Фразеологія. Українська лексикографія. Теоретичний матеріал .

Сайт: Дистанційне навчання в школі
Курс: Українська мова копіювання 1
Книга: Фразеологія. Українська лексикографія. Теоретичний матеріал .
Надруковано: Гість
Дата: вівторок 3 серпень 2021 01:31

Зміст

1. Фразеологічні одиниці української мови. Основні ознаки фразеологізмів.

Фразеологізми — іскрометні скарби мовної образності.

В. Ужченко

Розділ мовознавчої науки, який вивчає фразеологізми, називається фразеологією (від грец. phrases — вислів, logos — поняття, вчення).

Фразеологізм — стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула, передає одне значення і, як правило, має певне емоційне забарвлення.

Фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі — почуватися щасливим; брати за душу — розчулювати; мокрим рядном накрити — лаяти; права рука — найближчий помічник; як сніг на голову— зненацька.

Фразеологізмам властиві такі ознаки:

1) семантична неподільність;

2) відтворюваність у готовому вигляді;

3) наявність емоційно-експресивного забарвлення;

4) сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення;

5) стійкість граматичних категорій і усталеність порядку слів;

6) спільність синтаксичної функції для всіх його компонентів.

Ці самостійні значення слів, що складають ідіому, поступово настільки «притерлися» один до одного, що тепер і значення свого позбавились, самі по собі нічого не означають (В. Колесов).

З давніх-давен народ з уст в уста  з покоління в покоління передавав чудові перлини народної мудрості – фразеологізми. І сьогодні наше завдання – дослідити основні групи фразеологізмів та зясувати їх роль у мовленні. 

- Я пропоную порівняти словосполучення і з`ясувати чим відрізняються словосполучення першої і другої колонок (у дужках розташовані підказки). 

Білий папір - біла ворона (відрізняється)

Дати хліба - дати перцю (покарати)

Каша з молоком кров з молоко (краса, здоров`я)

водити за руку - водити за носа (обдурювати)

Гнути залізо - гнути кирпу (зазнаватися)

Набити гулю - набити руку(навчитися)

- Зробіть висновки.

У якій колонці слова можна змінювати?

Слова зберігають самостійність?

Соплучення слів має одне лексичне значення?

ВИДИ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ 

Фразеологічні єдності — це такі стійкі мовні вирази, загальне значення яких пов’язане зі словами, що входять до складу цих виразів, тобто воно більшою чи меншою мірою вмотивоване значенням складових частин кожного вислову.

Наприклад, вираз ні пари з уст означає «мовчати», «не говорити». Його значення зв’язане зі значенням іменниківуста тапара, бо коли з уст не виходить пара, вони стулені, тобто перебувають у тому стані, який необхідний для того, щоб людина не говорила, мовчала.

Наприклад: біла воронаприкусити язика.

Фразеологічні зрощення — це такі сполучення слів, які складають неподільну цілісність і значення яких у сучасній мові не можна пов’язати з тими словами, що входять до фразеологізму, тобто значення фразеологізму не вмотивоване значенням його складників.

Наприклад, вираз дати гарбуза означає відмову дівчини тому, хто до неї сватається, хоч такий зміст зовсім не витікає з лексичного значення слів, які входять до цього виразу.

Наприклад: дуба врізатипекти раків.

Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які характеризуються певною самостійністю складових частин. Одне слово у фразеологічному сполученні становить його ядро, а решта від нього залежить, характеризує. Центральне слово фразеологічно обумовлене й не може бути замінене іншим; ті ж слова, які його характеризують, допускають взаємозаміну:порушити

питанняпорушити справузлоберерадістьбере. Наприклад: брати участьпокласти край.

Фразеологічні вирази — це стійкі за своїм складом і значенням одиниці, які складаються із слів з вільним лексичним значенням і відтворюються в мові. Це приказки, прислів’я та крилаті вислови.

2. Джерела української фразеології. Національна специфіка української фразеології.

Спостереження людей за довкіллям спрачинило появу більшості фразеологізмів: орати перелоги, варити воду — трудові процеси; на живу нитку, брати в лещата — виробництво; увіходити в роль, коронний номер — мистецтво; схрещувати мечі, брати рубіж — військова справа; давати гарбуза, облизати макогона — звичаї й вірування; заяча душа, звити гніздо — світ тварин.

Картинки по запросу Джерела української фразеології 10 клас

3. Прислів'я і приказки, крилаті вислови. Стійкі народні порівняння. Побажання, приповідки, каламбури, їхній оцінний зміст.

Неоціненним скарбницею досвіду багатьох поколінь, народної мудрості, чистим джерелом розвитку рідної мови вважають прислів’я і приказки.

Прислів’я - це короткі влучні вислови, що у формі логічно завершеного повного судження з висновком всебічно й багатогранно відтворюють різноманітні сфери життя народу. Характеризуються прямим і переносним значеннями (Наприклад: Немає в світі цвіту цвітнішого, як маківочка, нема ж і роду ріднішого, як матіночка ); усталеною формою (Яка трава, таке й сіно); контрастним поєднанням частин (вода – вогонь, небо – земля, молодість – старість та ін. Наприклад: Добро пушить, а лихо сушить); паралелізмом частин (Наприклад: Без сонця не можна бути, без милого не можна жити).

Приказка – короткий сталий образний вислів констатувального характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без висновку. Наприклад: Правда очі коле. Ото велике цабе. Не нашого поля ягода. Тематика прислів’їв і приказок різноманітна.

Для українців хліб завжди був святинею, символом добробуту, гостинності, здоров’я. Та й народні уявлення про матеріальні статки або скруту обов’язково пов’язувались із хлібом. Їсти сухий хліб – жити у нестатках, у бідності, нужді; мати хліб (шматок, кусок і т. ін.) хліба – 1) добувати засоби до існування, заробляти на прожиття; 2) жити, не відчуваючи нестатків; їсти чужий хліб – бути на чиїх- небудь харчах; недаром хліб їсти – приносити користь.

А які вам, вашій сім'ї, родині відомі фразеологізми з опорним словом «хліб»?

Прочитайте. Дайте визначення словосполучення «крилатий вислів» на основі вивченого в основній школі.

Влучні вислови видатних осіб, цитати з літературних та інших творів, назви літературних, історичних і міфологічних персонажів та реалій, які набули узагальненого значення і часто повторюються в мовленні, прийнято називати крилатими. 

Крилаті вислови можуть мати форму закінчених речень: Пізнай самого себе; сталих словосполучень: терновий вінок, блудний син, шагренева шкіра. Такі крилаті вислови із часом набувають усіх ознак фразеологізмів.

До крилатих відносять також окремі слова з узагальнено-метафоричним значенням. Це бувають назви населених пунктів, місцевостей, географічних об’єктів, пов’язаних із чимось знаменним, пам’ятним: Олімп, Парнас, Жовті Води, Холодний Яр, Крути; імена історичних осіб, міфологічних та літературних персонажів: Прометей, Геркулес, Наполеон, Рокфеллер.

У процесі засвоєння надбань світової духовної культури словник української мови поповнювався зокрема й крилатими висловами: буря в склянці води (Ш.-Л. Монтеск’є), доглядати свій сад (Вольтер), на крилах пісень (Г. Гейне), іскра Божа (Ф. Шиллер) та інші.

Стали широковживаними й влучні вислови з української літератури: кожному рот дере ложка суха (Г. Сковорода), мужича правда є колюча (І. Котляревський) та інші.

Мовним вираження світогляду українського народу вважають стійкі народні порівняння. Вродливу дівчину називають так: як сонце, зіронька на небі, гарна як квітка навесні (в полі, лузі), як маків цвіт, гарна мов змальована. Вродливий хлопець - гарний як вогонь (іскра, сіно в годину), рум’яний як бублик. Міць людини, особливо чоловіка, порівнюють з деякими тваринами (дужий як ведмідь , великий як ведмідь, здоровий як віл, сильний як лев, міцний як кінь), рослинами (міцний як дуб, здоровий як горіх, дужий як вода, росте як з води, дужий як мороз). Багато порівнянь присвячено одягу людини. Український народ висміює неохайний одяг (обдертий як циган , підтикана як віник з дерези). Святковий одяг викликав радість і похвалу (як лялька, лялечка).

Приповідка — жартівливий вислів, переважно у віршованій формі; те саме, що приказка. У фразелогізмах-побажаннях виражені поетичнiсть, виразнiсть художнього свiтосприйняття i тонкої життєвої спостережливостi. Прочитайте виразно побажання. Чи відомі вони вам? З якою метою вживаються? 

А батьковi твоєму, щоб жито родило!

Доброму чоловiку продовж, Боже, вiку!

Хлiб-сiль вам! Щоб вам жилося-булося, щоб у вашiм житi колосся велося!

Щоб тебе добра година знала!

Не поминай лихом, а добром, як схочеш.

Чим хата багата, тим i приймає!

Сiдайте, щоб рої сiдали!

Роди, Боже, овес, ячмень i гречку, хоч усього потрошечку.

Приповідка - іноді коротка розповідь у вигляді поширеного прислів’я, часто з римами й алітераціями. Серед примовок виділяють: 1. формули вітань та прощань, наприклад: «Вітайте, Витку! Скидайте свитку!»; «Будьте здорові, майтеся гаразд; що вам забракне, вдайтеся до нас»;2. формули припрошування, запрошення до столу, зичення смачного, подяки за частування, запрошення сісти тощо: «Їжте, мачайте, а за решту вибачайте»; «Спасибі за закуску, що з’їв курку й гуску»; «Сідайте, щоб усе добре сідало»;3. формули побажань, віншувань, тостів: «Хай тебе Бог провадить і в найбільше болото посадить!»; «На щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб було ліпше, як торік»;4. формули прокльонів: «А три дні би вас дома не було!»; «А попав би вас Бог пирогами!»;5. узвичаєні відповіді на певне питання, прохання, репліки, які супроводжують формули вітань, побажань, припрошувань, наприклад: «Хліб та сіль!» « — Їмо, та свій, а ти біля порога постій!»;6. формули дражніння: «Братова три дні хату не мела, мого брата ізвела»;7. словосполучення: «У городі бузина, а в Києві дядько, тим я тебе полюбила, що на п’яті перстень» (З енциклопедії).

Українські побажання вживаються в різних ритуалах календарної та сімейної обрядовості: для примноження худоби і домашньої птиці, рясного врожаю в полі та в городі; багатства, здоров'я, довгого віку, гараздів у господарстві та сім'ї, народження дітей тощо. Побажання можуть бути адресовані всій родині і конкретним особам (господині, господарю, дочці, сину, батькам, молодятам, породіллі, новонародженому) з урахуванням їх статево-вікових і професійних інтересів. Побажання-прохання можуть бути дуже короткими і складатися лише із звертання-прохання (“Дай, Боже, нам урожаю!”), а також складних речень ("Дай тобi, Боже, щоб ти був здоровий, як вода, багатий, як земля, щоб тобi з води й роси йшло" (Г.Барвiнок). Побажання-прохання увійшли до українських колядок і щедрівок, жниварських пісень, примовлянь. 

За структурою та змістовим наповненням побажання мають багато різновидів: вітання, власне побажання, побажання-подяки, прощання. Віддавна побажання характеризувалися основними жанровими ознаками, виконували відповідні образно-мовленнєві функції.

Приповідки дослідники називають “мудрими дітьми минулих віків”, “мудрословом”. Олександр Потебня вважав, що це елемент байки чи прислів'я. Основою їх виникнення була, головним чином, віра первісної людини в магічну, чудодійну силу слова. Наприклад: Іди, доле, за водою, а я піду за тобою; ні за цапову душу; ані дрібка солі.

4. Багатозначність, синонімія та антонімія фразеологізмів.

Повідомлення1. «БАГАТОЗНАЧНІСТЬ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ ТА ОМОНІМІЯ»

    Для фразеології так само, як і для лексики, властива полісемія.

Приклади багатозначності:

1)очі  рогом лізуть (очі широко розкриваються від напруження тощо; хтось через силу робить що-небудь; хтось незручно, неприємно себе почуває);

2)розбирати по кісточках (детально обговорювати кого-небудь, що-небудь; детально, до дрібниць вивчати, аналізувати що-небудь).

    Як же виникає полісемія, тобто розвивається багатозначність ФО?

   На базі вільного словосполучення внаслідок його переносного вживання виникає первинно-образне значення ФО. Наступне ж значення народжується вже на основі повторного переосмислення значення першої ФО, це значення є вторинно-образним. Прикладом може бути вислів  в і д д а т и  к і н ц і.  Пряме нефразеологічне значення – «відв’язати канат, коли судно відшвартовується». Переносне, первинно-образне (перше фразеологічне) – іти чи від’їжджати звідкись (щодо людей). Наступне фразеологічне значення – вторинно-образне: іти з життя, помирати.

    Є ряд фразеологічних одиниць, зокрема серед крилатих висловів, прислів’їв та приказок, які досить легко змінюють чи розширюють свої компоненти. Наприклад: у значенні «намолоти, наплести, набалакати», крім дієслівного варіанта «валити» у фразеологізмі  в а л и т и  в с е  д о  к у п и  стали вживатися дієслова: звалювати, скидати, змішувати, горнути.

   Зустрічається й зворотнє явище: скорочення фразеологізмів. Опущений компонент, правда, здебільшого живе асоціативно у свідомості й мовця, і слухача.  Наприклад: 1) замість фразеологізму   м о я  х а т а  с к р а ю  я  н і ч о г о  н е  з н а ю,  часто опускають його частину я  нічого не знаю;

2) у фразеологізмі   с к а ч и,  в р а ж е,  я к  п а н  к а ж е  вживається частина   скачи, враже.

    З розвитком мови відбуваються також зміни в значенні окремих фразеологічних зворотів. Вони нерідко набувають додаткових відтінків у значенні. Так з’являються багатозначні фрзеологічні звороти.

Наприклад: 1) усталений зворот  б р а т и  ( б л и з ь к о )  д о  с е р ц я  означає: переживати через щось, надавати чомусь великого значення;  2)  б у д у т ь  л ю д и  ( з  к о г о с ь ) - досягне певного становища, житиме з моральними нормами, володіє професією;  3) н а м о л о т и   (н а п л е с т и ,  н а б а л а к а т и)  с і м  м і ш к і в  ( три мішки, сім кіп, чотири копи, три копи ) г р е ч а н о ї  в о в н и  (і всі не повні, та й ті не повні).

    В українській мові зустрічається також фразеологічна омонімія. Фразеологічна омонімія вивчена ще недостатньо в сучасному мовознавстві. Дослідники зазначають, що омонімічних фразеологізмів у порівнянні з лексичними значно менше. Це  однакові фразеологічні одиниці з лексичними і структурно – граматичними особливостями, але різні за змістом.  Прикладами омонімії можуть бути   однозвучні фразеологізми:

1 )д а т и   ч о с у (бити; тікати);

2) пу с к а т и   п і в н я (підпалювати; зриватись на високої ноті);

3) за к р и в а т и    о ч і (помирати; бути присутнім при чиїсь смерті; навмисно не помічати чогось).

Повідомлення2. «СИНОНІМІЯ»

     Фразеологічні синоніми – це такі ФО, які позначають той же предмет дійсності, виражають те саме поняття, але відтінюють  різні його сторони.

     Так про  ледарювання можна сказати кількома синонімічними фразеологізмами: байдики бити, ханьки м’яти, лежня справляти, собак ганяти, ґулі правити, баглаї годувати, гандри бити, посиденьки справляти, ні за холодну воду, боки відлежувати.

     Фразеологічні синоніми утворюють синонімічні ряди. Приклади синонімічних рядів: 1) Куди (і) ворон кісток не занесе; де козам роги правлять; куди Макар телят не ганяє; у чорта на рогах (в зубах); за тридев’ять земель. 2) Давати дьору (драла); брати ноги на плечі. 3) З кінця в кінець;  з кута в куток. 4) Під носом; палицею кинути; під боком; під руками. 5) Догори дном; догори дригом. 6) На лоні природи; на відкритому повітрі.

     З часом синонімічні ряди фрзеологічних звортів зростають, поповнюються новими одиницями:

1) за рахунок розширення компонентів з рядів відповідної синонімії (до фразеологізмів з усіх ніг; не чуючи під собою землі; як  куля; як стріла та ін. додалися нові: як метіор; як ракета; з реактивною швидкістю; з космічною швидкістю; до приказок потрібний, як собаці п’ята нога (як п’яте колесо до воза) додалося як сліпому телевізор та ін.);

2) шляхом скорочення фразеологізму (опущений компонент живе асоціативно у свідомості мовця: моя хата скраю (я нічого не знаю); скачи, враже (як пан каже).

     Фразеологічні звороти одного синонімічного ряду характеризуються семантичною спорідненістю.  Але вони можуть розрізнятися певними семантичними відтінками, емоційним забарвленням.  Так, фразеологічні синоніми  хоч греблю гати, по горло, як зірок у небі, тьма-тьмуща вживаються на позначення поняття   «багато». Сполучатися з широким колом понять і, крім значення «багато»,  можуть мати  інші відтінки такі фразеологізми, як: кури не клюють і хоч лопатою загрібай  (стосовно грошей, коштовностей);  як грибів після дощу, крім знач. «багато» має ще й відтінок «швидко».  Це пояснюється тим, що в конкретній ситуації фразеологічні одиниці  використовуються  людьми з різним  життєвим досвідом, світосприйманням, тому усвідомлюються і характеризуються неоднаково, по-різному оформлюються ті чи інші думки. Так з’являються синонімічні вислови – звороти, що називають одне і те ж явище з різними семантичними або стилістичними відтінками.

      Фразеологізми синонімічних рядів різняться насамперед емоційно-оцінними характеристиками.

     Розглянемо приклад 1. Фразеологізми давати драла (деру) відрізняються від фразеологізму давати стрекача більшою грубуватістю, фамільярністю, що, мабуть, є результатом асоціацій із просторічними дієсловами «дерти», «драла».  До цього синонімічного ряду близькими є фразеологізми кидатися із усіх ніг, кидатися (пускатися) навтікача («вказівка на початковий етап руху»), фразеологізм тільки п’яти мигтять відрізняється особливостями семи «спрямованість». (Якщо фразеологізми типу давати стрекача зовсім виразно вказують на напрямок руху від кого-небудь, чого-небудь, то фразеологізми тільки  п’яти мигтять позначає один напрямок руху безвідносно до об’єкта.) У синонімічні відношення вступають також фразеологізми спрямовувати свої кроки, тримати курс, що різняться лише способом пересування (пішки чи не пішки).

Приклад 2. Фразеологічні одиниці синонімічного ряду із загальним значенням «швидко зникнути» –  поминай як звали, тільки й бачили, і слід захолонув, і сліду не лишилося, біс злизав, ніби вітром здуло відрізняються  інтенсивністю зникнення. Найбільш високою вона є у фразеологізмі ніби вітром здуло. Розходження в емоційно-оцінних властивостях цих фразеологізмів незначні.

Приклад 3. Синонімічний ряд утворюють також фразеологізми із загальним значенням «дуже швидко рухатися»:  сторч головою, з усією силою, скільки є (було) сили, летіти стрімголов, як на пожежу, що різняться між собою ступенем інтенсивності.

Серед фразеологічних одиниць із семантикою переміщення в обох мовах розрізняють лексичні варіанти, зв’язані із синонімічною заміною компонентів: пуститися (кинутися) бігти, летіти стрімголов (прожогом), і слід застиг (загув, захолов),  крутитися (вертітися, витися) як в’юн.

Лексичні варіанти фразеологізмів варто відрізняти від одноструктурних синонімів типу направити лижі – направити стопи; летіти стрімголов – нестися щодуху. Якщо заміна компонентів не порушує семантичної єдності фразеологізмів і не змінює її внутрішню форму, то в наявності лексичні чи лексико-стилістичні варіанти:  вертітися (витися) як в’юн. Якщо ж при заміні одного компонента іншим змінюється внутрішня форма фразеологізмів, то це фразеологічні синоніми: змотувати вудки, показувати п’яти.

Морфологічні варіанти різняться формою виду, часу (у дієслівних фразеологізмах), числа, роду, відмінка (в іменних фразеологізмах) – скільки було (є) сили, з усією силою, з усіх сил.

Фонетичні варіанти зв’язані з заміною фонеми: одним (єдиним) духом; на повному газі (на повнім газі.

         Слід пам’ятати, що фразеологічні одиниці належать до одного синонімічного ряду  тоді, коли вони споріднені значенням і в реченні можуть виконувать однакові синтаксичні функції. Тому-то близькі за змістом фразеологічні звороти типу словосполучень і типу речень не можуть належати до одного синонімічного ряду.

Так,наприклад: фразеологічні звороти важити головою; ставити на кін; іти ва- банк, з одного боку,  і  що буде, те й буде; або пан, або пропав; куць виграв – куць програв; або славу здобуду – або дома не буду,з другого,  – не вступають у синонімічні зв’язки,  хоч вони близькі значенням «ризикувати».

Повідомлення3. «АНТОНІМІЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ»

Фразеологічні антоніми –  усталені звороти, які, характеризуючи предмети і явища  дійсності з певного боку,  дають їм протилежну оцінку;

                                          – це дві фразеологічні одиниці з протилежними значеннями.

Наприклад: у рот води набрати – теревені правити; кури не клюють – як кіт наплакав; жити як кішка з собакою – жити душа в душу.

     Серед фразеологічного матеріалу можна визначити абсолютні антоніми, у яких протилежність семантики (їх лексичного значення)  двох фразеологічних одиниць пояснюється наявністю частки не, що входить до складу компонентів: до пуття довести – не довести до пуття; ряст топтати – не топтати ряст.

    Другу групу становлять фразеологізми-антоніми з різним компонентним складом, тобто різноструктурні: рукою подати – за тридев’ять земель; теревені правити – у рот води набрати.

Фразеологічні одиниці є антонімами, якщо усталені словесні компоненти мають протилежну, контрастну семантику або семантично-цілісне фразеологічне значення конструкцій знаходиться в опозиції «фразеологізм – фразеологізм»;

Наприклад: як черепаха - як стріла; як слимак - як на пожежу; крок за кроком - одним махом; нога за ногою - одна нога тут, друга там; наче три дні не їв - аж у вухах вітер свистить; ледве ноги пересуває - конем не доженеш; крок за кроком - летіти ковбасою у значенні «дуже повільно, не поспішаючи» - «дуже швидко, поспішаючи».

Для прикладу: Хлопці поверталися назад шляхом поволеньки, нога за ногою (В.Козаченко) // Кукса незадоволено чмихнув, кинув дідові в спину! – Одна нога тут, а друга там! Ясно?.. (В.Кучер);  Дно було не рівне, і вони мусили посуватися обережно, крок за кроком (О.Гончар) // Однеси цього папірця до Федора Семона. Знаєш? Голова комнезаму. Ну! Лети ковбасою! (Я.Мамонтов).

     Частина фразеологізмів за будовою є антонімічна, вона містить у собі протиставлення: знайко біжить, а незнайко лежить; скажеш – не вернеш, напишеш – не зітреш; журись, а за діло берись; чорним по білому; праця чоловіка годує, а лінь марнує; з великої хмари – малий дощ.

5. Фразеологія власне українського походження. Фразеологізми з античної міфології.

Фразеологізми, якими ми користуємося сьогодні, мають різне походження. Значна частина — власне українські, що виникли в результаті спостережень людини за довкіллям, дотримання народних традицій. Багато фразеологізмів прийшли в українську мову з античної міфології. Розуміння смислу таких фразеологізмів можливе за умови знання змісту того чи того міфу.

У фразеологізмі найяскравіше виявляється національна самобутність мови.

Власне українські фразеологізми

Фразеологізми з античної міфології

брати ноги на плечі, брати (взяти) за серце, вибитися зі злиднів, видно пана по халявах, виносити сміття з хати, горобина ніч, дешево і сердито, до перших півнів, за душею нічого не мати, заткнути за пояс, зустрічати хлібом-сіллю, передати куті меду та ін.

із давньогрецьких міфів: авгієві стайні, нитка Аріадни, ахіллесова п'ята, перебувати під егідою, панацея від усіх хвороб, прокрустове ложе, прометеїв вогонь;

із давньоримських міфів: дволикий Янус, злий геній, колесо фортуни, метати громи і блискавки, стріли Амура, три грації

Екскурсія по Стародавній Греції. Фразеологізми з античної міфології.

"СІЗІФОВА ПРАЦЯ"

Гід: «Перед вами статуя Сізіфа. Багато років тому у Стародавній Греції був чоловік, якого звали Сізіф. І одного разу боги вирішили покарати Сізіфа за його проступок, вчинок. Покарання полягало у тяжкій праці. Сізіф мав тягнути важкий камінь на гору, коли він його доносив майже до самої вершини гори, камінь скочувався назад. Сізіф не міг виконати своєї роботи, він довго і марно працював. Звідси і походить фразеологізм «сізіфова праця». Що означає марну, безрезультатну працю.

"ДАМОКЛІВ МЕЧ"

А! Ось дуже цікавий експонат. Це дамоклів меч. Саме завдяки цьому мечу і виник такий фразеологізм, як «дамоклів меч». Значення фразеологізму таке – нависла небезпека. Цей вислів виник з давньогрецької міфології, який розповідав Цицерон в творах «Тускуланські бесіди». Дамокл – один з наближених сиракузького тирана Діонісія Старшого (432 – 367 рр. до н. е.) став заздрісно говорити про нього, як про найщасливішого із людей. Діонісій, щоб провчити заздрісника посадив його на своє місто. Під час балу Дамокл побачив, що над його головою висить на кінській волосині меч. Діонісій пояснив, що це – емблема тих небезпек, які йому, як володарю, постійно погрожують, не дивлячись на життя, яке всім здається щасливим.

«АВГІЄВІ СТАЙНІ»

Хочу звернути вашу увагу на фігуру Геракла. В античній міфології є така дуже цікава розповідь про Геракла і Авгієві стайні. Колись Геракл домовився з Авгієм, що за один день очистить двір для худоби і за це отримав би десяту частину худоби Авгія. Авгій не повірив, що він за один день зробить усе і погодився. Геракл зламав з двох протилежних боків стіну, яка оточувала двір для худоби і відвів в нього воду двох річок, Алфея і Пенея. Вода з цих річок очистила гній, а Геракл знову склав стіни.Таким чином, зробивши своє діло, Геракл попросив винагороду, але гордий цар Авгій відмовився її віддавати. І довелось йому повернутися ні з чим в Тіринф. Через декілька років, Геракл помстився Авгію, вбивши його смертоносною стрілою. Саме завдяки цій легенді і виник фразеологізм «авгієві стайні», що означає дуже важку роботу (непосильну).

«ТАНТАЛОВІ МУКИ»

А ось на картины – фігура царя Тантала. Гадаю, вам відомий такий фразеологізм, як «танталові муки». А походження цього вислову – давньогрецьке. Тантал в давньогрецькій міфології – лідійський або фрідійський цар, який був приречений на вічні муки. За легендою Тантала за образу богів було суворо покарано: скинутий в Тартар, він повинен був вічно відчувати нестерпну спрагу та голод, хоча він стояв по горло в воді і над ним нависали гілки з соковитими плодами. А значення даного фразеологізму – безперервні муки.

Подорожуємо далі... Ієрусалим ...«Всі дороги ведуть до Риму»… Цей крилатий вислів можна легко перефразувати – «Всі дороги ведуть до Єрусалиму». Саме так спадає на думку, мабуть, кожному, хто ступить на благословенну землю.

Єрусалим – священне місце не лише для християн. Це своєрідна колиска трьох монотеїстичних релігій світу – християнства, мусульманства та іудаїзму. Тут святині християнські, мусульманські та іудейські створюють величезну різнобарвну мозаїку: Храм Гробу Господнього поруч із мечеттю Аль-Акса, Стіна Плачу – місце паломництва тисяч іудеїв…Проте найбільше, все-таки, мабуть, сюди приїжджає саме християн. Для сотень тисяч їх Храм Гробу Господнього – Святая Святих. Але ми зазирнемо у Біблійні скрижалі, і знайдемо фразеологізми, які використовуються у нашому мовленні більше ніж 2000 років.

Звернемося до Святого Писання. Саме вивчаючи Біблію, ми поринаємо в море образної мови, збагачуємо себе, своє мовлення, розкриваємо для себе таємниці історії, релігії, біблійних притч і переказів.

"ВНЕСТИ СВОЮ ЛЕПТУ"

Лепта - це дрібна монета у Стародавній Греції. Багаті люди часто жертвували у скарбницю Єрусалимського храму. Щедрі внески багатих, які жертвують, не зменшуючи свого статку, протиставлені скромному внеску бідної вдови. Вона віддала все, що мала, - дві лепти (Мк. 12:41-44).

"ЗАКОПАТИ ТАЛАНТ У ЗЕМЛЮ"

В Євангелії від Матвія, 25:14-30, читаємо про чоловіка, який кудись поїхав і доручив рабам оберігати його майно: одному рабу він дав п’ять талантів, другому - два, а третьому - один (талант - давня єврейська срібна монета). Раби, які отримали п’ять і два таланти, пустили їх у справу, а той, що отримав один талант, закопав його в землю, щоб не загубився. Хазяїн, коли повернувся, похвалив перших двох рабів, які отримали прибуток, і посварив того, хто не скористався можливістю збагатити господаря.

Тепер цей вираз означає не лише невикористання своїх можливостей, грошей, а й здібностей (талантів), втрату їх, а це значить - не догодити Богові.

"За сімома замками (печатями)"

У Біблії згадується про книгу, яку нікому не вдалося відкрити, щоб подивитися, що в ній написано. Книга ця зберігається за сімома печатями (Об. 5).

У сучасній мові цей вислів уживається на позначення чогось далекого, неприступного, неможливого для користування.

"КІНЕЦЬ СВІТУ"

У Біблії (в Об’явленні Івана Богослова) розповідається про друге пришестя Ісуса Христа й появу антихриста, про боротьбу між ними, про тисячолітнє царство Ісуса, страшний суд і кінець світу, а потім про вічне Царство Ісуса Христа і праведників.

Вирази «страшний суд» і «кінець світу» вживаються в перебільшенні чогось, особливо при жартівливо-іронічному зображенні сварки, безладдя, стихійного лиха.

"УМИВАТИ РУКИ"

Цей вираз походить з Євангелії. Пилат, віддаючи Ісуса для розправи, умив руки і сказав: «Я невинний у крові Його! Самі ви побачите» (Мт.?27:24).

Коли йдеться про ухилення від відповідальності за що-небудь, тоді кажуть: «Я умиваю руки».

"ШАНУЙ БАТЬКА СВОГО І МАТІР СВОЮ"

Одна із Заповідей Божих (п’ята) гласить: «Шануй батька свого та матір свою, щоб продовжились дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Вих. 20:12).

6. Фразеологія художнього мовлення, наукова, публіцистична, офіційно-ділова. Фразеологізми з професійної мови.

Стильове використання фразеологізму залежить насамперед від наявності чи відсутності емоційного забарвлення в ньому.

Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вживаються в усіх стилях мовлення: вогнище культури, посіяти іскру.

Емоційно забарвлені фразеологізми використовуються в художньому, розмовному та публіцистичному стилях: мокра курка (безвільна людина); важка артилерія (незаперечні аргументи).

За джерелами походження фразеологізми поділяються на розмовно-побутові, народно-поетичні та книжні.

Розмовно-побутові фразеологічні звороти використовують насамперед у розмовному й художньому стилях, рідше — у публіцистичному. Вони мають емоційно-експресивне забарвлення і є засобом підсилення, увиразнення думки: голодній курці просо на думці; утерти носа; без задніх ніг.

Книжні фразеологізми — це сталі словесні формули ділових документів: договірні сторони, доповідна записка; крилаті вислови й афоризми: олімпійський спокій, лебедина пісня, «Очі дружби рідко помиляються» (Вольтер); термінологічні словосполучення: адамове яблуко, північне сяйво, неповне речення, юридична особа.

У публіцистичних і художніх текстах фразеологізми іноді видозмінюються (трансформуються), що служить засобом експресії, створення каламбурів тощо: Як бути — ось у чім питання.

Стійкі словосполучення поділяють на термінологічні і фразеологічні.

Термінологічні словосполучення — це назви та вислови різних понять із певної галузі науки: дієприслівниковий зворот — мовознавчий термін; сила тяжіння — фізичний.

Деякі сталі вислови із часом набувають метафоричного значення: закласти фундамент, підкласти міну, знімати стружку.

Фразеологія наукового тексту покликана виражати логічні зв'язки між частинами висловлювання (як показав аналіз, навести приклади, звідси випливає, на основі отриманих даних, віддавати належне, привертати увагу, наводити аргументи, опиратися на факти) і позначати певні поняття, тобто виступати терміном (ступінь дослідженості, наукова новизна, теоретичне значення, питома вага, нагальна потреба).

Офіційно-ділова фразеологія – це усталені звороти, що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, прикласти руку. Цікава історія таких зворотів. Історія походження такого вислову, як прикласти руку - взяти участь у чомусь піднімає завісу над особливостями організації діловодства в давнину. Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власним підписом. Так робили і в давнину, оскільки у кожної людини був свій своєрідний підпис. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису, прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис. Термінологічна фразеологія в офіційно-діловому стилі не є продуктивною й охоплює в основному сферу державно-ділового урядування. Українська ділова мова послуговується переважно складеними термінами та найменуваннями на позначення органів державної влади, установ, політичних та громадських організацій, посадових осіб тощо. Найбільш повно фразеологічний фонд української офіційної мови представлено в жанрі ділового листа. Службові листи містять офіційно-ділові фразеологізми принести найглибшу подяку, приязні відносини, почувати своїм добрим обов’язком.

На позначення спеціальних понять у сфері певної професії вживаються професіоналізми. Серед слів-професіоналізмів можуть уживатися слова і сполучення слів, за якими суспільною практикою закріплене певне лексичне значення. До таких назв належать складні одиниці термінологічної лексики (соляна кислота, сірчана кислота, вуглекислий газ). Професіоналізми можуть виступати також неофіційними, експресивно забарвленими синонімами до складних термінів або до термінів, що не є усталеними. Наприклад: оперативка – оперативна нарада, заліковка – залікова книжка. Часто професіоналізмами є загальновживані слова, вжиті у специфічному значенні. Наприклад: журнал, дошка, вікно (між уроками) – зі сфери педагогічної діяльності.

7. ЛЕКСИКОГРАФІЯ ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА ПРО УКЛАДАННЯ СЛОВНИКІВ. ВИДИ СЛОВНИКІВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПОБУДОВИ

Прочитайте висловлювання видатних людей про словник. 

1. Кожний словник залежно від призначення і функцій — загальномовний чи спеціальний, одномовний чи перекладний, нормативний, вибірковий, генетичний — допомагає вибудувати текст й адекватно сприймати відповідні елементи в ньому (О. Семеног).

2. Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не потребувала словника, ніколи не користувалася ним (М. Рильський).

3.Словники — це музеї слів, у них місце і для старого, і для нового слова знайдеться (С. Пушик).4. Це всесвіт в алфавітному порядку! Це книга книг. Він вбирає в себе всі інші книги, треба лише вміти їх вилучати з нього (А. Франс).5. Одинадцятитомний «Словник української мови», найоб’ємніше на сьогодні зібрання лексичних скарбів нашого народу, фіксує близько 135 тисяч слів. А ще ж кожне слово має здебільшого не єдине, а кілька чи й багато значень. Як же непросто, але ж і важливо для піднесення мовної культури навчитися розрізняти найтонші відтінки в словесній атрибутиці, доречно, до місця вживати те чи інше слово — одне із понад сотні тисяч! (А. Бортняк).

2.Прочитайте лінгвістичне повідомлення про види словників української мови. 

Лексикографічна наука, яка визначає теоретичні засади і практично втілює їх в укладання словників різного типу, називається лексикографією (від гр. lexikos — «словниковий» іgrapho — «пишу»).

Лексикографія має багаторічну історію, великий досвід створення різноманітних словників і знаменні досягнення. Як одна із важливих у сучасній лінгвістиці, вона набуває дедалі більшого розвитку. Спричинюється це зростаючими міжнародними контактами, потребою у вивченні малодосліджених і поглибленому аналізі всіх мов для задоволення наукових і загальнокультурних та освітніх запитів суспільства. Застосування електроннообчислювальної техніки в укладанні словників збагатило теорію і практику цієї лінгвістичної науки.

Відповідно до завдань і подачі словникового матеріалу прийнято розрізняти словники енциклопедичні і лінгвістичні. Принципова відмінність їх полягає в тому, що енциклопедичні словники подають відомості про поняття, речі, явища, історичні події, видатних людей, а лінгвістичні пов’язані з аналізом слів: розкривають лексичне і граматичне значення, сферу вживання, походження, вимову, написання, переклад іншою мовою, але вони не містять відомостей про всебічний характер самого предмета, позначеного відповідним словом.

Енциклопедичні і лінгвістичні словники становлять собою набір словникових статей, які складаються із заголовного (пояснювального) слова і тих даних, які його торкаються. Заголовні слова розташовуються в алфавітному порядку. Оскільки в енциклопедичні словники вводяться виключно загальні і власні назви, словникові статті в них представлені іменниками або словосполученням з іменником. В енциклопедичному словнику позначається наголос у заголовному слові, є етимологічна довідка іншомовних термінів, але вони не подають граматичної чи стилістичної характеристики представлених назв. Статті можуть супроводжуватися ілюстраціями. До енциклопедичних словників належать всі термінологічні словники (наприклад, «Словник лінгвістичних термінів»), енциклопедії (як-от«Українська енциклопедія»), біографічні словники (зокрема: «Хто є хто: Біо-бібліографічний словник»).

Лінгвістичні словники подають усі граматичні класи слів з огляду на те, що їх основним об’єктом описування є слово, що вимагає розгляду всіх частин мови. Для пояснення слів застосовується їхня різнобічна характеристика: семантична, стилістична, етимологічна.

Існують одно-,дво-ібагатомовні словники, які призначаються головно для навчальної мети.

Відповідно до завдань і способів лексикографічного описування слів лінгвістичні словники бувають різних типів: тлумачні (словники, що пояснюють слова), іншомовних слів, історичні, етимологічні, діалектні, орфографічні, орфоепічні, частотні, фразеологічні, словники омонімів, синонімів, антонімів, мови письменника та ін. Кожен з них відзначається своєрідністю в будові словникової статті, характеру ілюстративного матеріалу, що зумовлено завданнями конкретного словника (С. Дорошенко).

8. Словники як відображення історії і культури українського народу. З історії лексикографії. Українські електронні словники. Стилістичні засоби лексикографії.

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, - лексикографія (від грец. lexis -слово і grafo - пишу).

Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку XVI ст Феофан Прокопович: "Якщо кого-небудь очікує вирок судді, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди* хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань".

Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов'янських.

Збірники глос глосарії - були першими і найдавнішими словниковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайдено в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії-основний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії (1556-1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

КОРОТКА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Першим етапним словником став «Лексись» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596), 1061 словникова стаття. Лаврентій ЗизанійТустановський (народився в 60-хроках ХVІ ст.— помер після лютого 1634 р.) був мовознавець, письменник, педагог, перекладач, церковний діяч. Тут церковнослов’янські слова, перекладені тодішньою українською мовою: алчба —голодность; ведро —погода; супруг —пара. Уперше використано екземпліфікацію (приклади в тексті), застосовано паспортизацію. Уперше слова проакцентовано.

Велике значення мав «Лексикон» («Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє») Памви Беринди (1627), підготовлений у друкарніКиєво-Печерськоїлаври. Народився між 1555– 1560 — помер 23 липня 1632 р. Близько 7000 статей, серед них близько 1400 онімів. Паспортизований. Низка статей енциклопедичні, іноді подана й етимологія. Уперше вказує на метафоричне й образне вживання слова. Уперше в східнослов’янській практиці вводить граматичні ремарки й відсилання («зри», «зр.»).

УХІХ ст. з’являються словнички й словники О. Павловського,

І.Войцеховича, І. Вагилевича, П. Білецького-Носенка,Ф. Шимановича, Т. Вітвицького та ін.

Перший великий Словник української мови уклав П. П. Білецький-Носенко(1774–1856).Обсяг понад 20000 статей. До реєстру добирались майже завжди слова, властиві тільки українській мові, або ж спільні з російською, але відмінні звуковим складом:він, вона, воно; виLтришок; витряLк; гвинтиLвка; копиLлити; короваLй. Подаються відомості із словотвору, описується словозміна, даються синтаксичні коментарі.

Найвидатнішою лексикографічною працею до початку ХХ ст. був чотиритомний Словарь української мови за ред. Б. Грінченка, єдиний з усіх, який часто називаютьСловник Грінченка (1907– 1909). Матеріал до нього опрацьовувала редакція журналу «Киевская старина». Це перекладний українсько-російський словник, хоча він деякою мірою й енциклопедичний. Автор зумів довести реєстр Словника до 68 тис. слів. Представлена літературна лексика ХІХ ст., фольклор, діалекти. Широко подає українську фразеологію, іноді з поясненням її походження.

Словнику Б. Д. Грінченка була присуджена Російською Академією наук друга премія М. І. Костомарова «за лучший малорусский словарь». Хоча сам Грінченко оцінював його скромно і вважав свій труд «першою сходинкою на шляху створення наукового українського словника».

З 1938 р. була розпочата робота над великим Російсько-українським словником. Війна призупинила роботу, та вона була відновлена в евакуації в Уфі, а потім у Москві. Словник був опублікований у 1948 р. з реєстром в російській частині в 80 000 слів і був доповнений і перевиданий уже як тритомний у 1968 р. з реєстром у 120 000 слів.

Важливим фактом став одинадцятитомний Словник української мови, що спочатку планувався як десятитомний; тлумачний, довідково-нормативний, публікувався в1970–1980. Хронологічні рамки реєстру з граматичною та стилістичною кваліфікацією досить широкі — від Котляревського до наших днів, тобто до 1980 року. Укладачі зосередилися переважно на відбитті загальновживаної літературної лексики (мати, іти, праця, свій, учора). Проте немало тут і застарілих слів (війт, волость, кріпаччина), чимало відомих діалектизмів (ґазда, арідник, файний, вуйко). Рясна й фразеологія — десь10–12тис.:байдики биLти, браLти ноги на плеLчі, альфа і омеLга.

Словник укладений на основі 5-мільйонної картотеки НАН України, реєстр 134–135 тис. слів.

Важливе досягнення словникарів — Великий тлумачний словник сучасної української мови (укладач і редактор — В. Т. Бусел). Словник створено на основі мільйонної картотеки видавництва «Перун». До реєстру Словника внесено: 1. активну лексику української мови (відомо, відомості, відомство); 2. терміни й номенклатуру (асфальт, ракета, університет); 3. назви народів і племен (болгари, китайці, поляни); 4. назви мешканців (львів’янин, луганець, луганчанка) (З посібника).

Стилістичні засоби лексикографії (словників).

Стилістична грамотність передбачає насамперед правильне й доречне вживання слів — відповідно до їхнього значення й емоційно-стилістичного забарвлення.

Найчастіше бувають такі лексичні помилки:

1. Сплутування слів і виразів російської та української мов: «карандаш» замість олівець, «приймати участь» замість брати участь, «відноситися з повагою» замість ставитися з повагою, «являється бунтарем» замість є бунтарем.

Щоб позбутися таких помилок, треба якийсь час регулярно перевіряти себе за російсько-українським словником.

2. Вживання слів української мови в невластивому значенні: «кохання до Петра» замість любов до Петра, «повість відіграла велике значення» замість повість мала велике значення тощо.

3. Захаращення речень зайвими словами: «українські письменники і поети» — назва письменник охоплює всіх, хто пише художні твори (прозу, поезію, драматургію), тому тут слово поети зайве, досить сказати: українські письменники (або українські прозаїки й поети); «два молоді юнаки» — слово юнаки означає молоді люди, тому означення молоді при ньому не потрібне (За І. Ющуком).

9. Уроки розвитку зв'язного мовлення

1. Поняття про стилістичну систему української мови. 

Прочитайте тексти. Що нового про стилі мовлення ви дізналися?

1. Художній стиль — царина конкретної лексики, оскільки слова, що означають предмети чуттєвого сприймання, набагато легше стають основою художнього образу. Цілі розряди слів, особливо назви живої природи (рослини, тварини, людина) і явищ природи, набувши певного стилістичного забарвлення ще в народній поезії, у фольклорі, проходять потім через гроно художнього стилю, через творчість багатьох письменників, через літературну традицію певного часу, набуваючи нових стилістичних і значеннєвих відтінків, які вони зберігають і в загальній мові (М. Пилинський).

У художньому стилі (епічний, ліричний, драматичний, комбінований), тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

2. Розмовний стиль як один із найдавніших стилів відіграє надзвичайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок. Мовлення людини, особливо побутове, часто зазнає шкідливих впливів жаргонного, діалектного мовлення або іншої мови. Поширеним є користування сумішшю двох мов, так званим суржиком. Тому культура мовлення багато в чому залежатиме від опанування особливостями розмовного стилю та розуміння його функції в мові. Ознайомлення з особливостями розмовного стилю впливає на якість усного і писемного мовлення кожної людини (М. Пентилюк).

3. Офіційно-діловий стиль є різновидом сучасної української літературної мови, що функціонує у сфері правової, адміністративної діяльності, ділових і дипломатичних переговорів і в усній, і в писемній формах. Перевага писемної форми над усною зумовлюється масивом текстів документів офіційно-ділового стилю на будь-якому етапі його розвитку (О. Тихоненко).

Офіційно-діловий стиль (законодавчий, адміністративно-правовий, дипломатичний), в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

4. Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція — інформативна (повідомлення, пояснення, з’ясування, обґрунтування, роз’яснення, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання — передавання наукової інформації; обставини мовлення — офіційні. Досить широким є діапазон його використання — наукові праці (дисертації, монографії, статті, доповіді, реферати, рецензії, анотації, тези), підручники і навчальні посібники для ВНЗ, науково-популярні журнали тощо (Г. Онуфрієнко).
Науковий стиль (власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний) обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

5. Публіцистичний стиль визначається жанровою різноманітністю, тематичною строкатістю та неоднорідністю. До нього належать і міжнародний огляд, і передова стаття, і фейлетон, і звичайна інформація, й інші жанри. Цим пояснюється і розмаїтість стилістичних засобів, які характеризують публіцистичний стиль. Не випадково дослідники знаходять у ньому, крім чисто публіцистичних, засоби художнього, наукового і ділового стилів (За Л. Мацько).

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю (стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний) є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

Окремо виділяють конфесійний стиль. Цей стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

2. Розмовний стиль. Сфера його використання, призначення, основні ознаки.

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої мови. Ним користуються здебільшого в побуті, але часто і в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній, культурній та інших сферах життя. Широко представлене воно в публіцистиці, у красному письменстві.

В усному мовленні можливі просторічні слова (роззява, харцизяка, гепнути, ляпати, буцнутись), які перебувають поза літературними нормами мови.

Типова форма усного мовлення —діалог. Звідси — використання неповних речень, натяки, емоційно забарвлені слова та звороти з суфіксами суб'єктивної оцінки, діалектизми, жаргонізми, зокрема слова з різного роду сленгів (молодіжного, міського, сільського).

У розмовному мовленні поширені фразеологізми, епітети, порівняння, метафори, синекдоха, метонімія.

Розрізняють літературне розмовне мовлення і розмовно-побутове.
Мовлення людини в побутових умовах часто зазнає впливів жаргонного мовлення або іншої мови. Поширеним є користування сумішшю двох мов, так званим «суржиком», що свідчить про низьку культуру мовлення (За А. Коваль).
Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.
Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.
Розрізняють неформальне й формальне спілкування.
Перше — нерегламентоване,' його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців.
Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом. Основні ознаки спілкування:
o безпосередня участь;
o усна форма;
o неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність;
o непідготовленість (неформальне);
o використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
o використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести і міміка);
o емоційні реакції;
o потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби:
o емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
o суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
o прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
o часте використовування різноманітних, займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);
o специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;
o заміна термінів розмовними словами (мобільний телефон — мобіла, труба; клавіатура комп 'ютера — клава).
Розмовний стиль поділяється на два підстилі:
а) розмовно-побутовий;
б) розмовно-офіційний:
— Софіє Іллівно, скажіть, будь ласка, чи готові документи для митниці?
— Не цілком. Чекаємо останні дані з четвертої філії.
— Зателефонуйте до наших філій і запросіть усіх керівників відділів прибути наступного четверга о 15. 00 до мене з результатами планової інвентаризації.
— Гаразд, Євгене Ігоровичу. У приймальні чекає начальник відділу кадрів.
— Запросіть. Хай заходить.
— До речі, Євгене Ігоровичу, вам сьогодні о 15. ЗО слід бути у міськвиконкомі.
— Дякую. Я про це пам'ятаю. Викличте, будь ласка, на 15. 00 машину та підготуйте звітну документацію за другий квартал поточного року.
Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.
3. Науковий стиль, сфери використання і призначення. Основні ознаки наукового стилю. Наукова метафорика. 

Науковий стиль — функціональний стиль сучасної української літературної мови, який обслуговує науку, техніку, виробництво. Він поділяється на такі підстилі: власне науковий, науково- популярний, науково-навчальний, науково-публіцистичний.

Усі різновиди наукового стилю об'єднує основна функція їх — інформативна, основне завдання — передача наукової інформації.

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ НАУКОВОГО СТИЛЮ

Об'єктивність

не особиста манера викладу («я» майже відсутнє, «ми» має узагальнений, часом умовний характер

Точність

використання термінів, номенклатурних назв, символів, таблиць, схем, графіків та ін.

Інформативна насиченість

спеціальні синтаксичні структури (небагатослівні, компактні, стандартизовані)

Логічність

поділ тексту на частини, розділи, параграфи; вставні слова (речення), підрядкові примітки тощо

Лексика

широке використання термінів; перевага іменників (абстраговані, узагальнені поняття) над дієсловами; прикметники як означення для типізації та узагальнення; дієслова вказують на чинність понять, а не на конкретні дії та ін.

Композиційно-архітектонічні особливості

документація тверджень (цитати, посилання); огляд досягнутого (з посиланням); висновки й практичні рекомендації в кінці тексту

4. Підстилі наукового стилю. Основні жанри наукового стилю. Бесіди, дискусії, повідомлення на наукову тему. Структура текстів різних жанрів. 

Форми вираження наукової думки: найчастіше – письмова (підручник, стаття, тези тощо), рідше – усна (наукова дискусія, доповідь, полеміка).

У межах наукового стилю виділяють такі підстилі: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.

Власне науковий (академічний) підстиль застосовується для повідомлення про результати наукових досліджень у вузькому колі фахівців, обізнаних з певною проблемою. Реалізується в таких жанрах, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, тези тощо. Основний засіб донесення інформації – ваузькогалузева термінологія.

Науково-популярний — застосовують для дохідливого доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів. Мета науково-популярного підстилю – зацікавити читача науковим відкриттям. Через це вузькогалузева термінологія, не зрозуміла широкому загалові читачів, вживається мінімально й обов’язково пояснюється; замість абстрактних формул і положень подається конкретний ілюстративний матеріал, наводяться яскраві приклади із життя, які надають повідомленню образності й емоційності. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється використання елементів художнього мовлення (епітетів, порівнянь, метафор).

Науково-навчальний– це мова навчання в усіх типах закладів освіти. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах, методичних рекомендаціях, навчальних і навчально-методичних посібниках для доступного, логічного викладу наукової інформації. Характеризується простотоювикладу, чітким структуруванням викладу матеріалу, спрямованим на активізацію мислення учнів, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Мовленнєвий жанр — визначений мовленнєвою ситуацією різновид текстів, що існує в межах того чи іншого стилю мовлення й має відносно стійку спільність змістово-композиційних і лінгвостилістичних особливостей.

В інтелектуальному житті фахівця і, безумовно, того, хто здобуває гуманітарну освіту, чільне місце посідає самостійна робота з науковими джерелами, представленими різними і формами (письмовою й усною), і жанрами (наукова доповідь, повідомлення, стаття, фахова інструкція, науковий огляд, проспект наукової роботи, план, анотація, рецензія, відгук, реферат, автореферат, дисертація, монографія, підручник, посібник, науковий коментар тощо). Кожен із наукових жанрів, поряд зі спільними (загальними) стильовими рисами, виявляє й індивідуальні. Так, зокрема, у рефераті спосіб викладу матеріалу, як і в іншому жанрі наукової літератури, є формально-логічним, але, на відміну від, скажімо, жанру статті, у ньому немає тієї наукової ґрунтовності викладу, що є обов'язковою ознакою наукової статті.

Специфіка наукової мови зумовлена відмінністю науки від мистецтва, що виявляється навіть «не в змісті, а виключно у способі обробляти цей зміст...»: і вчений, і поет «переконують, тільки один — логічними доводами, інший — образами» (За Г. Онуфрієнко).

Мета наукової дискусії — з'ясувати й зіставити різні погляди, шукати та досягати певного ступеня згоди між учасниками або спільного рішення стосовно тези дискусії.

Предмет обговорення: суперечливі питання з різних, зокрема наукових, тем.

У дискусії кожен учасник по черзі застосовує під час наведення тверджень засоби переконання, які доступні іншій стороні і які вона визнає.

У науковому повідомленні порушують актуальні проблеми,

що потребують вирішення, максимально вичерпно репрезентують

результати наукового дослідження.

Готуючи повідомлення, необхідно пам'ятати:

1) структура повинна бути трикомпонентною: вступ, основна частина й висновок;

2) у вступі формулюють наукову проблему, яку досліджують або досліджували; в основній частині стисло й вичерпно представляють зміст проведеного дослідження або узагальнюють наукові погляди з цієї проблеми, розкривають певні закономірності або підтверджують чи спростовують наукові факти; у висновках коротко підсумовують сказане;

3) матеріали повідомлення перевіряють на відповідність основним вимогам: логіці викладу, точності інформації, чинним мовним нормам;

4) повідомлення виголошуватиметься, тому доцільно брати до уваги використання темпу мовлення, інтонації, логічних наголосів і пауз, різних способів активізації уваги слухачів;

5) завчасно спрогнозовані запитання слухачів допоможуть підготуватися до відповіді на них під час обговорення.