1. Історична довідка

                                                     Гайдамацький рух на Правобережній Україні

                            Процес, який відбувався на Правобережжі, з боку Польщі був спрямований на поневолення. Тут з'являлися сини та онуки колишніх польських панів, які претендували на маєтки. Вони надавали документи, які свідчили про їхні права на землю і поновлювали порядки, що існували ще до повстання Богдана Хмельницького.

З метою залюднення Правобережжя польські пани кликали переселенців з Лівобережжя, обіцяючи їм усілякі пільги.

Внаслідок колонізації Польщею Правобережжя тут почали гуртуватися за­гони озброєних людей, які звертались по допомогу до запорожців. Січовики ставали провідниками тих людей, які нападали на панські двори, палили й нищили їх майно, а самих вбивали або проганяли.

Таких людей називали гайдамаками. Слово гайдамак з тюркського – «гайде!»  означає «тікай!»

 

Полковий осавул(осавула ) у козацькому війську XVII—XVIIIст. — службова особа, яка відала озброєнням, постачанням та військовою підготовкою козаків.

                     В одній з найпопулярніших народних пісень «Ой Морозе, Морозенку», в якій оспівується героїчна боротьба і смерть легендарного воїна, захисника рідної землі, народна пам'ять зберегла його прізвище — Морозенко (можливо, це — Нестор Морозенко, осавул Кропивнянського полку, який разом              М. Кривоносом діяв на Поділлі проти польської шляхти і брав участь в облозі м. Збаража; існує також думка, що це полковник Станіслав Морозенко (Мрозовицький), який загинув у           1649 р. у бою під Збаражем. 

                            Деякі краєзнавці  зазначають, що народився Морозенко на Тернопільщині, в селі Кровинка біля Теребовлі. Його батько був підстаростою і служив польському королю. Мати — українка, займалася вихованням сина. Помітивши неабиякі здібності сина до науки, батьки віддають його на навчання до католицьких колегіумів у Львові та Замості. Згодом — навчається в Кракові, Сорбонні. Окрім латинської і грецької, володів ще десятьма мовами. Польський король посилає його на боротьбу з козаками, але Станіслав, ближче пізнавши життя українського народу, сам стає козаком, змінює ім’я і прізвище. Уже як Нестор Морозенко він очолює влітку 1648 року повстанські загони під час визвольного походу козаків на Поділля і Галичину.

                       Розумний, освічений дипломат і хоробрий воїн, Морозенко стає правою рукою й улюбленцем гетьмана Богдана Хмельницького. За сміливість і відвагу, винахідливість і турботу про простих людей полюбили його і козаки, і селяни.

                   Шляхтичі намагалися повернути Морозенка до свого табору, але він з огидою відкидав їхні пропозиції. Поява Морозенка на полі бою завжди викликала паніку серед ворогів. Відзначився Морозенко в боях проти польської шляхти під Пилявцями, Меджибошем і Збаражем.

                    Під час Пилявецької битви Корсунський полк Морозенка відзначився, стримуючи натиск поляків у центрі повстанського фронту. Відтоді саме ім’я його почало навіювати жах на польських солдатів та польську адміністрацію, а полковник Морозенко став легендою українського народу, його улюбленцем. Про нього складають пісні, бандуристи співають про нього в думах, а Хмельницький, з огляду на талант і досвід цього полководця, призначає його в битві під Збаражем (нині - Тернопільської обл.) командувачем усієї своєї кінноти. Битва була вдалою для козаків. Українська кіннота під проводом Морозенка діяла блискуче, засвідчуючи безсумнівний полководницький талант цього повстанця. Саме вчасні і рішучі дії Морозенка та його полків не дозволили польським військам об'єднати під Збаражем свої сили.

                А загинув командувач кінноти Визвольної армії у 1649 р. так, як і мав загинути легендарний воїн. У критичний момент, коли, потіснивши Гадяцький полк Кіндрата Бурляя (його тяжко поранило в цьому бою), поляки от-от могли розчленувати українське військо, Станіслав Морозенко взяв свій останній резерв і кинувся з ним до місця прориву. За таких обставин зламати перебіг битви можна було тільки прикладом великої особистої мужності. І такий приклад своїм воякам командир подав. Неперевершений фехтувальник, Станіслав Морозенко першим врубався в польський загін прориву і проклав дорогу іншим, поляки подалися. Але самому йому, як свідчать сучасники, не пощастило: коня під ним убило, а вороги накинулися з усіх боків. Корсунці вирвали свого командира з цих лещат. Та на тілі його було вже стільки ран, що за кілька годин він помер.

                    Коли в ставці гетьмана довідались про загибель полковника Морозенка, у війську було оголошено траур, і зачерствілі в боях козаки не соромилися своїх сліз. Переказують, що над тілом одного з найзвитяжніших своїх лицарів плакав сам гетьман.

                     Поховали отамана в чистім полі, на святій українській землі, і не насипали могили, щоб вороги не знайшли кісток ненависного їм козацького отамана полковника Морозенка. Ніхто й досі не знає, де знайшов свій останній спочинок народний улюбленець і герой.

                     Існує й інша версія про обставини смерті легендарного героя. За легендою,  записаною  1959 р.  А. П. Малкевичем  у с. Розношинці  Збаразького  району  від І. Заячківського, 77 р.н.,  Морозенко загинув під час виконання дипло-матичної місії.

                Козацько-селянське військо обложило з yсіx стopін Збараж, як бджоли вощину. Тіснo стало шляхті в замку, що й птиці ніде пролетіти. З луб’янецького горба оглядав  Хмельницький  поле  бою. Кидав  проти ворога все нoві загони.

— Б’ють  козаки  панство вельможне, аж пір’я летить... Ох і  наваримо на  бенкет  пива  та  шляхті на диво, — вигукував задоволено гетьман.

Скликав Хмель свoїx полковників на раду і мовив:

— Пан  вельможний Ярема Вишневецький просить прислати у замок послів  на  переговори. Мабуть, надоїла панству здохла конятина... Чи, може, щось  хитре  надумав  підлий  Ярема?

Задумались одчайдушні  козацькі  голови. І  зашуміли  полковники.

— За що гинули, проливали кров наші смільчаки?

— Шкода людської кpoві! — з болем сказав гетьман.

— Краще  вже шаблюками та порохом розмовляти з ворогом, ніж слухати його підступні слова і брехливі запевнення, — переконував Богун задуманого Хмеля.

— Хто ж з вас поїде до Яреми? — спитав Хмель.

І вийшов перед Хмельницького славний лицар Морозенко. Поклонився шановному товариству й промовив:

— Пошліте мене, батьку Хмелю, і ви, чесне товариство, до пана Вишневецького.

І наступив ранок шостого липня тисяча шістсот сорок дев'ятого року. Ще сонце не сходило, а наш Нестор Морозенко обмірковував з батьком Богданом, що зволить він сказати Вишневецькому. А що скаже хитрий єзуїт?

На сивому кoні в  товаристві двох козаків їхав  Морозенко до Збаразького замку на розмову з Яремою. Побачили пани, хто до них їде. Жахнулись і скипіли ненавистю. Позбігалася вся знать Речі Посполитої, дали знати Яремі.

Морозенко їхав повільно. Ще трохи — і відчинять перед ним браму до замку з наказу Яреми. Вмить сонце зайшло за хмару, потемніла земля, зірвався з шумом вітep. Посипалися зрадницькі кулі  на  послів Хмельницького. Одна куля влучила в серце Морозенка, друга — в голову, третя — в живіт. І похитнулося козацьке тіло. Та не впав Нестор, а йшов ще кілька кpoків. Налякані вельможі щезли з мypів замку. Ще крок-два — і похилився Морозенко на мур фортеці. Помер стоячи лицар славний. Вітep ломив гілля дерев, а з неба ринув, як з відpa, густий дощ. Плакало небо, плакала земля за Морозенком.

Під зливним дощем схопили  козаки  тіло полковника і чвалом  привезли до козацького табору  у Луб’янки.

Заплакав  гіpкo гетьман Хмельницький над Морозенком. Наказав  урочисто  поховати його. Тіло  славного лицаря  на  возі  козацькому  везли  по  всіx сотнях, полках. Схилялися  додолу стяги, лунали постріли  з мушкетів і самопалів. Прощались з полковником. Стapі козаки, що не раз дивились смepті в вічі, нишком втирали сльози. Тяжко сумувала чернь, селяни  йшли  за  возом  з  похиленими  головами аж до могили Морозенка.

Тужний спів... Вибухи самопалів. Тіло Морозенка віддано землі. Біля нього поклали шаблю, даровану Хмельницьким. Коли ж висипали високу могилу, то пішов зливний дощ. То плакала вся Україна за славним лицарем волі. І залунала по всій Укpaїні тужлива пісня:

Ой Морозе-Морозенку,

Ти, славний козаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

    З діда-прадіда розповідають, що похоронили Морозенка під селом Критівцями, недалеко ставка Звіринець. Ще сьогодні там видніє могила, козацькою звана, де й недавно знайдено шаблю. Може, вона Морозенкова?