Тарас Шевченко. Про себе
Дата 9 березня 1814 року пам’ятна в історії української літератури. Тоді, темної ночі, перед світанком, у селі Моринці на Звенигородщині, у хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув єдиний на все село вогник: народилася нова кріпацька душа для пана, а для України — її великий співець — Т. Шевченко.
Ім’я Т. Г. Шевченка невіддільно пов’язане з Україною. Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна. У ньому — наша історія, наша мрія, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страждання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку любов до рідної землі, до неньки-України, у своїх творах нагадував про минулу славу України. Ім’я великого Кобзаря ми часто згадуємо і будемо згадувати, бо він подарував нам безцінний скарб. Цей скарб — його чудові твори, в яких струменить любов до Батьківщини та турбота про її майбутнє. Наш сьогоднішній урок — це одна сторінка минулого, історія нашої держави, доповнення наших знань великого співця України Т. Г. Шевченка.
Прочитай с.81-83
Словникова робота:
Кубічний хлопчик — тут: міцненький.
Царина — околиця, край села.
Неборак — людина, що викликає співчуття, бідолаха.
Мажа — чумацький віз.
Прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга. (Батіг)
- Певним чином обладнана частина огорожі; місце, де перелазять або переступають, перескакують і т. ін. через неї. (Перелаз)
- Гурт свійських тварин (перев. великої рогатої худоби), які утримуються, пасуться разом. (Череда)
- Невелика посудина для рідини (найчастіше з дерева) з двома днищами й опуклими стінками, стягнутими обручами. (Барильце)