Фразеологія. Українська лексикографія. Теоретичний матеріал .

9. Уроки розвитку зв'язного мовлення

1. Поняття про стилістичну систему української мови. 

Прочитайте тексти. Що нового про стилі мовлення ви дізналися?

1. Художній стиль — царина конкретної лексики, оскільки слова, що означають предмети чуттєвого сприймання, набагато легше стають основою художнього образу. Цілі розряди слів, особливо назви живої природи (рослини, тварини, людина) і явищ природи, набувши певного стилістичного забарвлення ще в народній поезії, у фольклорі, проходять потім через гроно художнього стилю, через творчість багатьох письменників, через літературну традицію певного часу, набуваючи нових стилістичних і значеннєвих відтінків, які вони зберігають і в загальній мові (М. Пилинський).

У художньому стилі (епічний, ліричний, драматичний, комбінований), тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

2. Розмовний стиль як один із найдавніших стилів відіграє надзвичайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок. Мовлення людини, особливо побутове, часто зазнає шкідливих впливів жаргонного, діалектного мовлення або іншої мови. Поширеним є користування сумішшю двох мов, так званим суржиком. Тому культура мовлення багато в чому залежатиме від опанування особливостями розмовного стилю та розуміння його функції в мові. Ознайомлення з особливостями розмовного стилю впливає на якість усного і писемного мовлення кожної людини (М. Пентилюк).

3. Офіційно-діловий стиль є різновидом сучасної української літературної мови, що функціонує у сфері правової, адміністративної діяльності, ділових і дипломатичних переговорів і в усній, і в писемній формах. Перевага писемної форми над усною зумовлюється масивом текстів документів офіційно-ділового стилю на будь-якому етапі його розвитку (О. Тихоненко).

Офіційно-діловий стиль (законодавчий, адміністративно-правовий, дипломатичний), в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

4. Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція — інформативна (повідомлення, пояснення, з’ясування, обґрунтування, роз’яснення, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання — передавання наукової інформації; обставини мовлення — офіційні. Досить широким є діапазон його використання — наукові праці (дисертації, монографії, статті, доповіді, реферати, рецензії, анотації, тези), підручники і навчальні посібники для ВНЗ, науково-популярні журнали тощо (Г. Онуфрієнко).
Науковий стиль (власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний) обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

5. Публіцистичний стиль визначається жанровою різноманітністю, тематичною строкатістю та неоднорідністю. До нього належать і міжнародний огляд, і передова стаття, і фейлетон, і звичайна інформація, й інші жанри. Цим пояснюється і розмаїтість стилістичних засобів, які характеризують публіцистичний стиль. Не випадково дослідники знаходять у ньому, крім чисто публіцистичних, засоби художнього, наукового і ділового стилів (За Л. Мацько).

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю (стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний) є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

Окремо виділяють конфесійний стиль. Цей стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

2. Розмовний стиль. Сфера його використання, призначення, основні ознаки.

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої мови. Ним користуються здебільшого в побуті, але часто і в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній, культурній та інших сферах життя. Широко представлене воно в публіцистиці, у красному письменстві.

В усному мовленні можливі просторічні слова (роззява, харцизяка, гепнути, ляпати, буцнутись), які перебувають поза літературними нормами мови.

Типова форма усного мовлення —діалог. Звідси — використання неповних речень, натяки, емоційно забарвлені слова та звороти з суфіксами суб'єктивної оцінки, діалектизми, жаргонізми, зокрема слова з різного роду сленгів (молодіжного, міського, сільського).

У розмовному мовленні поширені фразеологізми, епітети, порівняння, метафори, синекдоха, метонімія.

Розрізняють літературне розмовне мовлення і розмовно-побутове.
Мовлення людини в побутових умовах часто зазнає впливів жаргонного мовлення або іншої мови. Поширеним є користування сумішшю двох мов, так званим «суржиком», що свідчить про низьку культуру мовлення (За А. Коваль).
Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.
Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.
Розрізняють неформальне й формальне спілкування.
Перше — нерегламентоване,' його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців.
Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом. Основні ознаки спілкування:
o безпосередня участь;
o усна форма;
o неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність;
o непідготовленість (неформальне);
o використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
o використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести і міміка);
o емоційні реакції;
o потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Основні мовні засоби:
o емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
o суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
o прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
o часте використовування різноманітних, займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);
o специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;
o заміна термінів розмовними словами (мобільний телефон — мобіла, труба; клавіатура комп 'ютера — клава).
Розмовний стиль поділяється на два підстилі:
а) розмовно-побутовий;
б) розмовно-офіційний:
— Софіє Іллівно, скажіть, будь ласка, чи готові документи для митниці?
— Не цілком. Чекаємо останні дані з четвертої філії.
— Зателефонуйте до наших філій і запросіть усіх керівників відділів прибути наступного четверга о 15. 00 до мене з результатами планової інвентаризації.
— Гаразд, Євгене Ігоровичу. У приймальні чекає начальник відділу кадрів.
— Запросіть. Хай заходить.
— До речі, Євгене Ігоровичу, вам сьогодні о 15. ЗО слід бути у міськвиконкомі.
— Дякую. Я про це пам'ятаю. Викличте, будь ласка, на 15. 00 машину та підготуйте звітну документацію за другий квартал поточного року.
Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.
3. Науковий стиль, сфери використання і призначення. Основні ознаки наукового стилю. Наукова метафорика. 

Науковий стиль — функціональний стиль сучасної української літературної мови, який обслуговує науку, техніку, виробництво. Він поділяється на такі підстилі: власне науковий, науково- популярний, науково-навчальний, науково-публіцистичний.

Усі різновиди наукового стилю об'єднує основна функція їх — інформативна, основне завдання — передача наукової інформації.

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ НАУКОВОГО СТИЛЮ

Об'єктивність

не особиста манера викладу («я» майже відсутнє, «ми» має узагальнений, часом умовний характер

Точність

використання термінів, номенклатурних назв, символів, таблиць, схем, графіків та ін.

Інформативна насиченість

спеціальні синтаксичні структури (небагатослівні, компактні, стандартизовані)

Логічність

поділ тексту на частини, розділи, параграфи; вставні слова (речення), підрядкові примітки тощо

Лексика

широке використання термінів; перевага іменників (абстраговані, узагальнені поняття) над дієсловами; прикметники як означення для типізації та узагальнення; дієслова вказують на чинність понять, а не на конкретні дії та ін.

Композиційно-архітектонічні особливості

документація тверджень (цитати, посилання); огляд досягнутого (з посиланням); висновки й практичні рекомендації в кінці тексту

4. Підстилі наукового стилю. Основні жанри наукового стилю. Бесіди, дискусії, повідомлення на наукову тему. Структура текстів різних жанрів. 

Форми вираження наукової думки: найчастіше – письмова (підручник, стаття, тези тощо), рідше – усна (наукова дискусія, доповідь, полеміка).

У межах наукового стилю виділяють такі підстилі: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний. Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.

Власне науковий (академічний) підстиль застосовується для повідомлення про результати наукових досліджень у вузькому колі фахівців, обізнаних з певною проблемою. Реалізується в таких жанрах, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, тези тощо. Основний засіб донесення інформації – ваузькогалузева термінологія.

Науково-популярний — застосовують для дохідливого доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів. Мета науково-популярного підстилю – зацікавити читача науковим відкриттям. Через це вузькогалузева термінологія, не зрозуміла широкому загалові читачів, вживається мінімально й обов’язково пояснюється; замість абстрактних формул і положень подається конкретний ілюстративний матеріал, наводяться яскраві приклади із життя, які надають повідомленню образності й емоційності. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється використання елементів художнього мовлення (епітетів, порівнянь, метафор).

Науково-навчальний– це мова навчання в усіх типах закладів освіти. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах, методичних рекомендаціях, навчальних і навчально-методичних посібниках для доступного, логічного викладу наукової інформації. Характеризується простотоювикладу, чітким структуруванням викладу матеріалу, спрямованим на активізацію мислення учнів, поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Мовленнєвий жанр — визначений мовленнєвою ситуацією різновид текстів, що існує в межах того чи іншого стилю мовлення й має відносно стійку спільність змістово-композиційних і лінгвостилістичних особливостей.

В інтелектуальному житті фахівця і, безумовно, того, хто здобуває гуманітарну освіту, чільне місце посідає самостійна робота з науковими джерелами, представленими різними і формами (письмовою й усною), і жанрами (наукова доповідь, повідомлення, стаття, фахова інструкція, науковий огляд, проспект наукової роботи, план, анотація, рецензія, відгук, реферат, автореферат, дисертація, монографія, підручник, посібник, науковий коментар тощо). Кожен із наукових жанрів, поряд зі спільними (загальними) стильовими рисами, виявляє й індивідуальні. Так, зокрема, у рефераті спосіб викладу матеріалу, як і в іншому жанрі наукової літератури, є формально-логічним, але, на відміну від, скажімо, жанру статті, у ньому немає тієї наукової ґрунтовності викладу, що є обов'язковою ознакою наукової статті.

Специфіка наукової мови зумовлена відмінністю науки від мистецтва, що виявляється навіть «не в змісті, а виключно у способі обробляти цей зміст...»: і вчений, і поет «переконують, тільки один — логічними доводами, інший — образами» (За Г. Онуфрієнко).

Мета наукової дискусії — з'ясувати й зіставити різні погляди, шукати та досягати певного ступеня згоди між учасниками або спільного рішення стосовно тези дискусії.

Предмет обговорення: суперечливі питання з різних, зокрема наукових, тем.

У дискусії кожен учасник по черзі застосовує під час наведення тверджень засоби переконання, які доступні іншій стороні і які вона визнає.

У науковому повідомленні порушують актуальні проблеми,

що потребують вирішення, максимально вичерпно репрезентують

результати наукового дослідження.

Готуючи повідомлення, необхідно пам'ятати:

1) структура повинна бути трикомпонентною: вступ, основна частина й висновок;

2) у вступі формулюють наукову проблему, яку досліджують або досліджували; в основній частині стисло й вичерпно представляють зміст проведеного дослідження або узагальнюють наукові погляди з цієї проблеми, розкривають певні закономірності або підтверджують чи спростовують наукові факти; у висновках коротко підсумовують сказане;

3) матеріали повідомлення перевіряють на відповідність основним вимогам: логіці викладу, точності інформації, чинним мовним нормам;

4) повідомлення виголошуватиметься, тому доцільно брати до уваги використання темпу мовлення, інтонації, логічних наголосів і пауз, різних способів активізації уваги слухачів;

5) завчасно спрогнозовані запитання слухачів допоможуть підготуватися до відповіді на них під час обговорення.