ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА: Побудова видів. Вимоги до головного виду. Місцевий та допоміжний види.
Під час виконання кресленика необхідно правильно визначити кількість зображень і положення деталі на ньому. Предмет намагаються розташувати так, щоб більша частина його елементів на головному виді була зображена як видима.
Головний вид — основний вид предмета на фронтальній площині проекцій, який дає найповнішу уяву про його форму й розміри, відносно якого розташовують інші основні види.
Важливо знати! Кількість зображень має бути найменшою і давати найбільш повне уявлення про форму та розміри предмета.
З метою скорочення кількості зображень на креслениках встановлено ряд умовностей і спрощень, що полегшують їх виконання. Для деталей, що мають форму тіл обертання, достатньо одного виду. Наприклад, деталь, зображена на малюнку 19, а, складається із циліндра, конуса й кулі, розташованих на одній осі.
Тому за головне зображення (головний вид) можна прийняти проекцію деталі на площину, паралельну осі, що є загальною для всіх елементів деталі. Цю вісь розташовують горизонтально, оскільки деталь може виготовлятися або оброблятися на токарному верстаті (мал. 19, б). Якщо перед розмірними числами діаметрів нанести знаки «діаметр», а перед розміром діаметра кульової частини написати «сфера», то стає очевидним, що одне це зображення повністю визначає і форму, і розміри цієї деталі, а отже, інших зображень не потрібно.
-class-2019/hodzicka-technology-10(11)-class-2019.files/image386.jpg)
Мал. 19. Зображення деталі з однією віссю симетрії
Якщо ж циліндричний кінець деталі перетворити на паралелепіпед із квадратною основою, то на головному виді цю поверхню слід розташувати так, щоб максимально можливе число граней виявилися видимими.
Для таких деталей слід виконати вже два зображення. На головному виді показуємо на гранях суцільними тонкими лініями діагоналі. Для точного визначення форми й розмірів граней поверхні виконуємо місцевий вид — вид А, на якому показуємо знак, із вказівкою на те, що виступ має «квадратну» форму (мал. 20, а).
Якщо від кульового елемента деталі відрізати двома площинами, паралельними осі, симетричні частини й просвердлити отвір, а у квадратній основі просвердлити ще один отвір, вісь якого буде перпендикулярною до отвору в круговому елементі, то на головному виді необхідно накреслити ще дві окружності — проекції лінії зрізу сфери й контура отвору (мал. 20, б).
-class-2019/hodzicka-technology-10(11)-class-2019.files/image387.jpg)
Мал. 20. Деталь із квадратною основою
Однак на головному виді ці кола не будуть зрозумілими: вони можуть означати як наявність поглиблення, так і виступи різної висоти. Тому головний вид виявляється недостатнім для однозначного виявлення форми й розмірів кульової частини. Для цього потрібно ще одне зображення деталі, яке буде подумки повернуте навколо її осі на 90°. На ньому покажемо видимим отвір на квадратній основі та зобразимо невидимий контур отвору у сфері та покажемо видимими зрізи.
Зображення окремої, обмеженої ділянки поверхні предмета називають місцевим видом. Його отримують під час проеціювання на одну з основних площин проекцій (мал. 21).
-class-2019/hodzicka-technology-10(11)-class-2019.files/image388.jpg)
Мал. 21. Зображення місцевого виду
Основні та місцевий види дають реальне, тобто не спотворене, зображення проекції предмета, що утворюється, коли частини предмета розміщені паралельно до площин проеціювання.
Але як бути, коли окремі площини деталі не паралельні до основної площин проеціювання? У цьому випадку під час проеціювання на площину, яка паралельна до одного з видів, утворюється спотворена проекція цієї частини деталі (мал. 22, а).
Як же отримати реальну проекцію певного елемента? Для цього стандартами передбачені спеціальні побудови. А саме: якщо певна частина предмета не може бути показана на жодному з основних видів без спотворення її форми і розмірів, то слід застосовувати допоміжні види, які утворюють на площинах, що не паралельні до жодної з основних площин проекцій (мал. 22, б).
На додатковій площині утворюється реальне зображення проекції цієї частини предмета. На креслениках його розміщують під частиною, що проеціюється, у положенні, яке відповідає площині проеціювання. Коли допоміжний вид розташований безпосередньо близько до проекційного зв’язку з відповідним зображенням, допускається не робити написів і вказівок стрілкою над видом (мал. 22, в).
-class-2019/hodzicka-technology-10(11)-class-2019.files/image389.jpg)
На зображенні, пов’язаному з допоміжним видом предмета, має бути поставлена стрілка, що вказує напрямок погляду, з відповідним літерним позначенням українського алфавіту, наприклад А (мал. 22, г).
-class-2019/hodzicka-technology-10(11)-class-2019.files/image390.jpg)
Мал. 22. Утворення допоміжного виду
Отже, допоміжні види отримують під час проеціювання предмета на площини, що не паралельні жодній з основних площин проекцій.