Фразеологія. Українська лексикографія. Теоретичний матеріал .

8. Словники як відображення історії і культури українського народу. З історії лексикографії. Українські електронні словники. Стилістичні засоби лексикографії.

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, - лексикографія (від грец. lexis -слово і grafo - пишу).

Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку XVI ст Феофан Прокопович: "Якщо кого-небудь очікує вирок судді, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди* хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань".

Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов'янських.

Збірники глос глосарії - були першими і найдавнішими словниковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайдено в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії-основний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії (1556-1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

КОРОТКА ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Першим етапним словником став «Лексись» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596), 1061 словникова стаття. Лаврентій ЗизанійТустановський (народився в 60-хроках ХVІ ст.— помер після лютого 1634 р.) був мовознавець, письменник, педагог, перекладач, церковний діяч. Тут церковнослов’янські слова, перекладені тодішньою українською мовою: алчба —голодность; ведро —погода; супруг —пара. Уперше використано екземпліфікацію (приклади в тексті), застосовано паспортизацію. Уперше слова проакцентовано.

Велике значення мав «Лексикон» («Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє») Памви Беринди (1627), підготовлений у друкарніКиєво-Печерськоїлаври. Народився між 1555– 1560 — помер 23 липня 1632 р. Близько 7000 статей, серед них близько 1400 онімів. Паспортизований. Низка статей енциклопедичні, іноді подана й етимологія. Уперше вказує на метафоричне й образне вживання слова. Уперше в східнослов’янській практиці вводить граматичні ремарки й відсилання («зри», «зр.»).

УХІХ ст. з’являються словнички й словники О. Павловського,

І.Войцеховича, І. Вагилевича, П. Білецького-Носенка,Ф. Шимановича, Т. Вітвицького та ін.

Перший великий Словник української мови уклав П. П. Білецький-Носенко(1774–1856).Обсяг понад 20000 статей. До реєстру добирались майже завжди слова, властиві тільки українській мові, або ж спільні з російською, але відмінні звуковим складом:він, вона, воно; виLтришок; витряLк; гвинтиLвка; копиLлити; короваLй. Подаються відомості із словотвору, описується словозміна, даються синтаксичні коментарі.

Найвидатнішою лексикографічною працею до початку ХХ ст. був чотиритомний Словарь української мови за ред. Б. Грінченка, єдиний з усіх, який часто називаютьСловник Грінченка (1907– 1909). Матеріал до нього опрацьовувала редакція журналу «Киевская старина». Це перекладний українсько-російський словник, хоча він деякою мірою й енциклопедичний. Автор зумів довести реєстр Словника до 68 тис. слів. Представлена літературна лексика ХІХ ст., фольклор, діалекти. Широко подає українську фразеологію, іноді з поясненням її походження.

Словнику Б. Д. Грінченка була присуджена Російською Академією наук друга премія М. І. Костомарова «за лучший малорусский словарь». Хоча сам Грінченко оцінював його скромно і вважав свій труд «першою сходинкою на шляху створення наукового українського словника».

З 1938 р. була розпочата робота над великим Російсько-українським словником. Війна призупинила роботу, та вона була відновлена в евакуації в Уфі, а потім у Москві. Словник був опублікований у 1948 р. з реєстром в російській частині в 80 000 слів і був доповнений і перевиданий уже як тритомний у 1968 р. з реєстром у 120 000 слів.

Важливим фактом став одинадцятитомний Словник української мови, що спочатку планувався як десятитомний; тлумачний, довідково-нормативний, публікувався в1970–1980. Хронологічні рамки реєстру з граматичною та стилістичною кваліфікацією досить широкі — від Котляревського до наших днів, тобто до 1980 року. Укладачі зосередилися переважно на відбитті загальновживаної літературної лексики (мати, іти, праця, свій, учора). Проте немало тут і застарілих слів (війт, волость, кріпаччина), чимало відомих діалектизмів (ґазда, арідник, файний, вуйко). Рясна й фразеологія — десь10–12тис.:байдики биLти, браLти ноги на плеLчі, альфа і омеLга.

Словник укладений на основі 5-мільйонної картотеки НАН України, реєстр 134–135 тис. слів.

Важливе досягнення словникарів — Великий тлумачний словник сучасної української мови (укладач і редактор — В. Т. Бусел). Словник створено на основі мільйонної картотеки видавництва «Перун». До реєстру Словника внесено: 1. активну лексику української мови (відомо, відомості, відомство); 2. терміни й номенклатуру (асфальт, ракета, університет); 3. назви народів і племен (болгари, китайці, поляни); 4. назви мешканців (львів’янин, луганець, луганчанка) (З посібника).

Стилістичні засоби лексикографії (словників).

Стилістична грамотність передбачає насамперед правильне й доречне вживання слів — відповідно до їхнього значення й емоційно-стилістичного забарвлення.

Найчастіше бувають такі лексичні помилки:

1. Сплутування слів і виразів російської та української мов: «карандаш» замість олівець, «приймати участь» замість брати участь, «відноситися з повагою» замість ставитися з повагою, «являється бунтарем» замість є бунтарем.

Щоб позбутися таких помилок, треба якийсь час регулярно перевіряти себе за російсько-українським словником.

2. Вживання слів української мови в невластивому значенні: «кохання до Петра» замість любов до Петра, «повість відіграла велике значення» замість повість мала велике значення тощо.

3. Захаращення речень зайвими словами: «українські письменники і поети» — назва письменник охоплює всіх, хто пише художні твори (прозу, поезію, драматургію), тому тут слово поети зайве, досить сказати: українські письменники (або українські прозаїки й поети); «два молоді юнаки» — слово юнаки означає молоді люди, тому означення молоді при ньому не потрібне (За І. Ющуком).