Машкіна Н.О. Історія України

Опрацюйте § 7 підручника https://pidruchnyk.com.ua/1260-istoriya-ukrainy-11-klas-vlasov.html

Внутрішньополітичне становище України у сер. 50 – х років.

Дати:

1951 – 1955 рр. – п’ята п’ятирічка.

1952 р. – ХІХ з’їзд, заміна назви партії  ВКП(б) на КПРС. Планувалися нові чистки партії.

19 лютого 1954 р. – входження Криму до складу УРСР (з нагоди 300-річчя Переяславської Ради Указом Президії Верховної Ради СРСР Крим було передано до складу УРСР).

Лютий 1956 р. – ХХ з’їзд КПРС.

Жовтень 1964 р. – М.Хрущова усунено від влади.

Поняття:

Десталінізація – процес ліквідації та розвінчання культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Й.Сталіним.

«Відлига» - неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й.Сталіна. Його характерними рисами були певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Культ особи – безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище політичне становище. Надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера.

Політичні реабілітації – поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої, або безпідставно звинуваченої людини. Також, відновлення в правах людини стосовно якої скасовано судовий вирок.

Лібералізація політичного режиму – процес розширення прав і свобод громадян, в першу чергу в політичному, економічному, культурному  і суспільному житті.

5 березня 1953 р. – смерть Й. Сталіна, початок боротьби за владу, в якій приймали участь два конкуруючих «блока»:

 

Л. Берія –голова  служби Державної Безпеки. П. Мешик –міністр Внутрішніх справ УРСР. О.Кириченко — перший секретар  ЦК КПУ з 1953 р., призначений на посаду Л. Берією.

Т. Строкач – начальник Львівського управління МВС. Н.С. Хрущов – перший секретар ЦК КПРС . Л. Мельников – перший секретар ЦК КПУ, звільнений з поста Л.Берією в 1953 р., на його пост призначено  С. Кириченко.

     В боротьбі за владу перемогу одержав М.С.Хрущов, Л. Берію було страчено в 1953 р. П. Мешик усунений з поста.

Після розгрому групи Л. Берії у суспільстві розгорнувся процес десталінізації, країна очікувала радикальних змін. В суспільстві зростала нетерпимість, яка проявилася в першу чергу в якості страйків і повстаннях в таборах ГУЛАГУ (провідну роль в яких відігравали політв’язні — українці, учасники національно-визвольного руху в Західній Україні):

1. 1953-1954 рр. повстання в таборах  ГУЛАГУ (повстання підняли учасники УПА).

2. 1953 р. – повстання у  Воркуті (організація якого підготовлена членами ОУН)

3. 1954 р. – Кенгірський табор – Казахстан (організований вихідцями із західної України. Повсталі протягом 40 днів утримували владу в таборі).

Початок десталінізації – лютий 1956 року – ХХ з’їзд КПРС, на якому проголошена доповідь М.С.Хрущова «Про культ особи та його наслідки» Саме з нього починається процес лібералізації політичного життя, вона дістала назву «відлига» (термін походить від однойменної повісті І Еренбурга, написаної до річниці смерті Й.Сталіна). Доповідь «Про культ особи та його наслідки» була структурована за такими розділами: Сталін і війна; депортація народів; післявоєнні репресії; відносини з Югославією; культ Сталіна у його «Короткій біографії»; наслідки культу особи; висновки. Все зводилося до класової боротьби в суспільстві та особистих негативних рис Й.Сталіна. Не чіпалася взагалі система тоталітаризму.

Прояви десталінізації:

1. реабілітація засуджених;

2. ліквідація військових трибуналів;

3. ліквідація таборів;

4. скорочення МВС;

5. ліквідація пам’ятників Й.Сталіну;

6. реабілітація репресованих, справою яких займалися спеціально створені комісії з реабілітації.

Етапи реабілітації: 1 етап – 1953 р., 2 етап – 1954 – 1955 рр., 3 етап – 1956 – 1959 рр.

У 1957 р. з таборів і спецпоселень звільнені і повернулися додому 65 тис. в’язнів – колишніх вояків УПА і ОУН та членів їх сімей.

7. скорочення адміністративного апарату;

8. новий Статут партії – ХХІІ з’їзду (жовтень 1961 р.), який передбачав оновлення після виборів не менш  ¼   ЦК (Центрального комітету) і його Президії. Стало можливим обрання керівництва партійних органів на три  строки підряд, а секретарів первинних організацій не  більш ніж на два скликання. Це викликало обурення з боку партійного керівництва.

Процес десталінізації мав своїх супротивників, ними виявилися:

О.Кириченко — перший секретар  ЦК КПУ; М.Синиця – перший секретар компартії м. Києва; К. Ворошилов – голова Президії Верховної Ради СРСР, усунений з посади в 1961 р., після ХХІІ з’їзду в 1961 р. (вважається знаковим, тому що остаточно ліквідована опозиція М.С.Хрущова).

Незадоволення політикою М.Хрущова охопило суспільство, а саме такі верстви:

- Робітники – виступ робітників в Києві, Краматорську, Харкові, Жданові (Маріуполі), Черкасах. 1963 р. – виступи робітників в Кривому Розі, через які в місті на тиждень було введено військовий стан.

- Номенклатура (працівники, призначені чи затверджені  на  будь-які посади вищими органами), через статут прийнятий на ХХІІ з’їзді  в жовтні 1961р.

- Військові та силові структури, через масові скорочення в армії та МВС.

- Колишні прибічники М. Хрущова, через прорахунки в зовнішній політиці.

Саме з близького оточення М.Хрущова і сформувалася нова опозиція: Л. Брежнєв, О. Косигін, Р. Малиновський, М. Підгорний, В. Семичасний, М. Суслов та ін. До них приєднався колишній  сподвижник М. Хрущова, перший секретар ЦК КПУ П. Шелест.

13 жовтня 1964 р. опозиція провела засідання Президії, на яку викликали з відпочинку в Піцунді М. Хрущова і вимагали його відставки.

14 жовтня 1964 р. відбувся Пленум ЦК КПРС, який відсторонив М.Хрущова від влади.

Пост першого секретаря ЦК КПРС очолив Л. І. Брежнєв; головою Ради Міністрів став А. Косигін.

Важливою для України подією стала дата 19 лютого 1954 р. Саме в цей день М. С. Хрущов з дня нагоди 300-річчя Переяславської Ради подарував Україні Крим.