свою книгу:
«Як пташка клює, так і письменник по крихті збирає звідусіль інформацію. Я намагався написати роман, максимально наближений до дійсних подій. Роман рецензувався в Москві, все було перевірено, життєвий фактаж достовірний. А взагалі мені епоха Сулеймана Пишного нагадує Кремль».
На питання журналістів, чи вважає він Роксолану національною гордістю, Павло Загребельний відповів:
«Її життєвий шлях і досягнення — це її особиста гордість. Я ж особисто не став би називати її національною гордістю».
Роман «Роксолана» вперше побачив світ у 1980 році.
Павло Загребельний повернув із легенди в історичний часопростір полонянку Роксолану, яка досягла вершини султанші, в деякій мірі трансформувала безправне становище жінки, традиційне для мусульманського світу.
Прагнучи відобразити нові явища в суспільно-політичному житті ворогуючих країн, відбити нову розстановку сил у суспільстві, український письменник звернувся до нових засобів зображення героїні. У центрі уваги митця – гострі душевні конфлікти й суперечності, гострі психологічні проблеми. Важливі злободенні соціально-економічні питання розв'язуються ним шляхом зображення складного психологічного життя героїні, її почуттів, настроїв, роздумів.
П. Загребельний поставив перед собою неймовірно складне завдання: не тільки очистити біографію Роксолани від міфів, за якими вона начебто була «кривавою леді Макбет з України», не тільки заперечити думки тих авторів, які підносили неіснуючі доброчинства султанші (вона, мовляв, припинила напади ординців, розбудувала Запорізьку Січ), а й глибоко зазирнути в надра душі героїні. Цілих сорок років жила Роксолана поруч із правителем. Поширювалися чутки про те, що вона – чаклунка (розділ роману «Чари»). Про це документи мовчать. Але факти боротьби за «місце»  біля трону фіксують. Романіст же мав  право – яке належить тільки йому! – розкрити психологію фактів. При цьому автор не цурається фактів. Навпаки, він їх щедро переказує, описує, іноді може й зайве. Однак вони потрібні для розуміння витворюваної ним психології людей, способу думання, психофізіологічних реакцій і мотивів їхньої поведінки.
Остання зміна: понеділок 25 листопад 2019 14:19